Морис Леблан – Арсен Люпен — шляхетний грабіжник (страница 38)

— І якого ж висновку ви дійшли?

— Ні до якого. Усі ці дані, без сумніву, могли б пояснити, чому він вирішив повернути награбоване. Але мені нíколи займатися цим аспектом проблеми. Головне — план підземелля.

— Ви досі сподіваєтеся...

— Я не сподіваюсь, я переконаний. Адже метрів за двісті-триста від замку є каплиця, чи не так?

— Так, зруйнована каплиця, де міститься могила герцога Роллона.

— Скажіть вашому шоферові, щоб він чекав нас у цій каплиці.

— Мій шофер ще не повернувся... Мені скажуть, коли він прибуде... Але, судячи з усього, ви вважаєте, що підземний хід веде до каплиці? Що навело вас..?

Герлок Шолмс перебив його:

— Я попрошу вас, мосьє, дістати мені східці та ліхтар.

— А! Вам потрібні ліхтар та східці?

— Зрозуміло, якщо я прошу вас про це.

Присоромлений Деван подзвонив. Принесли те й інше. Після цього посипалися гострі й точні, як військова команда, розпорядження.

— Приставте східці до книжкової шафи, з лівого боку від напису «Тіберменіль»...».

Деван узявся підставляти східці. А англієць знай загадував:

— Лівіше, ще трохи... тепер трохи праворуч... Стоп! Піднімайтеся... Чудово... Усі літери цього слова — пукласті, еге ж?

— Так.

— Займемося буквою «Н»[30]. Повертається вона в якийсь бік?

Деван ухопився за літеру «Н» і вигукнув:

— Так, повертається! Направо і на чверть кола! Хто ж вам підказав?..

Не відповівши йому, Герлок Шолмс продовжував:

— Чи можете з того місця, де ви є, дотягнутися до букви «R»? Так... Посувайте її кілька разів, як ви зробили б із засувкою, яку відчиняєте і зачиняєте.

Деван поворушив букву «R». На превеликий його подив, усередині щось клацнуло.

— Прекрасно, — мовив Герлок Шолмс. — Нам залишається тільки пересунути вашу драбину на інший кінець, маю на увазі кінець слова «Thibermesnil»... Ну ось... А тепер, якщо я не помилився, якщо все відбувається так, як має бути, літера «L» відкриється, наче віконечко.

Мало не урочистим рухом руки Деван узявся за літеру «L». Вона відкрилася, але Деван покотився зі сходів, бо вся частина книжкової шафи, що містилася між першою і останньою літерою слова, повернулася на своїй осі, й відкрився хід у підземелля.

Герлок Шолмс незворушно запитав:

— Ви не поранилися?

— Ні, ні, — відповів Деван, стаючи на ноги, — я не поранений, але, зізнатися, ошелешений... ці пересувні літери... розверста діра підземелля...

— То й що? Хіба це не збігається точнісінько з цитатою із Сюллі?

— У чому ж, господи?

— Ну як же! «Н» повертається, «R» тремтить, а «L»[31] розкривається... Саме це і дало можливість Генріху IV прийняти у себе мадемуазель де Танкарвіль непризначеного часу.

— А Людовік XVI? — запитав спантеличений Деван.

— Людовік XVI був чудовим ковалем і майстерним слюсарем. Я прочитав «Трактат про замки зі секретом», який йому приписують. Господарю Тіберменіля хотілося продемонструвати свої вірнопідданські почуття, а ознайомлення зі шедевром механіки було для цього чудовим приводом. Про всяк випадок король записав цифрами: 2-6-12, тобто Н., друга, шоста і дванадцята літери у слові.

— О! Чудово, я вже майже все зрозумів. Але якщо можу пояснити, як вийти з цієї зали, то ніяк не можу втямити, як Люпен примудрився опинитися там. Адже він, зауважте гарненько, прийшов ззовні.

Герлок Шолмс запалив ліхтар і пройшов кілька кроків підземним ходом.

— Бачте, весь механізм можна розглядати звідси, як годинникові пружини, хіба що літери повернені назадгузь. Люпенові досить було скористатися ними з цього боку пересічки.

— А як ви це доведете?

— Як доведу? Бачите оцю калюжку оливи. Люпен передбачив навіть те, що ґвинти доведеться змастити, — відповів Герлок Шолмс не без захоплення.

— Але тоді він знав і про інший вихід?

— Так само, як і я. Йдіть за мною.

— У підземелля?

— Боїтеся?

— Ні, але ви впевнені, що зможете орієнтуватися там?

— Із заплющеними очима.

Спочатку вони спустилися на дванадцять сходинок, потім іще на дванадцять і ще двічі по дванадцять. Потім пішли довгим коридором, цегляні стіни якого мали на собі познаки ремонтних робіт різного часу, а подекуди зі стіни сочилася вода. Земля була мокрою.

— Над нами ставок, — зауважив Деван, не надто цього певний.

Коридор привів до сходів із дванадцяти сходинок, а за ними було ще троє таких самих сходів, які вони насилу подолали і вийшли до маленької заглибини, вибитої просто у скелі. Тут дорога уривалася.

— Біс батька знащо, — прошепотів Герлок Шолмс, — тільки голі стіни, це починає набридати.

— А що, коли вернутися, — прошепотів Деван, — я не бачу ніякої потреби дізнаватися ще щось. Із мене цілком досить.

Але, підвівши голову, англієць зітхнув з полегшенням: угорі над ними виявився точно такий самий механізм, як біля входу. Їм треба було лишень повернути три літери. Гранітна брила розвернулася. Зі зворотного боку вона виявилася надгробком герцога Роллона, на якій було вибито рельєфними літерами слово «Тіберменіль». І вони опинилися в зруйнованій каплиці, яку згадував англієць.

— Тут починається підйом до Бога, себто до каплиці, — сказав він, навівши кінець цитати.

— Хіба таке може бути?! — вигукнув Деван, приголомшений проникливістю і жвавістю розуму Герлока Шолмса. — Чи можливо, щоб цього простого рядка вам виявилося досить для вирішення загадки?

— Де там! — відповів англієць. — Навіть вона була ні до чого. У примірнику «Хроніки» з Національної бібліотеки лінія підземного ходу, як вам відомо, з лівого боку закінчується кружечком. А з правого, — цього ви не знаєте, — маленьким хрестиком, але він настільки стерся, що розгледіти його можна тільки в лупу. Хрестик цей означає, звичайно, нашу каплицю.

Бідолаха Деван не вірив своїм вухам.

— Це нечувано, чудово й разом із тим по-дитячому просто! І чому ніхто не міг зглибити цю таємницю?

— Бо ніхто ніколи не поєднував разом три або чотири необхідні елементи, себто дві книги та цитати... Ніхто, за винятком Арсена Люпена і мене.

— А також мене, — заперечив Деван, — й абата Желі... Ми обидва знали про все це стільки ж, скільки ви, і проте...

Шолмс посміхнувся:

— Не всі люди уміють розгадувати загадки, пане Деване.

— Але я ламаю голову вже десять років. А ви за десять хвилин...

— Тю! Звичка...

Вони вийшли з каплиці, й англієць вигукнув:

— Подивіться, нас чекає автомобіль!

— Але це ж моє авто!

— Ваше? А я думав, що шофер ще не повернувся.

— Справді... цікаво...