Микол Остоу – Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть (страница 19)
— Що ж, дівчата й хлопці, маємо нічогісеньку проблему! — почала Фібі.
У новій подобі Бобо втратив привабливість, яку мав у вигляді іграшки. Його численні щупальця погрозливо ворушилися.
— Гей, а що це у нього таке? — вигукнула Пейдж, показуючи на щось схоже на великий кіготь, який загрозливо насувався на них.
— Що, не бачиш? Це — клешня! — відповіла Пайпер. — Як у рака, ти що — не пам’ятаєш, що у іграшки Бобо була клешня? Вона була такою кумедною.
Клешня намірилася на Пайпер і клацнула, схибивши буквально на якийсь дюйм-два.
— Ну, це вже занадто! — розсердилася вона. — Тепер ти матимеш справу зі мною!
Випростувавши руки, вона вклала в свій удар всю енергію і відскочила назад, щоб її не зачепив вибух. Але вибуху не сталося.
Магічний заряд із кінчиків пальців Пайпер вдарив Бобо у клешню і відлетів убік, не заподіявши потворі шкоди, а сама клешня засвітилася, наче по ній пробіг сильний електричний струм. Бобо поглянув на свою кінцівку. Він був явно роздратований — і не більше.
— Погляньте! Він наче збільшився у розмірах, тепер його зріст не менше від десяти футів! — вигукнула Фібі, затремтівши від страху. — Мені лячно. Виходить, що дитячі страхи Ваята не менш жахливі за наші!
— Годі жартувати, треба потвору ліквідувати, — закликала Пайпер.
— І що ж, по-твоєму, я маю ро… — Не закінчивши фрази, Фібі злетіла у повітря, як у фільмах про бойові мистецтва — і ледь встигла ухилитися від удару, якого завдав Бобо однією із своїх численних лап. На кінці її було щось схоже на середньовічне бойове знаряддя: булаву з гострими шпичаками, прикріплену до довгого іржавого ланцюга.
— Ти що — серйозно, га? А чим це було, коли Бобо був іще іграшкою? — вигукнула Фібі, шугаючи у повітрі.
— Кулька з пластмасовим ланцюжком, — похмуро відповіла їй Пайпер. — Вона теж була такою кумедною.
Бобо знову розмахнувся булавою. Фібі відскочила, уникаючи удару, і щосили вдарила ногою по булаві на злеті.
— Ой! — скрикнула вона від болю і, залишаючись у повітрі, ухопилася за ногу. — Моя нога! І мої нові черевики!
— Ти що, Бобо, і справді вирішив попсувати наш гардероб? Це дуже нечемно з твого боку, — роздратовано сказала Пейдж.
— На ці його вирячені очі страшно дивитися, — зазначив Лео. — Погляньте, як вони у нього обертаються на всі боки — як у рака!
Тим часом Бобо наступав, вимахуючи щупальцями і клацаючи клешнями. Пайпер ледь вдавалося стримувати його за допомогою безперервних ударів, які, однак, не завдавали йому якоїсь серйозної шкоди.
— Він хитається, але не падає, — безпорадно вигукнула вона. — Що робити?
— Увага! Він прямує до «Книги таїнств»! — вигукнула Пейдж і телепортувала книгу собі просто в руки — подалі від гріха.
— А тепер він прямує в якесь інше місце, — мовила Пайпер, побачивши, як Бобо покинув горище і став спускатися вниз, — не знаю, куди саме.
Фібі кинулася по східцях навздогін Бобо, а Пейдж тим часом обрала швидший спосіб погоні — телепортацію. Дивлячись, як рвонули вниз його підопічні, Лео кинув на дружину запитальний погляд.
— І не думай, — сказала вона, рішуче похитавши головою. — Без тебе впораємося. До того ж комусь треба лишитися з Ваятом. Не знаю, чи зміг би ти допомогти, бо не впевнена, що твої телепортаційні здібності знову в нормі.
— Я не згоден, але часу на суперечки немає, — відповів Лео. — Тож іди, а якщо треба буде — поклич мене, особливо якщо когось із вас поранить та істота.
Пайпер здригнулася, зачувши звук розбитого скла, слідом за яким пролунав зойк — кричала жінка.
— Обов’язково, — пообіцяла вона і кинулася вниз слідком за сестрами.
Фібі і Бобо вона застала у їдальні. Фібі пурхала, як метелик, довкола потвори, намагаючись уникнути його смертоносних щупалець.
— Як могла Ваяту подобатися іграшка з інстинктами вбивці? — вигукнула вона, побачивши на сходах Пайпер.
— Хто ж знав, що ці щупальця перетворяться на смертельну зброю? — відказала Пайпер. — Вважається, що такі іграшки допомагають розвивати у дитини рухові навички. А де Пейдж?
— Вона… — вигукнула Фібі, ухиляючись від чергового удару, — вона в кухні. Каже, що знає зілля, здатне допомогти у даній ситуації.
— А ми що — маємо рецепт зілля, яке допомагає долати химерних шестиногих іграшок, які ні з того ні з сього ожили? — з сумнівом у голосі запитала Пайпер. — Обережно, сестро! — вигукнула вона, поціливши в клешню, якою Бобо намірявся вкусити Фібі за вухо. Бобо злобно загарчав, утягнув уражену лапу і знову почав насідати.
— До свого зілля, — сказала Пейдж, виходячи з кухні і стаючи позаду Пайпер, — я додала залишки тих інгредієнтів для очисного зілля, яке ми так і не застосували. Гадаю, що сили цих інгредієнтів, а також тих, що ти використовувала для вигнання злих демонів свого дитинства, буде достатньо, щоби розпрощатися з Бобо назавжди. До того ж у нас є поєднана
— Що ж, варто спробувати, — погодилася Пайпер, приємно вражена плином думок сестри. — І дійсно: наша поєднана сила справить на потвору набагато потужніший вплив.
— Злагоджена командна робота — ось що є зараз найголовнішим, — сказала Фібі, граціозно приземлюючись на підлогу між двома сестрами. На чолі в неї блищали крапельки поту. Ухопившись за руки, дівчата утворили живий ланцюг.
Бобо погрозливо загарчав.
Фібі міцніше стиснула руки сестер і продекламувала:
З останнім словом цього імпровізованого заклинання Пейдж виступила вперед і пожбурила в Бобо флакон із зіллям. Він розбився біля його лап, і кімната наповнилася густим ядучим димом.
Сестри замахали руками і закашляли, придивляючись — зникла потвора, чи ні.
— Ой! — розпачливо вигукнула Пейдж, — він і досі…
Але не встигла вона закінчити цю фразу, як Бобо щезнув з їхніх очей.
— …і досі там, — знічено продовжила Пейдж. — Так ми укоськали його, чи ні? — запитала вона.
— Гадаю, що ні. Він просто кудись зник, — припустила Пайпер.
Та не встигли сестри розібратися, куди подівся Бобо, як будинок знову напустився на них.
— Слухайте, чи це тільки мені здається, чи оті фотографії і справді починають змінюватися, га? — спитала Пейдж.
І дійсно: бляклі фото, що зазвичай висіли на стінах їдальні, почали змінюватися, і на них почали з’являтися якісь нові жахливі зображення, жодним чином не пов’язані з життям дівчат та зі спадщиною Холівєлл Менор.
— На жаль, це здається не тільки тобі, — запевнила її Пайпер.
І саме в цей момент з розбитих рам почали розлітатися навсібіч друзки скла.
— Вони нас на шматки посічуть! — скрикнула Фібі, закриваючись рукою.
— Мерщій на горище! — вигукнула Пайпер і обернулася до сестер, які вже бігли сходами нагору.
— Ми прийшли як з доброю новиною, так і з поганою, — оголосила Пайпер, що йшла на чолі жіночого війська. Лео, заколисуючи Ваята, нетерпляче чекав на них на горищі.
— Ви знищили Бобо? — з надією у голосі спитав Лео.
— Ну… — ухильно почала Пайпер, забираючи Ваята з рук чоловіка.
— І так, і ні, — відповіла Пейдж, хапаючи ротом повітря. — Він кудись щез, але, гадаю, не ми це зробили. Ми застосували і зілля, і заклинання, але я впевнена, що він… він просто зник, зник сам по собі, без нашої допомоги.
— І це означає, що він може знову з’явитися тут в будь-який час? — із цими словами Лео обережно озирнувся довкола, наче очікуючи, що Бобо вигулькне зі шпарини будь-де і будь-коли, бо вже засвідчив свою схильність до неочікуваних появ.
— Саме так, — похмуро підтвердила Пайпер.
— А яка ж тоді добра новина? — розчаровано спитав Лео.
— Добра новина полягає в тому, що ми, нарешті, маємо її, — оптимістично заявила Фібі. — Тобто, маємо потвору. Можеш подякувати за це своїй дружині: це вона витягла її із небуття.
— За це треба «дякувати» не тільки мені, — запротестувала Пайпер. — Це Фібі припустила існування зв’язку між халепами, що кояться у нашому будинку, і страхами та спогадами дитинства, що нас переслідують.
— Це ви про що? — спитав Лео.
— А ти сам подумай, — пояснила Пайпер. — Усі ці химерні штучки почалися саме того дня, коли Ваят витворив гігантське цуценя з малюнку на своїй чашечці. Нам тоді здалося, що це — випадковість. Але я добряче над цим поміркувала і пригадала, що Бобо в той час теж лежав на стільчику Ваята!
— Значить, ти вважаєш, що коли Ваят оживив цуценя, він витворив демона з Бобо? — спитав Лео, складаючи докупи два факти.