Наталья Кушнерова – Прірва для Езопа (страница 11)
Перефразуючи улюблений афоризм Юргена, скажу: «Не буває невдалих японських суші — буває лише мало горілки», пробачте, саке. Тому я купив кілька ящиків саке, себто горілки, яку ми розігрівали у чайниках і розливали у крихітні келишки — десять марок порція.
І кожен із присутніх панів вважав би за нечемність дати гарсону менше, як десятку чайових за той наперсток теплої горілки, що я їх, себто чайові, одбирав одразу на вході до кухні, а моїм королевам вони засовували сотні за пазуху кімоно, аж наприкінці Віра сказала, що почувається справжньою гейшею.
— Бачиш тепер, любонько, що ти працювала у своїй прокуратурі майже задурно, наражаючись щодня на небезпеку, — сказала їй Аліна, розв'язуючи чергового разу широкий пояс кімоно і стоячи по щиколотку в купюрах посеред службової туалетної кімнати. — Господи, пробач мені іще й сьогодні, — перехрестилася вона на уявну ікону і вибігла до кухні, де один із самураїв черпачком наповнював крихітні, куплені за безцінок у супермаркеті, чарочки, які потім виявилися підставочками для яєць.
Перелякана японочка, що з неї п'яні гості давно облизали усю ікру, кудись щезла, але цього вже ніхто не помічав. Замість нудної, вимотуючої душу пластинки з народною японською музикою, якою Аліна розжилася випадково у тому ж супермаркеті, гриміли запальні західно-українські тропаки, а тоді пішла «Хаванагіла».
Коли гості на світанку розійшлися, а ми дали кожному із гарсонів відкупного за мовчання, і, за словами Аліни, «підбили бабки», то Віра сказала, що стільки вона і справді б не заробила за довгі місяці на ниві боротьби із кримінальністю.
— Але! — з притиском сказала вона. — Я зав'язую, бо за це можна отримати і строк.
— За що «за це»? — перепитала ображено Аліна. — Ми — чесні підприємці, у котрих…
— …у котрих в морозильній камері заховано труп, — закінчила Віра і одразу ж заснула.
А ми до ранку рахували гроші, складаючи їх купками, і думали-гадали, як нам і справді позбавитися Костантинопулоса.
Якщо ви думаєте, що то була проста задача, спробуйте самі розглянути невеличкий приклад — як позбутися трупа, приміром, тещі чи сусіда. Уявіть собі, що ви приходите з роботи, а він, себто труп, уже чекає на вас у вітальні.
І ми, перекладаючи купки грошей, ламали собі голови над тією проблемою.
Оскільки наш експерт по ділам такого роду, як виявилося, втрачала інколи почуття міри («Розумієш, котику, у неї часом буває — накотить щось на неї, нап'ється, як свиня, і з копит») і спала, згорнувшися калачиком, у кріслі, ми почали згадувати усілякого роду випадки із почутого, побаченого чи пережитого.
— Знаєте, Аліно, — час від часу я звертався до неї на «Ви» і це її дуже смішило, — знаєте, ота ваша ідея розфасувати його по мішечках… Якщо у ванній кімнаті…
— Фе, яка гидота. Усюди кров!..
— Він же морожений.
— Не знаю… Ні, я не зможу тоді ніколи купатися із насолодою у ванні.
— А як на столі ресторанної кухні?..
— Ні, ні, і ще раз ні. Теоретично це звучить досить розважно. Більш за те, скажу тобі, одного разу я бачила чудовий фільм, хоча і голівудський, то там одна чарівна, ну просто надзвичайно чарівна дама, убивши одного поганого, ну дуже поганого чоловіка, мала ту ж проблему. У неї був ресторанчик, не такий як у нас, звичайно, а так, забігайлівка, але ситуація загалом схожа.
— І що вона зробила?
— Ах, любчику, коли я думаю про це у прикладному значенні, себто, практично і по відношенню до нього… Господи, яка усе-таки гидота ті голівудські фільми. Ти дивишся на екран і вболіваєш за героїню, котра згодувала гостям того поганого, ну справді дуже поганого чоловіка, біфштекси із якого дуже смакували завсідникам, і з найбільшою насолодою вона пригощала саме того детектива, котрий намагався розкрити убивство. Перверзна мерзотниця і, до речі, лесбіянка, хоча це не має дотичності до її канібальських жартів. А той милий страж порядку, що, здавалося, відстоює інтереси американської нації, в усякому разі отримує платню від самих глядачів того слабоумства і мусить викликати симпатію за свою нелегку роботу, видається тобі монстром і нелюдом. Щось в королівстві Датському не в порядку!.. Ні, любчику, ми не канібали. Ми навіть не убивці. Ми просто не хочемо неприємностей із правоохоронними органами. Думай далі, любчику. Він сидить там уже три дні, а ми, замість кудись його подіти, влаштували оце дурне суші…
Я чув якось від одного заїжджого приблуди дуже схожу історію, тільки там чоловік убив дружину, а його матінка згодувала труп свиням. Такий варіант здавався мені цілком прийнятним.
— Ні, любчику, це — не естетично, а, до того ж, ми не тримаємо свиней.
Оскільки Аліна покладала завжди велику вагу на естетичний бік будь-якої справи, то відмела мої пропозиції розчинити його у кислоті, тримати його на антресолях у моїй комірчині, доки він муміфікується, а затим використовувати його як підставку до лампи чи зарити до ями, притрусивши вапном.
Взагалі, як виявилося, я знав силу прикладів такого штибу. Мені здалося навіть, що єдине, чим цікавляться пересічні обивателі і чим частують їх масс-медіа, то це саме проблема того, як позбутися трупа.
Питання, хто порішив небораку, було, за словами Аліни, неактуальним і суто академічним, однак ми його теж суто теоретично розглянули. При цьому виявилося, що він нажив собі за недовгий час багато ворогів.
Починала список Аліни Віра. По-перше, тої ранньої години, як я її надибав у коридорі, вона була одягнута більш як недоречно для свого вранішнього jogging'y. По-друге, у неї були суто емоційні причини його прибрати — як свідка і учасника того групового свинства, де наша святенниця (знову таки, за словами Аліни) справила таке враження, що і досі їй надзвонювали типи і розбещеними голосами робили недвозначні пропозиції. Ну а, по-третє, це могло бути добрим потвердженням теорії Юргена про симуляцію і надсимуляцію. Не буду тут вдавитися до подробиць, але у двох словах вона виглядала приміром так. Кожна нормальна людина несе у собі зерна ненормальності, які вона, унаслідок виховання, страху або інших гальмуючих факторів у тій чи іншій мірі у собі придушує. Так, наприклад, сексуальний маніяк стає сексопатологом, фетишист — колекціонером, содоміст — зоологом, педофіл — педагогом і таке інше. Таким чином, екстраполюючи професійні нахили Віри, її багаторічну боротьбу із убивцями, насильниками і маніяками, можна уявити, що, залишившись безробітною і сумуючи за утраченим адреналіном, вона і утнула оту штуку, що додала нам стільки клопоту.
Другим у списку був Жан-Люк, із його манією увесь час переписувати заповіт і схильністю до гомосексуалізму. Проти нього говорило те, що він час від часу поплескував Костантинопулоса по сідницях («А ти ж знаєш, любчику, оті турецькі греки, чи як їх там, — бісексуали від народження»), а той волочився за гарненьким прищуватим гарсончиком, чим міг розбити остаточно серце старому дурню. І старий дурень знову бігав до нотаря переписувати заповіт, як говорили, на користь покійного, а як і це не допомогло завоювати кохання красеня-грека, то він і убив його, а тоді від'їхав до своєї Гасконі, покинувши нам ресторан із трупом.
Третьою у списку вона поставила себе.
— Чесно кажучи, любчику, у мене було багато підстав його придушити. Хоча б через заповіт на ресторан і будинок. Про ревнощі тут не може бути і мови, що лише посилює мою вину, бо адвокат не міг би клопотати, про пом'якшення вироку за убивство у стані афекту. А потім, не забувай, що у того бідолахи на шиї була моя панчоха. Хотіла б я лише знати, чому той убивця вибрав її із моєї найдорожчої пари?
— І чому та панчоха пахла мімозою? — спитав я по-дурному.
Четвертим ішов марселець-п'яниця.
— По-перше, я бачила, як вони того вечора, обидва п'яні, як чіп, тяглися з Костантинопулосом сходами до своїх кімнат і на чім світ стоїть лаялися. По-друге, його мати — сицилійка. Ну, ти знаєш — ота їхня Коза Ностра і таке інше. І останнє, найпідозріліше, — він зник. Хоча, правда, таке траплялось і раніше, ще до появи трупа.
П'ятим до списку вона включила поштаря Фішера.
— Це, звичайно, нонсенс, просто гра фантазії, але… — вона на мить задумалась, — ага, ось маємо — він закоханий у мене і, можна припустити… О, ні.
І вона викинула кульгавого Фішера із списку.
Аліна дорахувала гроші, пригладила їх своєю чарівної форми ручкою і сказала, весело розсміявшись:
— А останнім, і найбільш підозрілим у моєму списку, то є ти, мій любчику.
Ця жінка мала добре почуття гумору!
…а потім я стрів її побіля озера, як повний місяць купав своє сяйво у його темних водах.
— Правда ж, це дуже гарно, як повний місяць купає своє сяйво у повних водах озера? — спитала вона мене порцеляново-ніжним голоском.
До того моменту я ніколи не поєднував оті два природні явища. Місяць, то був собі просто місяць, а що він був повний, то я завжди констатував за нервовим поводженням котів і Аліни. Озеро і взагалі не викликало у мене нічого, окрім огиди, бо я завжди боявся води, а, крім того, ще пам'ятав суглобами свого тіла моє невдале самогубство на березі цього пліснявого водоймища. Але її голосок, її тонко промальований на тлі повного місяця профіль, змусили мене збрехати:
— О! — сказав я, тяжко переводячи подих після довгої гонитви за якоюсь нічною звіриною (здається, я надибав того разу тхора, що тягав у Фішера курей). — О! — повторив я, остаточно сп'янілий від гіркуватого морського запаху, що струменів від неї (прозаїчна Аліна казала, що від японки тхне рибою, що, до речі, і наштовхнуло її на думку запросити оту дівицю для суші), у моїй голові щось клацнуло, наче хто переключив програму, і я, побожливо вирячивши на небо очі, майже провив від натхнення: