Милан Кундера – Нестерпна легкість буття (страница 42)

До другої категорії належать ті, хто не може жити без численних поглядів знайомих очей. Це невтомні організатори коктейлів і вечер. Вони щасливіші, ніж люди першої категорії, адже коли ті втрачають публіку, то їм здається, ніби в залі їхнього життя гаснуть лампи. Так чи так, це відбувається майже з ними всіма. А люди другої категорії завжди примудряються привернути до себе погляди. До них належить Марі-Клод зі своєю донькою.

Перейдімо тепер до третьої категорії — тих, хто хоче перебувати під поглядами коханих очей. Доля їхня така сама гірка, як і людей першої категорії. Тільки-но кохані очі заплющаться, як зала порине в пітьму. До цих людей треба зарахувати Томаша і Терезу.

І нарешті є четверта, вкрай рідкісна, категорія — це люди, які живуть під уявними поглядами відсутніх істот. Вони мрійники. Наприклад, Франц. Подався він до камбоджійського кордону через Сабіну. Автобус підскакує на камбоджійському шляху, а він відчуває, що вона не зводить із нього погляду.

До тієї ж таки категорії належить Томатів син. Назву його Шимон. (Він зрадіє, що, як і батько, має біблійне ім’я). Він прагне погляду Томашевих очей. За участь у кампанії із підписами його витурили з університету. Дівчина, з якою він зустрічався, була донькою сільського священника. Він побрався з нею, став трактористом у кооперативі, віруючим католиком і батьком родини. Якось він дізнався, що Томаш теж мешкає в селі, неподалік від нього, і зрадів. Завдяки долі їхні життя склалися симетрично! Це і спонукало його написати листа. Відповіді він не просив. Хотів тільки одного: щоб Томаш кинув погляд на його життя.

24

Франц і Шимон у цьому романі мрійники. На відміну від Франца, Шимон не любив своєї матері. З дитинства він прагнув до татка. Ладен був повірити, що з батьком учинили недобре, то цим і пояснюється та несправедливість, яку вчинив йому батько. Ніколи він не гнівався на нього, відмовляючись стати союзником матері, яка весь час обливала Томаша брудом.

Він прожив із нею до вісімнадцяти років і, здобувши атестат зрілості, поїхав навчатися до Праги. Натоді Томаш уже був мийником вікон. Шимон частенько очікував його на вулиці, щоби розіграти несподівану зустріч. Але батько ніколи не зупинявся.

До журналіста з підборіддям калошею він прихилився лише тому, що його доля скидалася на батькову долю. Журналіст і не чув про Томаша. Допис про Едіпа забувся, і на білий світ він знову виплив завдяки Шимонові, який попросив журналіста покликати батька і попросити, щоб він підписав петицію.

Журналіст погодився лише задля того, щоб зробити приємність хлопцеві, якого дуже любив.

Згадуючи про ту зустріч, Шимон соромився свого страху. Він, звісно ж, не сподобався батькові. Зате батько сподобався йому. Він пам’ятав кожне його слово і визнавав за ним дедалі більшу рацію. Надто ж закарбувалася в його пам’яті фраза: «Варварство — карати тих, котрі не знали, що коять». Коли дядько його подруги вклав йому в руки Біблію, Шимона вразили Ісусові слова: «Вибач їм, бо не знають вони, що коять». Він знав, що батько його атеїст, та подібність тих двох фраз була для нього таємним знаком: батько схвалює шлях, який він обрав.

Уже понад два роки мешкав він у селі, аж отримав листа, у якому Томаш запрошував його до себе. Зустріч була тепла, Шимон почувався невимушено і вже не заїкався. Він і не помітив, що вони так і не зрозуміли один одного. Через чотири місяці він отримав телеграму. Томаш із дружиною загинули в автокатастрофі.

Тоді він почув і про жінку, що була колись коханкою його батька і тепер мешкала у Франції. Узяв її адресу. Йому конче потрібне було уявне око, що й далі стежило б за його життям, тож він уряди-годи писав їй довгі листи.

25

До кінця свого життя не переставала Сабіна одержувати листи від сумного сільського писаки. Чимало з них вона так і не відкрила, бо країна, де їй судилося прийти на світ, цікавила її дедалі менше.

Старий добродій помер, і Сабіна перебралася до Каліфорнії. Ще далі на захід, ще далі від Чехії.

Роботи її розходяться добре, і вона любить Америку. Але тільки поверхово. Світ, що лежить під поверхнею, для неї чужий. У цій землі в неї нема ні діда, ні дядька. Вона боїться, що її покладуть у домовину і закопають в американській землі.

Тому вона написала заповіт, де просила, щоб її тіло спалили, а попіл розвіяли за вітром. Тереза з Томашем померли під знаком ваготи. Вона хоче померти під знаком легкості. Вона буде легша від повітря. За Парменідом, це перетворення негативного у позитивне.

26

Автобус зупинився перед готелем у Бангкоку. Нікому вже не хотілося організовувати збори. Люди розбрелися невеличкими гуртами по місту, хто вирішив відвідати храми, хто подався у бордель. Приятель із Сорбонни запропонував Францові перебути вечір із ним, але він волів побути сам.

Западав уже вечір, і він вийшов надвір. Весь час думав про Сабіну і відчував на собі її довгий уважний погляд, від якого йому завжди було незатишно, адже він ніколи не знав, що насправді думає Сабіна. І того разу її погляд знову збентежив його. Може, вона кепкує з нього? Може, їй здається дурнуватим цей культ, який він витворив із неї? Може, вона хоче сказати йому, що пора вже подорослішати і цілком присвятити себе дівчині, яку вона сама йому і послала?

Він спробував уявити обличчя у великих круглих окулярах. І зрозумів, який він щасливий зі своєю студенткою. Мандрівка до Камбоджі раптом видалася йому кумедною і незначущою. Та й справді, нащо він приїхав сюди? Тепер він знав це. Він подався у цю подорож задля того, щоб зрозуміти, що справжнє життя, єдино справжнє його життя — не демонстрації, не Сабіна, а ота дівчина в окулярах! І цю мандрівку він відбув задля того, щоб упевнитися, що дійсність більша, ніж мрія, набагато більша, ніж мрія.

Аж перед ним виринув зі сутінків якийсь чоловік і сказав декілька слів незнайомою мовою. Франц дивився на нього з подивом і співчуттям. Незнайомець уклонявся, всміхався і дуже наполегливо щось казав. Що він там торочить? Здається, просить іти за ним. Чоловік узяв його за руку і потягнув за собою. Франц подумав, що він потребує допомоги. То, може, недарма він сюди прибув? Може, все ж таки порятує тут когось?

Раптом поруч із тим балакуном з’явилося ще двоє, і один сказав Францові англійською, щоб той дав їм грошей.

Образ дівчини в окулярах умить зник із його свідомості. На нього знову дивилася Сабіна, нереальна Сабіна з великою долею, Сабіна, перед якою він почувався таким маленьким. Очі її люто і невдоволено дивилися на нього: невже він знову дозволить пошити себе в дурні? Невже знову дозволить ужити на зло свою дурнувату доброту?

Він рвучко видерся від чоловіка, що тримав його за руку. Знав, що Сабіна завжди захоплювалася його силою. Він перехопив руку, якою замахнувся на нього другий чоловік, міцно її стиснув і, пречудово виконавши прийом із дзюдо, перекинув його через голову.

Тепер він був задоволений собою. Сабінині очі не покидали його.

Ніколи не побачать вони, що його принизили! Ніколи не побачать, що він відступає! Франц ніколи не буде слабкий і сентиментальний.

Він почував майже веселу ненависть до чоловіка, що хотів скористатися його наївністю. Він стояв, трохи нагнувшись, і стежив за тими чоловіками. Аж ось його ударили по голові, й він повалився додолу. Він невиразно відчував, що його кудись несуть. Потім провалився в порожнечу. Відчув удар і зомлів.

Отямився він набагато пізніше у лікарні в Женеві. Над його ліжком схилилася Марі-Клод. Він хотів було сказати, що не хоче бачити її тут. Хотів, щоб покликали студентку у великих окулярах. Тільки про неї він думав, більше ні про кого. Хотів було закричати, що не терпітиме когось іншого біля свого ліжка. Але з жахом виявив, що не може говорити. З ненавистю дивився він на Марі-Клод і намагався відвернутися до стіни, щоб не бачити її. Але не міг навіть поворухнутися. Спробував обернути голову. Але навіть головою не зумів він поворухнути. Тоді він заплющив очі, щоб нічого не бачити.

27

Мертвий Франц нарешті належить своїй законній дружині, як ще ніколи не належав до того. Марі-Клод усім опікується: бере на себе організацію похорону, розсилає повідомлення, замовляє вінки, шиє темну жалобну сукню, що насправді є весільною сукнею. А певно, для жінки похорон чоловіка — це справжнісіньке весілля! Вершина усього її життя! Винагорода за всі страждання!

Та й священник добре це розуміє, тож біля могили каже про непохитну подружню любов, що пройшла крізь усі випробування, але так і лишилася для небіжчика до самого кінця його днів надійною гаванню, до якої він таки повернувся останньої миті. Навіть Франців колега, якого Марі-Клод попросила сказати кілька слів над труною, передовсім віддав належне мужній дружині небіжчика.

Десь позаду, похилившись, стояла дівчина у великих окулярах, яку підтримували подруги. Стільки сліз вона погамувала і стільки пігулок наковталася, що наприкінці церемонії її вхопили судоми. Вона зігнулася удвоє, схопилася за живіт, і подругам довелося випровадити її з цвинтаря.

28

Отримавши телеграму від голови кооперативу, Шимон осідлав мотоцикл і поїхав. Він і організував похорон. На пам’ятнику звелів викарбувати батькове ім’я і написати: «Він хотів Царства Божого на землі».