Нил Шустерман – Шторм (страница 20)
Жнець Фарадей нарешті на нього поглянув. Він раптом здався стомленим і старим. Набагато старшим, ніж мав би.
— Наше суспільство не вірить у покарання. Лише у виправлення.
— Я теж. В еру смертності не могли вилікувати рак, тож просто його вирізали. Я роблю те саме.
— Це жорстоко.
— Зовсім ні. Женці, яких я вбиваю, не відчувають болю. Вони вже мертві, перш ніж я перетворюю їх на попіл. Я
— Дрібна милість, але не порятунок.
— Я не прошу порятунку. Але таки хочу врятувати Цитадель женців. І вірю, що це — єдиний шлях.
Фарадей знову зміряв Рована поглядом з голови до ніг і з сумом похитав головою. Він більше не лютував. Він, здається, здався.
— Якщо хочете, щоб я зупинився, то прикінчіть мене власноруч, — сказав йому Рован.
— Не випробовуй мене, Роване. Бо якби я вважав, що це необхідно, мене б не зупинило горе, яке я відчую після твоєї смерті.
— Але ви так не вважаєте. Бо глибоко в душі знаєте, що саме я роблю необхідні кроки.
Жнець Фарадей довго мовчав. Він знову відвернувся до вікна. За ним почало сніжити. Сильно. Після цього земля стане слизькою. Люди падатимуть і розбиватимуть голови. Сьогодні буде багато роботи для працівників центрів відродження.
— Так багато женців більше не визнає старих, істинних правил, — Фарадей говорив з таким глибоким сумом, що Рован не зовсім розумів, чому той так сумує. — То ти збираєшся прикінчити половину Цитаделі женців? Бо з того, що я бачу, женця Ґоддарда вважають мучеником так званого нового ладу. Дедалі більше женців насолоджується актом убивства. Сумління починає зникати.
— Я робитиму те, що маю, доки можу, — це була єдина Рованова відповідь.
— Ти можеш убивати женців одного по одному, але це не змінить загального порядку, — сказав Фарадей. Це було перше, від чого Рован почав у собі сумніватися. Бо він розумів, що Фарадей має рацію. Незважаючи на те, скількох женців він прибере з рівняння, їхнє місце займуть інші. Женці нового ладу обиратимусь учнів, які відчувають жагу до смерті, як убивці ери смертності, яких позбавляли волі, й вони сиділи за ґратами до кінця своїх обмежених життів. А тепер це женці стануть монстрами, яким дозволять вільно, без наслідків убивати. Перші женці хотіли не цього — але всі засновники вже давно самозібралися. А навіть якби хтось із них ще був живий, то яку б вони мали владу щось зараз змінити?
— То що може змінити загальний порядок? — запитав Рован.
Жнець Фарадей звів брову.
— Жниця Анастасія.
Рован цього не очікував.
— Сітра?
Фарадей кивнув.
— Вона є новим голосом розуму й відповідальності. Вона може знову повернути старі правила. Саме тому вони її бояться.
Тут Рован розпізнав на обличчі Фарадея якусь глибшу емоцію. Він зрозумів, щó той казав насправді.
— Сітра в небезпеці?
— Схоже на те.
Раптом увесь Рованів світ злетів зі своєї вісі. Хлопця вразило те, як швидко могли змінитися його пріоритети.
— Що я можу зробити?
— Не певен, але можу сказати, що ти
— Я більше не ваш учень. Ви не можете мені наказувати.
— Ні, але ти зробиш це, якщо хочеш змити принаймні частку крові зі своїх рук і повернути бодай крихту моєї поваги. Ти для кожного з них напишеш короткий некролог. Оповіси про добрі й погані вчинки кожної твоєї жертви в цьому світі — бо навіть найбільш корисливі, корумповані женці заховали у складках своєї неморальності якусь чесноту. В якийсь період свого життя, перш ніж упасти, вони намагалися чинити правильно.
Він зупинився, щось пригадавши.
— Я колись товаришував з женцем Ренуаром, — зізнався Фарадей, — задовго до того, як його нетерпимість перетворилася на рак, про який ти розповідав. Він колись кохав жінку з народів вічної мерзлоти. Ти цього не знав, правда ж? Але він не міг одружитися, залишаючись женцем. А вона натомість вийшла заміж за іншого чоловіка зі свого народу… і з цього почався довгий шлях ненависті Ренуара, — він якусь мить дивився на Рована. — Якби тобі було про це відомо, ти б його пощадив?
Рован не відповів, бо не знав.
— Заверши своє дослідження його біографії, — інструктував Фарадей. — Напиши анонімну епітафію і опублікуй, щоб усі почитали.
— Так, женче Фарадей, — мовив Рован, відчуваючи неочікувану честь у покорі своєму старому наставнику.
Вдоволений Фарадей розвернувся до виходу.
— А як щодо вас? — запитав Рован, бо підсвідомо не хотів, щоб жнець отак пішов і залишив його наодинці з його думками. — Ви знову зникнете?
— У мене багато справ. Я недостатньо старий, тож не був знайомим з верховним клинком Прометеєм і женцями-засновниками, але мені відомо, які вони залишили після себе знання.
Рованові теж це було відомо. «Якщо цей наш експеримент провалиться, то є вихід».
— Дуже добре; ти пам’ятаєш прочитане. Вони розробили систему безпеки від женців, якщо ті перейдуть на бік зла, але з часом той план загубився. Я сподіваюся, що він не втрачений, а просто його кудись не туди поклали.
— Ви гадаєте, що можете його знайти?
— Може, так, а може, й ні, але я гадаю, що знаю, де шукати.
Рован це обміркував і підозрював, що знає, де саме Фарадей планує почати пошуки.
— Ендура?
Рован небагато знав про місто Терплячого Серця, більш відомого як Ендура. Це був плавучий мегаполіс посеред Атлантичного океану. Місце сили, де семеро женців — великих згубників зі Світової ради женців — керує регіональними цитаделями женців по всьому світі. Під час навчання над Рованом було так багато ярусів женців, що він цим не цікавився. Але тепер, ставши женцем Люцифером, усвідомив, що це мала бути не лише цятка на його радарі. Його дії, напевно, привернули увагу великих згубників, навіть якщо вони залишалися осторонь.
Та поки Рован обдумував, яку роль може відігравати велике плавуче місто в загальній картині світу, жнець Фарадей похитав головою.
— Не в Ендурі, — сказав Фарадей. — Те місце побудували нескоро після заснування Цитаделі женців. Місце, яке я шукаю, набагато давніше.
І коли Рован нічого такого не пригадав, Фарадей широко посміхнувся та промовив:
— Нод.
Рован зрозумів не одразу. Він багато років не чув цього віршика.
— Країна Нод[1]? Але це місце не може бути справжнім — це лише легенда.
— Усі легенди можна простежити до якогось періоду й місця — навіть найпростіші, найневинніші дитячі казочки мають неочікуваний початок.
Після цього Рован пригадав ще одну пісеньку. «Танок навколо ружі». Він значно пізніше дізнався, що вона була про якусь хворобу ери смертності під назвою «чума». Дитяча пісенька здавалася легковажною і безглуздою, та коли дізнатися, про що вона — що означає кожен рядок, — то все набувало моторошного сенсу. Діти похмуро й монотонно співали про смерть.
Дитячий віршик про країну Нод теж не мав жодного сенсу. Рован пригадав, що дітлахи повторюють його, водячи танок навколо обраного, якого називають «воно». Коли віршик добігає кінця, дитина в центрі має по черзі торкнутися всіх інших. І той, кого торкнулися останнім, стає новим «ним».
— Немає доказів, що цей Нод узагалі існує, — зауважив Рован.
— Саме тому країну так і не знайшли. Навіть тональні культи, які вірять у неї з таким самим запалом, як і у Великий акустичний резонанс.
Згадка про тональні культи вбила будь-яку надію на те, що Рован серйозно поставиться до затії Фарадея. Тоністи? Справді? Він врятував багатьох тоністів того дня, коли вбив женців Ґоддарда, Хомського й Ренд, — але це не означало, що він серйозно сприймав їхні сектантські вигадки.
— Це сміховинно! — мовив Рован. — Усе це!
На це Фарадей усміхнувся.
— Як мудро з боку засновників заховати зерня правди в чомусь такому абсурдному! Хто розумний там його шукатиме?
Рован тієї ночі так більше й не заснув. Кожен звук видавався підсиленим — навіть його власне серцебиття перетворилося в його вухах на нестерпне торохтіння. Він відчував не страх, а тиск. Тягар, який він навісив на себе, щоб урятувати Цитадель женців, — а тепер ще й додалися новини, що Сітра може бути в небезпеці.
Незважаючи на думку мідмериканських женців, Рован обожнював Цитадель. Ідея, що наймудріші й найспівчутливіші люди приноситимуть завершення життя, щоб урівноважити безсмертя, була досконалою ідеєю досконалого світу. Жнець Фарадей показав йому, яким має бути справжній жнець, — і багато, багато навіть бундючних, зарозумілих женців й досі дотримується найвищих цінностей. А без цих цінностей ідея жнецтва стане жахливою. Рован наївно гадав, наче може цьому завадити. Але жнець Фарадей знав, що так не станеться. І все одно Рован обрав для себе саме цей шлях; зійти з нього зараз означатиме визнати поразку. Він до цього був неготовий. Навіть якщо не здатен самостійно зупинити падіння Цитаделі женців, усе одно може видалити хоч якісь ракові пухлини.
Але він зовсім сам. Присутність женця Фарадея подарувала йому недовгий момент товариства, але це лише погіршило відчуття ізоляції. І Сітра. Де вона зараз? Її життя під загрозою, і чим Рован може зарадити? Має бути якийсь вихід.
Він заснув лише на світанку, і, на щастя, в його сновидіннях не було тієї метушні, з якою він стикався наяву, а були спогади про простіший час, коли він найбільше турбувався про оцінки й ігри і пристрасть його найкращого друга Тайґера до ляпання. Час, коли на нього чекало яскраве майбутнє і він точно знав, що є нездоланним і може жити вічно.