Нэнси Спрингер – Енола Голмс. Справа ліворукої леді (страница 16)
Я насунула каптур дощовика якнайнижче, щоби приховати лице, й нетерпляче витерла руками сльози. (Свою хустинку разом із цибулиною я десь загубила.) Більше не рюмсати, наказала я собі — ідучи на дещо ризиковане, навіть нерозумне, мені слід бути напоготові.
Кеб зупинився біля сходів Британського музею.
Замість того щоб вийти, я визирнула з тіні кеба. Знайти брата Шерлока було досить легко: він сперся на одну з колон у стилі грецького відродження цього шанованого закладу, пихкаючи цигаркою, — образ нікчемного нероби. Дуже ймовірно, що якийсь констебль незабаром візьме його за барки й накаже забратися звідти. Що ж до мами, то не було жодного її сліду. Якби раптом повідомлення таки надійшло від
Полегшено зітхнувши, я посміхнулася. Увесь цей час я мала рацію. Матінка була в надійному місці десь за містом, а Шерлок намагався перехитрити свою безславну молодшу сестру. Коли він повернеться додому, то побачить, хто з нас розумніший.
Візник з’явився біля дверей.
— Міс?
— їдьмо далі, — сказала я йому.
Решту вечора у теплі невеличкого вогнища я блаженно вертіла в руках віднайдену книжечку шифрів. Яке це щастя — знову побачити знайому першу сторінку, витончено обведену маминими золотавими та брунатними хризантемами навколо написаного нею від руки «О ЛОН ЕРІ ВЕР ЕПЇ ОМИ МЕТ НАЗ ИРХ». І дещо нове: на цій сторінці Шерлок олівцем написав розгадку: «ЕНОЛО ПЕРЕВІР МОЇ ХРИЗАНТЕМИ».
На наступній сторінці, оздобленій анемонами, він написав друкованими літерами: «ЗАЗИРНИ В МОЇ АНЕМОНИ ЕНОЛО». І так далі: він розгадав послання, проілюстроване плющем на тину («ЕНОЛО ПЕРЕВІР МОЇ НАВЕРШНИКИ»). Власне, йому вдалося розшифрувати всі послання, в тому числі й ті, які я не подужала. На сторінці, оздобленій братками: «ХАЙ БУДЕ ЛЕГКО НА ТВОЄМУ СЕРЦІ ЕНОЛО ПЕРЕВІР МОЄ ДЗЕРКАЛО». Я з болем задумалася, яке саме дзеркало і що мій брат знайшов за ним. Може, не тільки гроші? Можливо, записку від матінки з вибаченнями чи то прощальними словами, з висловленням турботи або навіть…
Я спинила себе занадто близько від слова «любов». У матусі були важливіші справи. Вона жінка з характером, розумом і принципами. Суфражистка, невтомна у своїй відданості питанням прав слабкої статі. Вільнодумиця. І художниця.
Дуже хороша художниця, про що свідчать любовно — або, щоби вдатися до іншого слова, — вишукано зображені квіти, які прикрашають книжечку в моїх руках.
Хоча я понад усе любила мамині роботи, та тепер зрозуміла, що більше звертаю увагу на братові примітки. Він написав їх олівцем так легко, що я могла б стерти їх без зусиль, і моя книжечка шифрів знову стала б такою, якою її подарувала мені матінка. Але, на свій подив, я виявила, що хотіла б зберегти Шерлокові «втручання». Мені хотілося щось мати й від брата, хай то будуть навіть маленькі, стрункі написи під маминим мистецьким почерком.
На мою думку, почерк багато розповідає про людину — як про те, що на видноті, так і про приховане. Я вважала свого брата Шерлока видатним детективом, проникливим і владним, але його почерк дрібніший, ніж у матері. Він не вважає себе аж таким визначним. Можливо, брат по-своєму трохи сором’язливий, як і я. Хоча й суворо логічний. Вигадливий почерк моєї матері можна було б списати на художній хист, але водночас, як мені здавалося, він виказував її прагнення, мрії, ідеалізм. А в друкованих літерах мого брата — жодних мрій. Тільки суворий реалізм науковця.
Хоча, застерегла себе я, за інших обставин, можливо, у листі до друга, написаному від руки, проглядалося б більше душевності. У людей можуть бути різні почерки. От взяти хоча б леді Сесілію.
Хоча, можливо, це не найкращий приклад. Адже її почерки занадто різні. З одного боку, стримані, правильні, елегантні нотатки й листи, і по-дитячому великі, написані задом наперед карлючки — з іншого…
…боку.
І раптом у напівдрімоті перед каміном, без жодної думки про те, щоб зробити щось чи когось знайти, я яскраво уявила письмовий стіл леді Сесілії. Мій розум неначе встромив пластину в чарівний ліхтар, викликавши проекцію картинки, і я побачила чудове нефритове письмове приладдя леді. Розміщене ліворуч.
Я чітко пригадала, як бачила, що Лілі, віддана покоївка, переставила чорнильницю, авторучку й інше приладдя праворуч.
Потрясіння від раптової здогадки вмить прогнало мою сонливість. Я сіла, випроставшись, і втупилася у свій туалетний столик.
Дуже скромний гребінець, баночка крему для рук тощо вишикувалися на ньому справа, звичайно, адже я праворука.
А де на комоді стояв набір леді Сесілії зі срібним тисненням?
— Отакої! — прошепотіла я.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
— Гаряча вода, міс мешл!
Підскочивши з переляку після кількагодинного сну від занадто бадьорого вигуку моєї домовласниці, я протяжно застогнала: почуття перемоги над моїм братом Шерлоком за ніч вивітрилося, змінившись жахом перед можливими наслідками.
— Міс Мешл, ви не спите?
— Хай їй грець! — Глуха старенька, звісно, не почула мою не надто чемну відповідь.
Мені ой як не хотілося вставати й іти на роботу. І можна було б сподіватися, що я залишуся в ліжку, адже умови найму міс Мешл у доктора. Раґостіна були надзвичайно поблажливі. Однак я не могла проспати весь ранок у власній кімнаті, не викликавши цікавості моєї домовласниці.
— Міс Мешл! — Місіс Таппер легенько постукала у двері.
— Та Боже ж мій, — роздратовано буркнула я собі під ніс, а тоді голосно крикнула: — Я не сплю!
— Га? Ви вже встали?
— Так! Дякую, місіс Таппер!
Ну звісно, цього ранку на сніданок була кров’янка. Мене верне від кров’янки. З цієї та інших причин міс Мешл прийшла на роботу в кепському настрої.
Учора (може, це й на краще) в мене не було часу поміркувати про свого брата Шерлока, але тепер я усвідомила, яку він становить небезпеку, адже знає набагато більше, ніж слід.
Як видно з повідомлення «АЙВІ ЗУСТРІНЬМОСЯ СХОДИ БРИТАНСЬКОГО МУЗЕЮ», він знає моє вигадане ім’я.
Зі слів доктора Ватсона, Шерлоку відомо, що в мене є гроші.
Він знає про моє зашифроване листування з мамою і навіть розшифрував його.
А найгірше, що будь-якої миті він може дізнатися ще більше від свого найкращого друга, вищезгаданого доктора Ватсона. А раптом мій брат зглянеться на щиру турботу Ватсона і звіриться йому? Що, коли Ватсон зізнається Голмсові про візит до доктора Раґостіна? І тоді впродовж однієї дружньої розмови увага Шерлока Голмса цілком перемкнеться на Айві Мешл.
— От прокляття! — пробурмотіла я, заходя- чи до свого кабінету. — Бий його лиха година! А раптом ворони побіліють?
Сівши коло каміна, я вигнала страх із думок, проте не з тремтячого тіла. Попиваючи чай, прочитала ранкові газети, переповнені звичними потрясіннями й жахіттями. Натовп антивакци- наторів в Іст-Енді погрожував дільничній медсестрі. Кілька працівниць із благодійної організації заарештовано на Голівелл-стріт за розповсюдження «порнографічних» матеріалів про «профілактичні огляди» для вагітних. Вибух газу прогримів у будинку в Найтсбриджі, убивши трьох слуг і завдавши чималої шкоди родині. Ходять чутки, що робітники доків проводять нелегальні збори підривного характеру. Сільське господарство продовжує занепадати через дешеву імпортовану кукурудзу з Америки. І так далі.
Але від мами
А під три чорти все!
Це від холоду мене тіпає, сказала я собі. Адже поки переглядала газети, вогонь згас. Тож я кинула їх усі на решітку і в цьому тимчасовому спалаху тепла — й тріумфу розуму над тілом — попрямувала до письмового столу. Брат Шерлок хай іде собі… іде до… до френолога, і я нічого не можу вдіяти з мамою, але якщо хочу називати себе зникологинею, то краще братися до роботи.
Узявши стосик писального паперу, я швидко накидала олівцем кілька маленьких начерків симпатичної голівки леді Сесілії. На одному домалювала вишукано оздоблений крислатий капелюх, на другому — плаский «циганський» капелюшок, на третьому — солом’яний, на четвертому — крихітний капелюшок під оберемком пір’я за останньою модою, на п’ятому — просту шаль. Вогонь знову згас, і в кімнаті ставало дедалі прохолодніше. Я тремтіла, пальці закоцюбли так, що ледве тримали олівець, однак я продовжувала малювати: зобразила леді Сесілію з волоссям, зібраним у пучок, та без капелюха, тоді з пов’язкою навколо голови, далі — в чепчику покоївки, з гребінцем, що визирав з-поза її голови, наче горобиний хвостик, із волоссям у сітці і, насамкінець, у вуалі. Задоволена зробленим, я простягнула руку до шнурка й подзвонила.
— Джодді, — попросила я, коли з’явився цей енергійний хлопчина, — підкинь вугілля в комин, будь ласка.
Він кинувся виконувати прохання. Вмостившись у кріслі й простягнувши руки до жаданих язичків полум’я, я залишила начерки на столі, де хлопчик міг їх побачити, повернувшись із наповненим відерцем вугілля.
Крадькома я краєм ока спостерігала за ним. Він зиркнув на малюнки і зупинився як укопаний, втупившись у них. Тепер уже не мало значення, що я повернула голову й зацікавлено за ним спостерігаю, бо вся його увага була прикута до начерків.
Я підвелася й стала поруч.
— Ти все-таки впізнаєш її? — запитала я.