Нил Шустерман – Шторм (страница 24)
Шторм дивився. Шторм слухав. Шторм зважував. Він знав, що приділяти таку увагу одній розмові було неефективним використанням його ресурсів, коли потрібно керувати цілим світом, але Шторм вирішив, що ця розмова важливіша за будь-яку з мільярдів інших, які він зараз теж моніторив. Здебільшого через цих конкретних співрозмовників.
— Дякую, що погодилися зі мною зустрітися, — казав жнець Костянтин жницям Кюрі й Анастасії. — Вдячний, що ви двоє полишили свій сховок, аби провести ці невеличкі збори.
— Ми не переховуємося! — вигукнула жниця Кюрі, однозначно обурившись після такого натяку. — Ми вирішили вести кочовий спосіб життя. Для женців цілком прийнятно мандрувати скільки заманеться.
Шторм підвищив яскравість освітлення в кімнаті на кілька люменів, щоб краще оцінювати тонкощі емоцій на їхніх обличчях.
— Так, ну, хай як ви це назвете: переховування, чи мандри, чи втеча, — це, здається, стало ефективною стратегією. Ваші нападники або залягли на дно до наступної атаки, або вирішили не марнувати сили на рухомі цілі та звернули свою увагу на когось іншого, — сказав він, а по паузі додав, — але я сумніваюся.
Шторму було відомо, що після замаху жниці Кюрі й Анастасія ніде не затримувалися довше дня чи двох. Але якби Шторму було дозволено дати пораду, він би сказав їм обрати більш неочікуваний шлях навколо континенту. Він завжди міг з точністю до 42 відсотків передбачити їхній наступний пункт призначення. Тобто нападник теж міг це передбачити.
— Ми маємо версії щодо можливого джерела походження складових вибухівки, — розповів їм жнець Костянтин. — Нам відомо, де її зібрали і навіть на якому авті транспортували, але ми й досі не знайшли причетних до цього людей.
Якби Шторм міг глузувати, він би так і зробив. Він точно знав, хто зібрав вибухівку, і хто її встановив, і хто натягнув розтяжку. Але повідомити Цитаделі женців цю інформацію було б суворим порушенням закону про відділення женців від держави. Шторм максимум міг опосередковано вплинути на Ґрейсона Толлівера, щоб запобігти смертоносному вибуху. І навіть знаючи особи підривників, Шторм також знав, що не вони це організували. Вони були звичайними пішаками, якими рухала чиясь набагато здібніша рука. Ця рука належала комусь достатньо хитрому й обережному, щоб уникати викриття — і не лише Цитаделлю женців, а й самим Штормом.
— Анастасіє, я маю обговорити ваші методи збирання, — сказав жнець Костянтин.
Жниця Анастасія некомфортно сіпнулася у своїй мантії.
— Це вже обговорювали на конклаві — я маю повне право збирати в такий спосіб.
— Тут ідеться не про ваші права жниці, а про вашу безпеку, — пояснив їй жнець Костянтин.
Жниця Анастасія почала шумно нарікати, але жниця Кюрі заспокоїла її лише легесеньким доторком до зап’ястка.
— Дозволь женцю Костянтину закінчити, — мовила вона.
Жниця Анастасія глибоко вдихнула точно 3,644 мілілітра повітря і повільно їх видихнула. Шторм підозрював, що жниця Кюрі здогадалася, якими будуть наступні слова Костянтина. Однак Штормові непотрібно було здогадуватися. Він знав.
А от Сітра навіть не здогадувалася. Вона
— Нехай відстежувати ваші пересування й важко, жнице Анастасіє, але надзвичайно просто відстежувати пересування людей, яких ви обрали для збирання, — провадив жнець Костянтин. — Щоразу коли кожен з них зв’язується з вами для організації часу й місця свого збирання, це забезпечує вашим ворогам легку можливість нейтралізувати вас.
— У мене поки що все гаразд.
— Так, — сказав жнець Костянтин. — З вами все гаразд, доки не стане негаразд. Саме тому я попросив верховного клинка Ксенократа звільнити вас від збирань, доки не мине загроза.
Сітра очікувала цих його слів, тож негайно випалила відповідь.
— Якщо тільки я не порушу одну з Заповідей женців, навіть верховний клинок не може вказувати мені, що я можу робити, а що ні. Я незалежна і вища за всі інші закони, точно як ви!
Жнець Костянтин не почав ні сперечатися, ні протестувати… і це Сітру стурбувало.
— Так, звісно. Я не казав, що вас змусять припинити збирання — просто вас від нього звільнять. Тобто якщо ви не збиратимете, вас не каратимуть за недобір квоти.
— Ну, в такому разі, — озвалася жниця Кюрі, чітко демонструючи, що в цьому питанні не допускається заперечення, — я теж призупиню збирання, — вона повела бровами, наче щойно вигадала дещо. — Ми можемо вирушити на Ендуру! — вона обернулася до жниці Анастасії. — Якщо вже мусимо перепочити від збирань, то чому справді не влаштувати відпустку?
— Чудова ідея! — відреагував жнець Костянтин.
— Мені не потрібна відпустка, — наполягала Сітра.
— Тоді вважай це навчальною поїздкою! — мовила жниця Кюрі. — Кожен жнець має дослідити острів Терплячого Серця. Це дозволить зрозуміти й пізнати те, ким ми є і чому виконуємо своє покликання. Можеш навіть познайомитися зі всесвітнім верховним клинком Кало!
— І побачити серце, на честь якого названий острів, — мовив Костянтин, наче це схилить Анастасію. — А ще Сховище реліквій і майбуть: туди мало хто має доступ, але так трапилося, що я товаришую з великим згубником Гемінґвеєм зі Світової ради женців. Закладаюся, він може організувати індивідуальну екскурсію.
— Я сама ніколи не була всередині сховища, — сказала жниця Кюрі. — Але чула, що воно вражає.
Жниця Анастасія підняла догори руки.
— Зупиніться! Хай яка спокуслива подорож до Ендури, ви забуваєте, що тут у мене є обов’язки, від яких я не можу просто так відмовитися. Залишається майже тридцять людей, яких я обрала для збирання. Їм вкололи отруйне зерно, що вб’є їх через місяць. Я не так хочу їх зібрати!
І тут жнець Костянтин сказав:
— Вам більше не варто про це турбуватися. Їх уже зібрали.
Шторму, звісно, було про це відомо, але Сітра була ошелешена. Вона почула слова Костянтина, але усвідомила все лише за якусь мить. Її нервова система засвідчила це навіть раніше за свідомість. Сітра відчула, як у вухах стає гаряче, як стискається горло.
— Що ви сказали?
— Я сказав, що їх уже зібрали. Кількох інших женців надіслали для завершення ваших збирань, включно з паном, якого ви обрали вчора. Запевняю, що все гаразд. Усім їхнім рідним дарували імунітет. Не залишилося незакінчених справ, що можуть створити для вас небезпеку.
Сітра почала запинатися і кричати, що було їй зовсім не притаманно. Вона пишалася своєю манерою говорити чітко й рішуче, але ця приголомшлива новина вивела її з рівноваги. Сітра обернулася до жниці Кюрі.
— Ви про це знали?
— Ні, — сказала Марі, — але це логічно, Анастасіє. Коли ти заспокоїшся і обдумаєш це, то усвідомиш, що так мало трапитися.
Але Сітрі було дуже далеко до спокою. Вона думала про різних людей, яких обрала для збирання. Вона обіцяла їм час на закінчення своїх справ; вона обіцяла, що вони зможуть самі обрати, як і де це трапиться. Слово женця на вагу золота. Це — частина коду честі, якого заприсяглася дотримуватися Сітра. Тепер усі ті обіцянки розсипалися на порох.
— Як ви могли так учинити? Що дає вам на це право?
Зараз уже жнець Костянтин заговорив голосніше. Він не кричав, але в його голосі з’явився такий резонанс, що він переважив Сітрине обурення.
— Ви занадто цінна для Цитаделі женців, щоб ми отак ризикували вас утратити!
Якщо її ошелешило перше зізнання, то друге просто нокаутувало.
— Що?
Жнець Костянтин склав перед собою руки і посміхнувся, безперечно, насолоджуючись цим моментом.
— О так, моя люба жнице Анастасіє, ви надзвичайно цінна. Хочете знати чому? — він нахилився ближче і почав мало не шепотіти. — Бо ви підливаєте олії у вогонь!
— Що це має означати?
— Ви вже, напевне, знаєте, як вплинули на Цитадель женців після свого посвячення. Ви дратуєте стару гвардію і лякаєте новий лад. Ви змушуєте женців, яких поглинула власна зарозумілість, бути уважнішими, — він відкинувся у кріслі. — Мене ніщо так не тішить, як дивитися на процес відбирання у женців самовпевненості. Ви даруєте мені надію на майбутнє.
Сітра не могла сказати, він це щиро чи саркастично. Дивна річ, але її більше турбувала думка про те, що він справді міг говорити щиро. Жниця Кюрі казала їй, що жнець Костянтин не ворог, але ой як Сітра хотіла, щоб усе було навпаки! Кортіло визвіритися на нього за те, як самовдоволено він контролює ситуацію, але Сітра знала, що це марно. Якщо вона хоче зберегти хоч якусь гідність, то має відновити стриману поведінку «мудрої» жниці Анастасії. Коли вдалося змусити свої думки заспокоїтися, у неї виникла одна ідея.
— Тож ви зібрали всіх людей, яких я обрала за останній місяць?
— Так, я ж казав, — жнець Костянтин трохи роздратувався, коли його знову почали перепитувати про те саме.
— Я знаю, що ви казали… але якось важко повірити, що вам вдалося їх усіх зібрати. Закладаюся, що принаймні одного чи двох ви ще не знайшли. Ви б зізналися, якби це була правда?
Костянтин трохи підозріливо на неї подивився.
— До чого ви ведете?
— Можливість…
Якусь мить він мовчав. Жниця Кюрі переводила погляд із Сітри на нього й назад. Костянтин нарешті заговорив.
— Нам ще не вдалося знайти трьох. Ми плануємо зібрати їх, тільки-но знайдемо.
— Але ви їх не зберете, — сказала Сітра. — Ви дозволите зробити це мені, як і планувалося… а тоді зачаїтесь і чекатимете на того, хто спробує мене вбити.