Николай Далекий – Танки на мосту! Голка в сіні (страница 23)

— А начрозвідки наш щось мовчить, як мудрий Соломон, — сказав раптом Бородань. — Що, нема новин? Узяв би та й порадував…

Сіровол наблизився до столу й стиха почав:

— Можна й порадувати… Не пізніше, як учора ввечері гауптштурмфюреру Гільдебрандту стало відомо про наш мнимий намір напасти на Дубовляни. Він уже готує там нам пастку.

Це повідомлення справило на командирів надзвичайне враження. Бородань підвів голову й з недовірою подивився на капітана, комісар тільки свиснув, а обличчя начштабу застигло, як маска, тільки гострий кадик смикався на тонкій шиї.

— Це твої припущення чи?.. — дуже тихо запитав командир.

Сіровол поклав на стіл записку.

— Донесення Вірного.

Записка пішла по руках.

— Ду-бо-Влян-с… — по складах, мовби прислухаючись до власного голосу, прочитав Бородань й звернувся до начальника штабу й комісара: — Ви що-небудь зрозуміли, товариші?

— Таємниця винахідника… — знизав плечима комісар. — Проте не будемо втручатися в цю техніку, яка є справою розвідки.

— Хвилиночку! — потягся за запискою начштабу. — Зараз я розгадаю цей ребус. Так… Ідеться про Дубовляни.

— Це зрозуміло, — погодився Бородань.

— Велика літера “В” в середині слова означає Вірний. Остання літера підозріла… Можливо, дата? Який сьогодні день? Четвер?..

Бородань насмішкувато дивився на начальника штабу, не вірячи, що Висоцькому вдасться розшифрувати записку.

— Перевіримо, — Висоцький дістав із польової сумки німецький табель-календар. Так, четвер. Значить, літера “с” у кінці — дата. Середа. Правда, капітане?

— Так, — кивнув головою Сіровол.

— Донесення прибуло сьогодні. Отже, Вірний написав його вчора ввечері, вночі поклав у поштову скриньку…

— Отже, отже… — насупився Бородань, самолюбство якого було зачеплено тим, з якою легкістю начштабу розгадував “ребус”. — Ти мені Гільдебрандта й пастку давай.

— Хвилиночку, хвилиночку, — струснув головою Висоцький. — Дайте поміркувати…

— Василю Семеновичу, та це ж ясно, як двічі по два, — сказав комісар Бороданеві. — Звідки Вірний довідався про те, що ми збираємося напасти на Дубовляни? Від фашистів, звичайно. Якщо він вирішив попередити, то…

Бородань підвівся, підійшов до капітана, поклав тому руку па плече:

— Дубовлянс так Дубовлянс. Молодець, Сіровол! Не вірив я в твій план, зізнаюся, а от, бач, як обернулося. Товариші, давайте обміркуємо цю справу. Не можна випускати з рук сучого сина. Накрити його на гарячому. Накрити!

ХІД КОНЕМ

— Хто? — запитав присутніх командир загону.

— Не будемо відбивати хліба в начальника розвідки, — сказав Колесник, — вислухаємо спершу його міркування.

— Давай, капітане!

— Мене насамперед вражає оперативність їхнього агента… — почав Сіровол.

— Атож! — вигукнув начальник штабу. — Просто дивно, як він устиг повідомити про наш намір.

— Ми розпустили чутку про напад на Дубовляни тільки у вівторок удень.

— О десятій тридцять, — уточнив Висоцький.

— Так, о десятій тридцять ми оголосили про це командирам рот, — погодився Сіровол. — До бійців звістка дійшла, звичайно, пізніше.

— Ввечері, мабуть, знали вже всі, — зауважив комісар. — Значить, ця потайна наволоч мала в своєму розпорядженні добу.

— Менше! — похитав головою Висоцький.

Бородань сердито підняв руку — не здіймати шарварку, говорить Сіровол!

— Я згоден з Іваном Яковичем, агент мав у своєму розпорядженні не добу, а лише ніч. Одну ніч! Припустимо. Вірний написав донесення не вдень, а ввечері, перед тим, як віднести його до поштової скриньки. Очевидно, так воно й було. Але ж не Гільдебрандт повідомив Вірного про своє рішення тої ж хвилини, як прийняв його. Звістка про таємний намір начальника гестапо дійшла до Вірного кружною дорогою. Отже, маємо всі підстави припускати, що Гільдебрандт одержав повідомлення свого агента вранці чи навіть над ранок.

— Отуди к бісу! — Бородань здивовано оглянув товаришів. — Що ж це виходить?.. Хто відлучався з підрозділів минулої ночі?

— Двадцять три чоловіки — ті, що були призначені у групи спостереження й на чати. Більше ніхто з хлопців надовго не відлучався. А щоб передати донесення, треба зробити туди й назад щонайменше кілометрів тридцять. Це п’ять годин ходу. Отже, я міркую, що в їхнього агенту або ж є рація, або помічник із місцевого населення. А можливо, і те, й інше.

— Накриємо гада!

— А як не накриємо, Василю Семеновичу?

Всі здивовано глянули на Сіровола: кокетує начрозвідки чи страхується про всяк випадок.

— Ну що ж, тоді… тоді, брат, доведеться шукати іншу людину на твоє місце, — сказав командир загону, розчісуючи пальцями бороду.

— Не лякай його, — всміхнувся комісар. — Сіровол набиває собі ціну.

— Не розумію вас, капітане, — відірвав очі від карти начштабу. — По-моєму, ми можемо розраховувати на успіх. Усе вже, як кажуть, витанцювалося. Ваш план виявився… Одне слово, виправдав себе.

— Я про інше, товариші, — сказав Сіровол, який явно не взяв до уваги погрози Бороданя. — Невдалий варіант не виключається. Принаймні на якийсь час. Ви це прекрасно розумієте… Але припустимо, що ми завтра ж зможемо встановити, хто саме засланий до нас Гільдебрандтом. Та постає питання: чи варто його відразу накривати?

— А що з ним робити? Може, призначити до тебе помічником?

Начальник розвідки ствердно кивнув головою.

— Приблизно так, помічником… Не офіційно, звичайно.

— Хо-хо! — пожвавішав Колесник. — Щось оригінальне.

— Давай, капітане. Ми від хороших ідей не відмовляємося.

— Іван Якович має рацію: зараз ворожому агентові проникнути в загін не так уже й важко. — Помітивши, що командир і комісар хочуть йому заперечити, Сіровол квапливо продовжував: — Ні, ні, товариші, я не хочу торкатися питання, кого та як приймати в загін, як перевіряти. Це окрема тема. До речі, щось на зразок анкет доведеться-таки завести. І я прошу виділити спеціально для цього надійну людину. Нехай веде кондуїт.

— Дамо! — погодився Бородань. — Заводь канцелярію. А зараз викладай свої геніальні плани.

— Мої міркування прості. Якщо ми виявимо шпигуна й ліквідуємо його, Гільдебрандт негайно подбає про те, щоб заслати до нас нового, або включить у гру запасного, якщо такий уже прижився в нашому загоні. То чи варто завдавати зайвої мороки гауптштурмфюреру? Може, простіше зробити так: хай агент навіть після того, як ми взнаємо його, сидить собі до часу в загоні й допомагає нам водити за ніс свого шефа.

— Значить, передбачається завести в себе в загоні свою, так би мовити, ручного шпигуна, — засміявся Колесник.

— Так можна й догратися… — похитав головою Бородань.

— Залежить, як грати, — заперечив Сіровол. — У нас усе-таки буде зайвий козир. Подальші події повинні розгортатися так. Завтра вранці ми повідомляємо командирів рот, що напад на Дубовляни відміняється. Мовляв, замість Дубовлян готується операція проти Кружно. І на день пізніше — в ніч із суботи на неділю. Треба, щоб агент устиг повідомити свого шефа про зміну наших планів. Отут-то й слід простежити за поведінкою декого. Тільки дотримуючись надзвичайної обережності! В агента не повинно виникнути й гадки, що його запідозрюють. А що зробить Гільдебрандт, одержавши нове повідомлення?.. Давайте подумаємо. Ну, як би вчинили ви, Василю Семеновичу, на місці гауптштурмфюрера?

Бородань пробурмотів щось на адресу начальника гестапо і його мами, але все ж почав розмірковувати вголос:

— Напад на Дубовляни було намічено на п’ятницю. Так. так… Одержавши нове повідомлення, я б усе-таки з обережності організував засідку в Дубовлянах, а потім, переконавшись, що агент не збрехав, швидко перекинув би основні сили в Кружно.

Комісар і начштабу рішуче підтримали командира.

— І я так вважаю, — стримано всміхнувся Сіровол. — Тим паче, що шеф не має підстав не довіряти своєму агентові, який досі надсилав досить точну і своєчасну інформацію про наші наміри… Як же розвиваються події далі? Ми націлимо роти на Кружно, підійдемо до нього на п’ять, припустимо навіть, на три кілометри і в останній момент звернемо на Дубовляни. В останній момент, щоб агент, навіть коли він користується рацією, не встиг передати нового повідомлення.

— На Дубовляни? — примружився Бородань. — З метою?

— Цього разу дійсно з метою раптового нападу, який повинен принести нам безсумнівний успіх.

Висоцький відразу ж нахилився до карти, заводив курвіметром.

— Двадцять — двадцять п’ять кілометрів… Пробачте, якщо мінусувати відстань, яка залишиться до Кружно, то додатково доведеться пройти п’ятнадцять — вісімнадцять кілометрів.

— А коли ми вдамо, що збираємося напасти на Куржно зі сходу, то можемо ще в поході відхилитися до Дубовлян, — підказав начальникові штабу Сіровол.

— Гаразд. Тоді лишиться десять — дванадцять кілометрів або дві—дві з половиною години ходу. Встигаємо! Ваше слово, Василю Семеновичу?