Николай Далекий – Танки на мосту! Голка в сіні (страница 24)

Бородань підсунув до себе карту й, підперши обома руками голову, почав розглядати велику, заштриховану зеленим олівцем пляму, що майже впритул підступала до околиць двох невеликих містечок — Кружно і Дубовлян. Лісовий масив, болота, добре знайомі лісові стежки. План, запропонований Сіроволом, був водночас спокусливий і ризикований. У Дубовлянах — залізнична станція, склади, маслозавод. Однак там близько роти гітлерівських солдатів і щось із сотню поліцаїв, укріплення, бетоновані кулеметні гнізда. Навряд чи Гільдебрандт наважиться перекинути хоча б на короткий час значну частину дубовлянського гарнізону в Кружно. Чорта з два! Він настягає сили з інших місць і буде оперувати лише тією зведеною групою. І взагалі не можна гратися з таким, як гауптштурмфюрер, ось візьме та й улаштує в Дубовлянах хоча б невелику засідку.

— Вас щось бентежить, Василю Семеновичу? — запитав Висоцький.

— Так, чогось мені бракує…

— Гадаєте, не клюне? По-моєму…

— Клюне! — впевнено сказав комісар.

— Ні, товариші, давайте все-таки поважати противника, — похитав головою Бородань. — Припустимо на хвилину, що Гільдебрандт удвічі хитріший і розумніший, ніж він є насправді.

— Ну, хитрощів йому не позичати.

— У тому-то й справа. Звичайно, він довіряє своєму агентові, але ж до нас у нього довір’я нема, А якщо він запідозрить, що ми його хочемо підманути за допомогою його ж інформатора?..

Сіровол не сподівався на такий вагомий контраргумент проти свого, здавалося б, так добре продуманого плану. Командир загону мав рацію — в плані не вистачало якоїсь важливої деталі.

— Давайте, товариші, ще раз продумаємо, — запропонував Бородань. — Чотири голови все-таки…

— М-мтак! — хмукнув Висоцький. — Припустимо, Гільдебрандт запідозрить щось. Не виключено, не виключено… Отже, необхідно розвіяти його підозру.

— Потрібна ще якась пастка, — сказав комісар.

— Саме так, психологічна пастка. — Висоцький дістав портсигар, запалив від каганця. — Слухайте, капітане, а чи не можна підкинути ще якогось черв’яка гауптштурмфюрерові?

— О-о! — вигукнув Бородань. — Ще одного товстого черв’яка, щоб падло проковтнуло гачок намертво. А помізкуй-но, розвіднику.

Сіровол мовчав. Гарячково перебирав у пам’яті різні варіанти й бракував їх один за одним. У потилиці знову з’явився легкий біль. Яку, яку ще пастку можна придумати для гауптштурмфюрера? Психологічну… Це начштабу правильно визначив. Стоп! Здається, підійде.

— Товариші, а якщо завтра з Кружно зникне який-небудь поліцай? Зникне, припустимо, за досить загадкових обставин?

— А що це дасть? — не зрозумів комісар.

— Особисто мені — клопіт з організацією викрадення, а начальникові гестапо — впевненість, що ми затіваємо проти Кружно щось серйозне.

— Але поліцай повинен бути не якийсь там замухришка, а довірена в фашистів, добре поінформована людина, — визнав за потрібне уточнити Висоцький.

— Візьмемо караульного начальника або щось у цьому роді.

Комісар лукаво глянув на начштабу.

— В такому ділі наші два німці можуть придатися…

— А що, капітане, комісар добре радить, — зрадів Бородань. — Посилай Зарембу, а з ним Ернста і Карла. Вони серед білого дня будь-якого поліцая заарканять. Командир загону поклав долоню на карту. Це означало, ідо він прийняв рішення.

— Так, тепер начебто все на місці. План начрозвідки приймаємо. В основному! Питання про напад на Дубовляни буде вирішено залежно від того, як складіться обставини. Начальникові штабу розробити операцію. Головний удар — проти станції і складів. Виділяється група для обманного маневру в район костьола й казарми. Вони починають першими. Хай здіймуть якомога більший гамір… Командирам рот наказати готуватися до операції проти Кружно. Кожна рота висилає в район операції невеликі розвідгрупи. Завдання — пильний нагляд і вивчення обстановки в місті й навколо нього. Комісар проводить у ротах бесіди про пильність. У загальній, звичайно, м’якій формі. Начальникові розвідки вести активне спостереження за Дубовлянами, одночасно пустити чутку про напад на Кружно. Стежити за кожною людиною. Кого тобі в помічники дати?

— Я просив би Федосенка.

— Он як! Кращого підривника захотів? Не вийде. Когось із поранених бери. Хоча б того ж самого Москальова.

— Ні, Москальов не підходить.

— Чому? — здивувався Бородань. — Він же виявився справжнім героєм, радистку врятував. Не розумію.

— Є одна неясність у Москальова, — зітхнув Сіровол. — Незрозуміло, як це трапилося, що поліцай їх не помітив.

— Але ж Шиліна підтверджує.

— Шиліна каже, що поліцай їх бачив. Бачив і пройшов мимо… Чудеса! А мені вірити в чудеса не дозволяється.

— Гаразд, — сказав начштабу, — тоді беріть Коломійця, Художника.

Сіровол з сумнівом похитав головою.

— А чим поганий Художник? — сказав Бородань. — Хай веде канцелярію. Він твою абракадабру відразу схопить. Начштабу, завтра о п’ятій нуль-нуль Художника до начрозвідки. Все? Тоді, як кажуть, по конях, друзі!

Цієї ночі Сіровол мав не так уже й багато роботи. Не минуло й півгодини, як хутір залишило ще два листоноші. Один рушив у бік Кружно, другий — до Дубовлян. Кожен мав схований шматочок тонкого березового лубу з видряпаними на них знаками запитання й оклику і з закарлючкою, однаково схожою на літеру “З” і цифру “3”. Це означало: “Слідкуйте за обстановкою. Повідомляти терміново. Третій”. Підготовка групи, в завдання якої входило викрадення поліцая, теж не забрала багато часу. Ернст Брюнер, вислухавши Сіровола, тільки глянув на свого товариша й сказав: “Хороше. Це буде зроблений лютче, як не можна”. Десь опівночі четверо рушили в темінь — двоє з них були в німецькій формі.

Коли Сіровол повернувся до своєї хижі, боєць-вістовий, що жив із ним, відчиняючи двері, сказав сонним голосом:

— Товаришу капітан, тут бабуся вам залишила навар якийсь із сіна. Каже, для голови.

У кімнаті пахло ромашкою, чебрецем. Засвітили каганець. На лавці стояв обкутаний ганчір’ям казанок і дерев’яні ночви, накриті чистим рушником. “Поможе чи не поможе, а ти спробуй, небоже, — подумав Сіровол. — Принаймні гірше не буде”. Сіровол старанно змив голову й ліг, скинувши тільки чоботи. Цієї ночі начальник розвідки міг спати. І народна медицина зробила своє: він заснув, як тільки голова його доторкнулася до подушки.

ЗАГАДКОВІ МАЛЮНКИ

Сіроволу здалося, що він тільки-но заплющив очі й відразу прокинувся. Але в кімнаті було видно. Біля ліжка стояв молоденький русявий боєць з лівою рукою на черезплічнику. Капітан упізнав його — Коломієць, за кличкою Художник.

— Товаришу капітан, за наказом начштабу прибув у ваше розпорядження.

Начальник розвідки скочив на ноги, глянув на годинник — п’ята нуль-нуль. Оце так дивина! Голова була свіжа, ясна. Поки взував чоботи, згадав і обговорення плану в штабі, і кого куди послав уночі, і що в якій черговості треба зробити сьогодні. Коломієць вичікувально дивився на нього. Ніжне, наче в дівчини, обличчя, в сірих наївних очах — доброта й смуток. Він — киянин, що закінчив перед війною школу з відзнакою і готувався до вступу в художній інститут. Скільки знає його Сіровол, усе смуток в очах. Воювати навчився, а до війни звикнути не може. В поході квіточки на свій автомат чіпляє…

— Юрком, здається, кличуть?

— Юрком, товаришу капітан.

— Слідчим працювати не доводилося?

Юрко зрозумів, що начальник розвідки жартує, і відповів ніяковою усмішкою.

— Що ж, доведеться попрацювати. Будеш стежити за хлопцями, кожен крок на замітку.

Щось здригнулося в очах бійця.

— Так, за своїми, за своїми, — з серцем сказав Сіровол.

Капітан любив розвідувальну роботу, але стеження в самому загоні завжди було обтяжливим для нього, залишало в душі щось неприємне. Тому він відразу здогадався, які почуття виникли в серці юнака. Обличчя Юрка порожевіло, стало винуватим, наче в хлопчика, якого спіймали на негарному вчинкові. Якщо так буде й далі, то користі з такого помічника буде мало. Треба вселити в його серце несамовите бажання будь-що-будь знайти таємного ворога, змусити думати про це вдень і вночі.

— Юро, ти художник і повинен пам’ятати дитячі малюнки. З отакими, приблизно, підписами: “В цьому лісі, окрім оленя й птахів, є ще й змія. Знайдіть її!”

— Звичайно, — трохи розгубився боєць, ще не розуміючи, куди хилить капітан. — Малюнки-загадки.

— Як їх малюють?

— Перш за все треба гарненько сховати додаткове зображення, аби воно не впадало у вічі. Якщо це змія, то складовою частиною її зображення можуть бути кінчик гілки, вигин рота, а головою — око оленя.

— Значить, треба уважно розглянути всі роги й очі?

— Не тільки. Кожен штрих! Звичайно, такі рисунки виконуються штрихами. Іноді треба розглядати його, обернувши догори ногами.

— Кожен штрих, кажеш. Чудово! Ти зрозумів своє завдання, Юро. До нас у загін заповзла гадюка. її треба знайти. Але це, звичайно, набагато складніше, ніж на дитячому малюнку-загадці. Тому, що гадюка ця, як ти розумієш, у людській подобі, а в нас у загоні близько трьохсот чоловік. От і шукай, де її голова і хвіст.

Юрко дивився на начальника розвідки широко розкритими очима. Він, видно, зважував значимість покладених на нього обов’язків, міру відповідальності і свої сили. І, звичайно, не міг позбутися неприємного почуття, викликаного думкою, що йому доведеться ніби шпигувати за своїми товаришами по зброї.