Нэнси Спрингер – Енола Голмс. Справа про зникнення маркіза (страница 11)

І що сон його був міцним.　

Босоніж, тримаючи підсвічник в одній руці та свій дорогоцінний ключ в іншій, я навшпиньках попрямувала в кінець коридору.　

Крізь зачинені двері братової спальні долинало гучне харчання, наче від кабана, який грівся на сонечку.　

Брат давав хропака, отже, міцно спав.　

Чудово.　

Я якомога тихіше вставила ключ у замкову шпарину і прокрутила його. Однак засув клацнув, і клямка опустилася вниз із характерним звуком.　

Майкрофтове хропіння на якусь мить урвалося.　

Я боялася навіть ворухнутися, тож лише мовчки озирнулася на двері його спальні.　

Почувся шурхіт — він, схоже, повернувся на інший бік. Його ліжко заскрипіло, проте вже за мить хропіння продовжилося.　

Прослизнувши до матусиних покоїв і зачинивши за собою двері, я нарешті змогла спокійно видихнути.　

Піднявши свічку вище, я почала роздивлятися стіни.　

Скільки ж тут було зображень найрізноманітніших квітів! І всі намальовані маминою рукою!　

Я уважно роздивлялася всі чотири стіни, щосили напружуючи зір, аби хоч щось розгледіти у тьмяних відблисках свічки. Нарешті я побачила хризантеми. Каштаново-золоті, як і у моєму буклеті з шифрами.　

Ставши навшпиньки, я змогла дотягнутися тільки до нижньої частини рами — гарної, із вишуканою різьбою, як і на меблях у маминих кімнатах. Краї рами були збиті навхрест і нагадували стебла бамбука. Я обережно підняла раму та зняла її із цвяха. Разом із картиною я підійшла до чайного столика та взялася роздивлятися її у світлі свічки.　

Еноло, перевір мої хризантеми.　

Мені часто доводилося спостерігати, як мама вставляла свої картини у рами. Спочатку вона клала на стіл раму, потім скло — чисте, неначе сльоза. Далі наставала черга внутрішньої рамки, вирізаної з цупкого тонованого паперу. Саме до неї матуся обережно приклеювала верхній край своєї картини. Позаду зображення був тонкий шар деревини, зафарбований білим кольором. Уся конструкція трималася купи завдяки малесеньким цвяхам по кутках рами. Насамкінець мама завжди приклеювала аркуш коричневого паперу до задньої частини рами, аби приховати цвяхи та захистити картину від пилу.　

Я перевернула картину з хризантемами й пильно придивилася до коричневого паперу.　

Глибоко вдихнувши, я підчепила один його край нігтями, намагаючись одним рухом відірвати папір від рами, проте мені вдалося відірвати лише тонку смужку. Байдуже, я одразу помітила якийсь предмет у куточку картини. Його дбайливо заховали поміж коричневим папером і дерев’яною задньою стінкою — щось згорнуте й біле.　

Записка від матусі!　

Можливо, це лист, який пояснював причини зникнення мами, висловлював її жаль через скоєне і нагадував про любов до мене… Може, в цьому листі вона навіть запрошувала мене приєднатися до неї….　

Моє сповнене надії серце шалено калатало, а пальці неймовірно дрижали, поки я обережно діставала дбайливо згорнутий у прямокутник хрусткий аркуш паперу.　

Тремтячими руками я розгорнула листа.　

Так, це справді повідомлення від мами, однак геть не таке, на яке я сподівалася.　

Квитанція з Банку Англії на сотню фунтів.　

Це більше, ніж звичайна людина заробляла за рік праці.　

На жаль, від мами мені хотілося отримати зовсім не гроші.　

Засинала я в сльозах. Мені таки вдалося поринути в сон і проспати аж до наступного ранку. Ніхто не турбував мене, аж поки зрештою не розбудила місіс Лейн. Вона хвилювалася, чи я, бува, не захворіла. Я відповіла, що не хвора, а просто стомлена, й місіс Лейн одразу вийшла з кімнати. Із коридору почулися її слова (вочевидь, вона зверталася до свого чоловіка): «Дівча цілковито розбите, і це мене взагалі не дивує».

Я прокинулася майже обідньої пори. Попри те що страшенно зголодніла, я не поспішала вилазити з-під ковдри і якийсь час ще лежала нерухомо, намагаючись на свіжу голову оцінити все, що сталося вночі.　

Чудово. Хоча гроші й не те, на що я сподівалася, це вже принаймні дещо.　

Мама потай від усіх залишила для мене чималеньку суму.　

Безумовно, ці гроші вона отримала від Майкрофта.　

Нечесним шляхом.　

Чи можна мені залишити їх собі?　

Зрештою, Майкрофт не заробив їх самостійно. Наскільки мені було відомо, гроші дісталися йому як спадок первісткові від батька.　

Це спадщина сквайра, кошти, які родина століттями отримувала як орендну плату, і щороку сума тільки зростала. А завдяки чому? Завдяки Ферндел-Холу та нашому маєтку.　

Отже, гроші, як і канделябри, дійсно були невіддільною частиною будинку.　

А будинок належав, чи то пак мав належати, нашій матері.　

Звісно, за законом кошти не належали ані мамі, ані мені. Однак матінка ніколи не втомлювалася пояснювати мені, наскільки несправедливими були закони в нашому суспільстві. Для прикладу, якщо жінка писала та видавала книгу, всі зароблені нею гроші отримував її чоловік. Ну хіба не безглуздя?　

Так само абсурдно було б віддати сотню фунтів Майкрофту лише через те, що він народився раніше за мене!　

«Усі ці закони можуть іти до біса», — із задоволенням подумала я. Згідно з етичними міркуваннями ці кошти мали належати саме мені. Мамі довелося багато чим пожертвувати, аби «висмикнути» їх із загального бюджету нашого маєтку. І вона таки спромоглася потайки передати їх мені.　

Скільки ж іще загадок чекає на мене? Матуся залишила ще чимало шифрів, які я мушу розга дати.　

Цікаво, а як би вона хотіла, щоб я розпорядилася цими коштами?　

Втім, завдяки маминому прикладу, я вже здогадувалася про правильну відповідь.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

П’ять тижнів по тому я нарешті була готова.　

Себто, на думку мешканців Ферндел-Холу, була цілком готова вирушати до пансіону.　

На мою ж думку, на мене чекали неймовірні пригоди.　

Як саме відбувалися мої приготування до від’їзду? Що ж, спочатку з Лондону прибула швачка. Її поселили в порожній кімнаті, яку колись займала камеристка. Швачка скрушно зітхнула над старою педальною швацькою машинкою і взялася знімати з мене мірки. Талія: 55 сантиметрів. Гм, забагато. Груди: 58 сантиметрів. Гм… Замало. Стегна: 60 сантиметрів. Нікуди не годиться! Проте усе ще можна виправити. У новомодному виданні, яке матінка нізащо б не дозволила тримати у Ферндел-Холі, швачка знайшла потрібне рекламне оголошення:

ПОЛІПШУВАЧ: бездоганний корсет для вдосконалення дівочої фігури. Складно дібрати слова, аби описати його неймовірний ефект, якого неможливо досягти за допомогою будь-якого іншого корсета в цілому світі. Всередині корсета — м’які регулювальні шлейки, які разом із іншими елементами забезпечують неймовірну м’якість, легкість і зручність. їх можна регулювати на вибір власниці, аби досягти бажаних форм і підкреслити витончену округлість привабливого бюста. Корсет надсилають для примірювання у простому пакунку після отримання грошового переказу. Порядність гарантуємо. У разі незадоволення товаром повернемо ваші кошти. Уникайте дешевих підробок!　

Невдовзі ми отримали наше замовлення, і швачка взялася за виготовлення святкової сукні темного кольору з високим коміром із китового вуса (аби мене задушити!). Внизу сукня була настільки пишною, що під нею помістилося з пів десятка шовкових нижніх спідниць зі зборками, а шлейф — настільки важезним і довгим, що мені важко давався кожен крок. Швачка запропонувала пошити дві сукні з талією 53,5 сантиметра, ще дві з талією 52 сантиметри і декілька з талією 51 сантиметр і менше. Дивно, але вона щиро сподівалася, що з роками моя талія ставатиме меншою.　

Час від часу до маєтку надходили телеграми від Шерлока — вкрай лаконічні й без жодної згадки про матір. Він уже знайшов її давніх друзів, художників, із якими вона товаришувала, а також однодумниць-суфражисток. Брат навіть поїхав до Франції, аби поспілкуватися з її далекими родичами — сім’єю Вернет, проте даремно. Моє хвилювання за маму знову невпинно зростало. Чому навіть найвидатніший детектив сучасності не зміг її відшукати? Може, її спіткало лихо? Або ще гірше — що як вона стала жертвою якогось жахливого злочину?　

Утім, мої думки кардинально змінилися, коли швачка завершила виготовлення моєї першої сукні.　

Того дня я мала вперше вдягнути «бездоганний корсет» (який прислали, як і обіцяли, в обгортці з коричневого паперу). Його можна було регулювати спереду та ззаду. На додачу в пакунку виявилася особлива підкладка під сукню, аби мені вже точно ніколи не довелося зручно притулитися до спинки стільця під час сидіння. Ба більше, від мене тепер вимагали вкладати волосся у шиньйон[24] за допомогою колючих шпильок, що неприємно впиналися у шкіру, а спереду моє обличчя тепер обрамляли декілька накладних локонів. За всі ці тортури мені таки дозволили приміряти нові сукню та туфлі. Утім, туфлі стали черговими тортурами, бо мені довелося шкутильгати в них коридором, щоб попрактикуватися ходити, як справжня леді.　

Саме тоді я усвідомила з непоясненною, проте цілковитою впевненістю, куди зникла моя матір: вона напевно перебувала в місці, де не існувало ані колючих шпильок і корсетів (байдуже, «бездоганних» чи будь-яких інших), ані підкладок для суконь.　

Тим часом мій брат Майкрофт повідомив телеграмою, що все домовлено — я маю прибути до такого-то «пансіону шляхетних панянок» (а насправді — будинку жахів) такого-то дня. Завершувалася телеграма вказівками для Лейна із наказом супроводити мене до місця призначення.