Нэнси Спрингер – Енола Голмс. Справа про таємничі букети (страница 2)

Що ж іще мій брат-розумник Шерлок, який, на відміну від кремезного й малодушного Майкрофта, справді розшукував мене, — що ще Шерлок знав про мене? Що йому відомо після розплутування наших випадкових спільних справ?

Я записала:

Він знає, що:

я схожа на нього;

я вмію лазити по деревах; я їжджу на велосипеді;

я прикидалася вдовою;

я прикидалася бідною жінкою, яка торгує серветками для чорнильних ручок;

я прикидалася черницею;

я роздавала їжу та ковари нужденним;

я ношу кинджал у корсеті;

я знайшла двох зниклих людей;

я навела поліцію на двох злочинців;

я двічі проникла в його помешкання на Бейкер-стріт;

я використовую ім'я Айві.

І можна припустити, що від доктора Ватсона йому відомо про юну панянку на ім'я Айві Мешл, яка працювала на першого і єдиного у світі вченого-зниколога.

Зробивши останній запис, я зітхнула, бо щиро захоплювалася доктором Ватсоном, хоч і зустрічала цього доброго лікаря лише тричі. Перша наша зустріч відбулася тоді, коли він прийшов порадитися зі зникологом, професійним шукачем зниклих людей, у справі свого друга Шерлока Голмса. Вдруге ми зустрілися, коли я прийшла до нього про дещо дізнатися, а він виписав мені бромід від головного болю. І втретє — коли спихнула на нього догляд за пораненою леді. Доктор Ватсон — це взірець галантного британського джентльмена, готового всім допомогти. Мені він страшенно подобався, майже так само, як і мій брат, — адже, попри все, я таки обожнювала Шерлока, хоча й знала його переважно з вельми популярних історій, які про нього написав його друг Ватсон. Я прочитала їх із не меншим захопленням, ніж інші англійці.　

Чому, от чому ті, хто мені небайдужий, завжди стають небезпечними для мене?!　

Я зітхнула, стиснула губи й перекреслила кількома грубими розчерками олівця ім’я Айві Мешл.　

І що тепер?　

Мене спантеличував не просто вибір нового імені, а радше всеосяжне питання про те, що робити далі й ким стати. За образом якої жінки я можу сховатися? Простолюдинки, Мері чи Сьюзан? Нудота. Я обожнювала квіткові імена, як-от Розмарі, що символізує пам’ять, чи Віолет, що означає приховану красу та чесноту. Однак про них і мови не могло бути: Шерлок знає про наш із матінкою квітковий код.　

Так само не можна взяти і якесь із моїх інших імен. Звісно ж, за традицією мене нарекли звичною благородною низкою імен та охрестили Енолою Юдорією Хадассою Голмс. Енола Ю. X. Голмс — Е. Ю. X. Г. Ех… Звучить якось непевно, так само, як я зараз почуваюся. Хадассою звали покійну сестру мого батька, тож Шерлок одразу впізнає це ім’я. А з Юдорією все ще гірше, бо це ім’я моєї матері.　

Однак я не збиралася бодай чимось наслідувати матір.　

Чи таки збиралася?　

— От прокляття! — роздратовано пробурмотіла я і записала:　

Віолет Вернет

Вернет — це дівоче прізвище моєї матінки, і, знову ж таки, Шерлок Голмс одразу його впізнає. А якщо задом наперед?

Тенрев

Ні, не те. А якщо переставити літери?

Нетвер

Невер

Евер[7]

Ніколи

Завжди

Завжди що?　

Завжди самотня?　

Завжди покинута?　

«Завжди непокірна, — вперто нагадала я собі. — Завжди така, яка я є». Бунтарка, мрійниця, зникологиня — шукачка загубленого. Мені спало на думку, серед усього іншого, що варто спробувати знайти собі місце у якійсь друкарні на Фліт-стріт, аби мати доступ до новин, які ще не дійшли до газетних шпальт…　

Поки я розмірковувала про це, зі сходів почулося черепашаче човгання моєї домовласниці.　

— Принесли газету, міс Мешл! — загорлала вона, навіть не дійшовши до сходового проходу. Глуха як тетеря місіс Таппер завжди зчиняла страшенний галас.　

Я підвелася, перетнула кімнату й швидко вкинула свої нотатки в камін. Тим часом старенька загупала у двері з силою, достатньою, щоб розколоти волоський горіх.　

— Міс Мешл, газета! — заволала вона мені в обличчя, коли я відчинила двері.　

— Дякую вам, місіс Таппер! — Вона мене, звісно, не почула, але побачила рух моїх губ (сподіваюся, він хоч трохи скидався на усмішку), коли я взяла газету з її рук.　

Утім, вона не пішла геть. Натомість випростала сутулу спину на весь свій низенький зріст і витріщилася на мене водянистими очима.　

— Міс Мешл, — урочисто мовила вона, ніби збираючись виконати моральний обов’язок, — то геть зле, шо ви отако сидьма сіли у чотирьох стінах. То не мої справи, та шо б там не скоїлося, воно не варте того, шоби ви стала отака бліденька. Ну ж бо, там розпогодилося, сонечко визирнуло, ніби й направду розвеснілося. Ану, беріть свого капелюшка та йдіть прогулятися трошка…　

Гадаю, вона сказала щось на кшталт цього. Та я її майже не слухала: мені дуже прикро, але я захряснула двері перед її носом. Адже мій погляд прикипів до заголовка першої шпальти «Дейлі Телеграф».　

У заголовку йшлося:　

ЗАГАДКОВЕ ЗНИКНЕННЯ

ПАРТНЕРА ШЕРЛОКА ГОЛМСА

МІСЦЕПЕРЕБУВАННЯ

ДОКТОРА ВАТСОНА НЕВІДОМЕ

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Навіть не присівши, а ставши як вкопана біля каміну, поки язики полум’я майже торкалися подолу моєї дешевої бавовняної домашньої сукенки, я взялася читати:

Район Блумсбері сколихнула подія, від якої точно пробіжить морозець по шкірі, а наслідки напевно охоплять увесь Лондон, якщо зниклого британського джентльмена не знайдуть якомога швидше. Доктор Джон Ватсон, шанований лікар, більш відомий як партнер та оповідач пригод знаменитого детектива містера Шерлока Голмса, загадково й безслідно зник. Звичайно ж, родина та друзі зниклого чоловіка нажахані, адже він міг потрапити до рук котрогось зі злочинців — ворогів містера Шерлока Голмса чи стати жертвою якогось лиходія, опинитися в заручниках або ж узагалі загинути через помсту. Окрім того, є підозра, що на лікаря могла вчинити напад група противників вакцинації у районі Іст-Енд, бо він завжди носить із собою чорний саквояж, щовидає його лікарський фах. Наразі не можна виключати жодного ймовірного страшного сценарію. Робляться спроби відстежити пересування доктора Ватсона минулої середи, того дня, коли він, як зазвичай, пішов відвідувати пацієнтів та залагоджувати справи, однак увечері не повернувся додому. Тривають допити візників кебів…　

І так далі, і тому подібне — купа слів і нічого путнього. Зникнення, взагалі не варте уваги, якби не ім’я мого брата в заголовку. Доктор Ватсон попрощався зі своєю дружиною в середу вранці, а зараз уже минув полудень п’ятниці. Лікаря немає два дні. Я уявила, як поліція виправдовується, буцімто він зник через якісь несерйозні обставини, та от-от від нього надійде телеграма чи лист із поясненнями, де і чому він забарився. «Робляться спроби» означає, що поліція досі не взялася за розслідування, інакше в газеті вказали б відповідального за цю справу інспектора. Ні, насправді поки що знайти доктора Ватсона намагаються тільки двоє осіб: його дружина і його друг, себто мій брат Шерлок Голмс.　

А тепер і ще одна — я.　

Стривайте-но. А що, як мій брат сам організував це зникнення, аби підступно заманити мене в пастку?　

Шерлоку відомо, що я двічі вплуталася у розслідування таємничого зникнення людей. Може, він і не підозрює, що я вигадала доктора Леслі Раґостіна, вченого-зниколога, та, цілком імовірно, знає, що я працювала на нього. Чи розуміє він, що моє покликання — шукати зникле?　

Невже він запідозрив, що я симпатизую доброму доктору Ватсону, наче рідному батькові?　

Тож, можливо, варто ставитися до останніх подій якнайобережніше?　

Та поки ці напрочуд розсудливі думки метушилися в моїй голові, я вже жбурнула газету у вогонь і заходилася копирсатися в шафі, обмірковуючи доречне маскування та можливі способи дізнатися подробиці зникнення доктора Ватсона — одним словом, найкращий підхід до цієї справи. Мене не спинила б навіть гамівна сорочка.　

Однак доведеться діяти обережно.　

А з цим виникли певні труднощі. Більшу частину минулого місяця я провела у своєму помешканні, ображена на матусю, яка не допомогла мені, коли я цього потребувала, — іншими словами, ледарювала й супилася. І тепер почувалася геть неготовою до будь-яких дій. Мені бракувало купи потрібних речей.　

Загорнувшись із головою в непоказну шаль, я вирушила роздобути їх. О, місіс Таппер зрадіє, що я йду на прогулянку.　

Я й справді вирішила прогулятися. Мої почуття здавалися такими ж сплутаними, як і лабіринти вуличок міських нетрів, а думки купчилися, неначе ті брудні будиночки з гострими дашками, що нависали наді мною. Можливо, довга прогулянка справді допоможе навести бодай якийсь лад у думках.　

Однак все навколо аж ніяк не сприяло заспокоєнню. Продавець випічки горланив: