Морис Леблан – Арсен Люпен — шляхетний грабіжник (страница 39)

Вони підійшли до машини, і Деван запитав водія:

— Едуаре, хто наказав вам приїхати сюди?

— Мосьє Вельмон, — відказав той.

— Мосьє Вельмон? То ви його зустріли?

— Недалеко від вокзалу. І він загадав мені їхати до каплиці.

— Їхати до каплиці! Але навіщо?

— Щоби почекати вас, мосьє... і вашого гостя...

Деван і Герлок Шолмс перезирнулися.

— Він зрозумів, що ця загадка для вас — дитяча забавка, — сказав Деван. — І так-от, делікатно, висловив свою повагу.

Вузькі губи сищика вигнулись у задоволеній посмішці. Повага йому подобалася. Похитавши головою, він вимовив:

— Це чоловічище. Варто було його побачити, як мені все стало зрозуміло.

— Значить, ви його бачили?

— Ми щойно стрілися на дорозі.

— І ви знали, що це був Орас Вельмон, я хочу сказати, Арсен Люпен?

— Ні, але дуже швидко здогадавсь... із певної іронії з його боку.

— І ви випустили рака з рота?

— Звісно, випустив... хоча на моєму боці була сила... якраз поряд опинилося п’ять жандармів.

— Але матері його ковінька! Це ж була унікальна можливість, якою треба було скористатися...

— Саме так, мосьє, — зарозуміло заявив англієць, — коли йдеться про таких супротивників, як Арсен Люпен, Герлок Шолмс не використовує нагоду... Він її створює...

Та часу було дедалі менше, тож, що Арсен Люпен виказав аж таку зворушливу увагу й відрядив авто, довелося негайно ним скористатися. Деван і Герлок Шолмс умостилися на заднє сидіння комфортабельного лімузина. Едуар крутнув кермо, і вони рушили. За вікном миготіли поля і гаї. Пологі пагорби Ко мало-помалу поступилися місцем рівнині. Раптом в око Деванові упав маленький пакетик, який лежав в одному з відділень на дверцятах.

— Гляньте, що це? Якийсь пакетик. Кому ж він призначений? О, це вам.

— Мені?

— Читайте: «Панові Герлоку Шолмсу від Арсена Люпена».

Англієць схопив пакетик. Розв’язав його і розгорнув два аркуші паперу, в які було щось загорнуте. Це був його годинник.

— О! — вимовив англієць, сердито махнувши рукою.

— Годинник, — сказав Деван, — ви часом не..?

Англієць мовчав.

— Як?! Ваш годинник! Арсен Люпен повертає вам вашого годинника! Але якщо він його повертає, значить, до цього потягнув... Він украв вашого годинника! Еге! От так молодець! Арсен Люпен украв годинник у самого Герлока Шолмса. Боже, як смішно! Ні, справді... перепрошую... але це сильніше за мене.

А коли він від душі пореготав, то сказав цілком певно:

— Так! Він справді чолов’яга.

Англієць хоч би тобі вусом повів. Він не мовив ані слова до самого Дьєппа, очі його були прикуті до плавного обрію. Його мовчання було жахливим, незбагненним, неймовірнішим за найшаленішу лють. На платформі Шолмс просто і цього разу без гніву, щоправда, тоном, в який уклав усю свою волю й енергію, мовив:

— Так, це чоловічисько, і я б охоче поклав йому на плече руку, яку простягаю вам, мосьє Деване. Але знаєте, мені здається, що Арсен Люпен і Герлок Шолмс однієї чудової днини знову поміряються силами... Адже світ такий малий, що не зустрітися їм важко... але того дня...