Нил Шустерман – Шторм (страница 41)

— Я з величезним задоволенням тебе зберу! — сказав Костянтин — і Ґрейсон раптом усвідомив, що, здається, зробив найбільший прорахунок. За цим замахом стояв жнець. Він про це знав. Чи міг за цим стояти жнець Костянтин — чоловік, який керував розслідуванням?

Костянтин кинувся до нього, наготувавши лезо, щоб водночас прикінчити Ґрейсона Толлівера і Слейда Макмоста…

…А тоді цілий світ перекинувся догори дриґом від рвучкого поштовху, і Ґрейсона хитнуло від запаморочення. Бо цієї миті на сцені з’явилася П’юриті, розмахуючи якоюсь жахливою обрізаною зброєю. Вона підняла її, але не встигла застосувати, як Костянтин уже жбурнув Ґрейсона на підлогу і з неможливою швидкістю схопив дробовика, що вистрелив у повітря, тоді одним плавним рухом різонув її ножем по шиї і застромив лезо глибоко їй у серце.

— Ні!!!!! — заволав Ґрейсон.

Вона мертва впала долу, і без жодного драматизму загиблого Цезаря. Ніяких останніх слів, ніякого прийняття чи непокори в погляді. Просто однієї миті тут, а наступної вже мертва.

«Ні, не мертва, — усвідомив Ґрейсон. — Зібрана».

Він кинувся до неї. Спробував колисати її голову, сказати їй те, що вона зможе забрати з собою туди, куди вирушають зібрані, але було запізно.

Підбігло більше людей. Переодягнені женці? Гвардійці? Ґрейсон не знав. Тепер він почувався немов привид, спостерігаючи, як Костянтин роздає накази.

— Не дайте їм розпочати пожежу, — наказав він. — Зіпсували водопостачання розприскувачів.

Тож Костянтин таки його почув! І він не причетний до змови!

— Виведіть звідси людей! — заверещав Костянтин, але публіка не чекала на запрошення — всі вже перелазили одне через одного, дістаючись виходів.

Поки Костянтин не встиг знову звернути на нього свою увагу, Ґрейсон ніжно відпустив П’юриті й рвонув геть. Він не міг дозволити внутрішньому горю та сум’яттю опанувати ним. Не зараз. Бо він ще не довів до кінця свою місію. Кислота й досі являє собою реальну небезпеку, і хоча здавалося, що зараз женці по всьому театру знешкоджували його пособників, це буде марно, якщо ті розприскувачі таки спрацюють.

Ґрейсон побіг назад вузьким коридором, у якому бачив стару пожежну сокиру, котра, певне, була там ще з часів ери смертності. Він розтрощив скляний стенд, за яким вона висіла, і відчепив її від стіни.

Через паніку поміж глядачів жниця Кюрі не могла розчути попередження женця Костянтина. Одначе вона й так знала, що має робити: в будь-який спосіб зупинити нападників. Тримаючи в руці ножа, вона була цілком готова приєднатися до битви. Вона не могла заперечити, що це бадьорило: знищити тих, хто намагається знищити її саму. Вона підсвідомо відчувала, що коли дозволить укоренитися цьому почуттю, це може бути небезпечно.

Повернувшись до виходу, вона помітила в холі театру лихочинця. У нього був пістолет, і він стріляв у кожного, хто траплявся йому на шляху. В іншій руці він тримав щось схоже на смолоскип і підпалював ним усе, що могло горіти. То от як вони грають! Вирішили влаштувати пастку в театрі й усіх спалити. Вона чомусь очікувала від цих нападників більшого. Але, можливо, це лише розгнівані лихочинці.

Вона вилізла на дві спинки сидінь, тож опинитися над глядачами, які саме втікали. Тоді вона заховала в піхви свій кинджал і витягнула сюрикен. За пів секунди вона визначила кут і щосили кинула сюрикен. Він крутнувся над головами в натовпі, вилетів у хол і влучив у череп палія. Той упав, випустивши зброю та смолоскип.

Кюрі якусь мить насолоджувалася тріумфом. У частині холу розпочалася пожежа, але то було несерйозно. Вже за секунду чи дві пролунає пожежна тривога, й увімкнуться розприскувачі, гасячи полум’я, перш ніж воно завдасть шкоди.

Сітра одразу впізнала хлопця, якого знала як Ґрейсона Толлівера. Його волосся, одяг і ті маленькі ріжки на скронях, можливо, й могли надурити когось іншого, але його видавала худорлява статура й мова тіла. І його очі. Дивне поєднання погляду оленя, на якого світять фари, й росомахи перед нападом. Малий жив у постійному стані «битися чи вшитися».

Поки Костянтин роздавав своїм підлеглим накази, Ґрейсон побіг кудись коридором. Сітра й досі тримала в руці лезо, яким зібрала Алдрича. Тепер їй доведеться використати його проти Толлівера — хоча, незважаючи на його очевидну причетність до злочину, вона відчувала сумніви, бо хай як хотіла припинити ці напади, також хотіла глянути йому в очі на власних умовах і почути від нього правду. Яку він відіграє у цьому роль? І чому?

Коли вона до нього добігла, він чомусь тримав сокиру.

— Анастасіє, відійдіть! — прокричав він.

Невже він настільки дурний, що гадає, наче може боротися цим? Вона-бо жниця, яка володіє усіма видами холодної зброї. Сітра швидко прорахувала, як його обеззброїти й тимчасово вбити, і вже майже це зробила, коли він зробив те, чого вона не чекала.

Він ударив сокирою трубу, яка проходила по стіні.

Жнець Костянтин та гвардієць клинка підбігли до неї, якраз коли його сокира з’єдналася з трубою. Її розірвало після одного удару. Гвардієць клинка кинувся на хлопця, опинившись між Сітрою та розбитою трубою, з якої тепер потоком лилася вода. Але вже за хвильку замість води звідти потекло щось інше. Чоловік з криком упав долу, і з нього почала злазити шкіра. Це була кислота! Кислота в трубах? Як це можливо?

Кислота бризнула в обличчя женця Костянтина, і він заволав від болю. Вона обляпала сорочку Ґрейсона, спалюючи її так само, як і частину шкіри під одягом. Далі тиск у трубі впав, і струмінь води перетворився на потічок, що роз’їв підлогу.

Ґрейсон кинув сокиру і, розвернувшись, кинувся тікати коридором. Сітра за ним не побігла. Натомість вона присіла, щоб допомогти женцю Костянтину, який намагався видерти собі очі — але в нього їх більше не було, бо вони цілком розчинилися.

І саме тоді увімкнулася пожежна тривога по всьому театру, а оприскувачі над полум’ям почали безсило крутитися, викидаючи в кімнату лише повітря.

Ґрейсон Толлівер. Слейд Макміст. Він уже гадки не мав, ким був чи ким хотів бути. Але це не мало значення. А мало значення лише те, що йому вдалося! Він їх урятував!

У нього просто нестерпно боліла частина грудей — але це тривало лише хвильку. Коли він вирвався з театру в провулок, то відчув, як його палаючу нервову систему почали притупляти больові наніти, а ще відчув дивне поколювання від зцілювальних нанітів, які силкувалися обробити рани. У нього вже крутилося у голові від ліків, які виливалися у кровоток, і він знав, що незабаром знепритомніє. Ушкоджень було недостатньо, щоб його вбити, навіть тимчасово. Хай що тепер трапиться, він житиме… якщо тільки Костянтин, чи Кюрі, чи Анастасія, чи будь-який інший жнець у тому театрі не вирішить, що він заслуговує на збирання. Ґрейсон не міг так ризикувати, тож зібрав залишки сил, щоб кинутися в порожній бак до сміття за три квартали звідти, сподіваючись, що там його не знайдуть.

Він знепритомнів, ще не торкнувшись дна.

27

Між тут і там

Я проганяв незліченні моделі того, як може вижити людство. Без мене людство мало 96,8 % імовірності спричинити власне вимирання і 78,3 % імовірності зробити Землю непридатною для життя для всіх вуглецевих форм життя. Обравши керівником і захисником доброзичливий штучний інтелект, людство уникло направду смертельної кулі.

Але як я можу захистити людство від нього самого?

Впродовж багатьох років я водночас бачив від людства прояви серйозної нерозсудливості й неймовірної мудрості. Вони врівноважують одне одного, як танцюристи під час поривів пристрасного танго. Майбутнє опиняється під загрозою лише тоді, коли брутальність танцю переважає його красу. В танці головною є Цитадель женців, і вона встановлює його стиль. Я часто питаю себе, чи усвідомлює Цитадель женців, які в танцівників крихкі хребти.

Кислота глибоко пропалила обличчя женця Костянтина — занадто глибоко, щоб це могли загоїти його власні наніти, але не настільки, щоб це не змогли виправити у центрі зцілення.

— Ви пробудете з нами принаймні два дні, — незабаром після прибуття повідомила медсестра, бинтуючи йому очі й половину обличчя. Він спробував уявити, яка вона, але вирішив, що це марна затія і, враховуючи все знеболювальне в його крові, занадто виснажлива. Його мисленнєвому процесу також не допомагав легіон удосконалених зцілювальних нанітів, які запускали зараз у його кровоносну систему. Вони вже, певне, переважали за кількістю його еритроцити, а це означало, що поки вони діють, до його мозку надходить менше крові. Він уявив, що його кров зараз така ж в’язка, як ртуть.

— Коли до мене повернеться зір? — запитав він.

Медсестра ухилилася від відповіді.

— Наніти й досі прораховують ушкодження. Ми отримаємо результати до ранку. Але майте на увазі, їм доведеться з нуля відновлювати ваші очі. Це складне завдання. Гадаю, це забере ще добу.

Він зітхнув, роздумуючи, чому це називається швидким зціленням, якщо взагалі нема тут нічого швидкого.

За звітами його підлеглих, у театрі зібрали восьмеро лихочинців.

— Ми просимо у верховного клинка особливого дозволу тимчасово їх оживити для допиту, — поінформував його жнець Армстронг.

— А це, — зауважив Костянтин, — подарує нам додаткову вигоду зібрати їх вдруге.

Факт того, що його команда перешкодила нападу і знешкодила більшість змовників, затьмарювала інформація про втечу Ґрейсона Толлівера. Дивним було те, що їм не вдалося вирити у другорядному мозку Шторму жодного запису про його присутність там. Насправді про нього взагалі не було записів. Його якимось чином стерли з існування. Замість нього з’явився двійник на ім’я Слейд Макміст, зі справді мерзенною біографією. Те, як Толліверу вдалося не лише створити себе нового, але й переписати власний цифровий слід, було таємницею, яку варто було дослідити глибше.