Микол Остоу – Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть (страница 11)

На жаль, Пейдж довелося сконцентрувати зусилля на зовсім інших справах.

А саме на «реальному ТВ-шоу», яке розгорталося у її спальні.

Дівчатам вдалося обмежити активність часо-просторового континууму, що минулого дня вдався до химерних проявів. Але Пейдж довелося-таки приховати від сестер, що сцени, які вони спостерігали у спальні, знову повернулися. Вочевидь, магія, що її генерував будинок, була такою потужною, що її не могла стримати навіть поєднана сила трьох.

Пейдж прокинулася посеред ночі й побачила, як її, ще маленьку дівчинку, бабуся навчає чаклунства. Вона з трьома сестрами сиділа, схрестивши ноги, на горищі, а бабуся щось читала їм з «Книги таїнств».

Ця сцена була хибною з кількох причин, основною з яких було те, що і бабуся, і мати приховували від дівчаток правду про магічні здібності родини Холівелл. Але, тим не менше, ця сцена створювала враження правдивості й достовірності. У Пейдж, уперше в житті, виникало таке відчуття, що вона нарешті набувала якоїсь внутрішньої цілісності.

Її виховали названі батьки, яких вона любила, і вони любили її, але Пейдж ніколи не забувала, що у неї є ще й кревні батьки, про котрих їй дуже хотілося дізнатися. Коли вона була бунтівним підлітком, смерть названих батьків у автокатастрофі обрушилася на неї спустошливою лавиною. Відтоді вона не могла простити собі, що часто сварилася з ними і засмучувала їх. Ну, а возз’єднання із сестрами — то стало просто благословенням Божим. Але воно ж створило нові проблеми. По-перше, їй довелося прискореними темпами звикати до всього, що було пов’язане з відьмами та їхніми янголами-хоронителями. По-друге, виникло питання налагодження стосунків з втраченою колись родиною. А ще вона мала бути гідною пам’яті Прю.

Але ті давні справи, що поволі розгорталися перед нею, діяли, наче цілющий бальзам на її задавнені рани. Пейдж мала зі своїми сестрами спільну історію, поєднувалася з ними зв’язком, що надавав знання про істинні факти їхнього минулого і допомагав їй посісти поруч із ними своє власне місце.

У підсвідомості крилося смутне відчуття того, що її сестри та свояк готуються сказати «До побачення» родинному гніздечку. Вона відчувала це приблизно так, як бачаться предмети крізь тонку бавовняну тканину чи марлю. Інакше кажучи, це її знання було смутним і ледь вловимим. Ось воно є — і ось воно зникло.

Наразі бабуся вчила трьох сестер заклинань на удачу. Цими заклинаннями вони мусили користуватись виключно для допомоги іншим людям — у цьому питанні Гремс була непохитною. Якщо ж вони спробують використати це заклинання для власної вигоди, то воно може обернутися проти них і призвести до катастрофічних наслідків.

«Ага, особиста вигода», — пригадала реальна Пейдж і кивнула головою. Щойно ставши відьмою, вона була в такому захваті від своїх нових здібностей, що відразу ж заходилася робити всілякі добрі справи, анітрохи не замислюючись про можливі наслідки. Зрозуміло, що жодна з її добрих справ не залишилася непокараною. Тож про серйозні наслідки заклинань, що здійснюються заради власної вигоди, Пейдж дізналася з власного неприємного досвіду.

«Добре було б, якби я навчилася цього безпосередньо від бабусі», — з сумом подумала вона, дивлячись на маленьку Пейдж, яка радісно хихикала і складала римовані вірші.

— Качка, крячка, квочка, дочка, — торохтіла мала Пейдж, позначаючи кожне слово дотиком до кінчика пальця.

— Дивно, як можуть качка чи квочка допомогти нашому заклинанню? — спантеличено запитала Прю і смикнула молодшу сестру за кіску.

— А що тут дивного, Прю? — спитала бабуся. — Невже ти не чула вираз «Йому пощастило, бо він, як та качка, вийшов сухим з води»?

Прю з ентузіазмом закивала головою і на її обличчі з’явився зацікавлений вираз.

— Як ви гадаєте, чому цей вираз набув популярності? — спитала бабуся. — Мала бути якась причина для цієї приказки? Одним із основних інгредієнтів заклинання на удачу є качиний пух.

— Такий, як у подушках, — здогадалася Фібі і посміхнулася, широко роззявивши щербатий рот. А потім взяла руки в боки і жваво задекламувала:

Качечко-качечко, Чепурненька крячечко! Високо літай, Удачу людям дай!

— Прекрасно, Фібі! — захоплено вигукнула бабуся. — у тебе природний талант до складання заклинань! А тепер, дівчатка, я навчу вас, як готувати зілля, що використовується разом із заклинанням. Ходімо зі мною в кухню.

Бабуся притримала двері й радісно усміхнулася, дивлячись, як усі четверо дівчаток вискочили з горища і пострибали сходами вниз. Злегка причинивши двері, вона пішла слідком за ними.

«До речі, стосовно удачі…», — подумала Пейдж.

Це була рідкісна удача — щоб не сказати більше — що Пейдж дістала цю можливість побачити на власні очі, як би воно було, коли б вона виховувалася у кревній родині. «Хіба багато людей мають можливість знову пережити своє дитинство? Дуже мало, — подумала Пейдж, — і то лише ті, що володіють магічними здібностями і здатні використати їх для власної вигоди». І вона не збиралася поступатися цими своїми здібностями.

Зовсім не збиралася.

Розділ 6

Уранці в день переїзду Пайпер розбудила Фібі дуже рано. Навшпиньки зійшовши нагору, вона почала легенько термосити сестру за плече і термосила доти, поки красуня брюнетка не прокинулася.

— Ти що, жартуєш? — спитала Фібі сонним голосом. — Навіть мій будильник іще не дзвенів. А я ж поставила його на дуже ранню годину.

— Випий-но, — сказала Пайпер, підсунувши під ніс Фібі чашку гарячої запашної кави.

Фібі сьорбнула з чашки і здивовано поглянула на свою сестру.

— Дякую, що принесла, а то б я розсердилася. — І, сумно зітхнувши, додала: — Якось не віриться, що день переїзду і справді настав. — Вона окинула поглядом спальню — це була її кімната з дитинства. — Не можу повірити, що сьогодні ми полишимо Холівелл Менор.

— Та це ж тимчасово, — нагадала їй Пайпер. — Коли ми повернемося, будинок буде зовсім іншим — оновленим, кращим, ніж був колись. І матиме потужнішу здібність протистояти нечистій силі.

— Щось я у цьому не зовсім впевнена, Поліанно![4] А чому, не знаєш? — спитала Фібі.

Тепер уже і Пайпер зітхнула:

— І навіщо я обманюю тебе і себе? Я така нещасна через цей переїзд! Тобі легше — ти багато подорожувала, багато бачила, деякий час жила у Нью-Йорку. Я ж ніколи не знала іншої домівки. Ніколи. Знаєш, чому я сьогодні так рано прокинулась? Тому що вчора лягла спати, але так і не змогла заснути. Цілу ніч крутилася і смикалася, аж поки не встала, бо збагнула, що заснути мені не вдасться.

— Бідолашна Пайпер, — мовила Фібі. Поставивши чашку на нічний столик, вона простягла руку і співчутливо пригорнула сестру. — До чого тут Нью-Йорк! Я прекрасно розумію, як ти почуваєшся. Нам треба постійно нагадувати самим собі, що наш переїзд — це тимчасово.

— Твоя правда, — погодилася Пайпер. — Ти готова піти зі мною, щоб завершити приготування очищувального зілля? Лаванда настоювалася цілу ніч, напевне, вона вже готова.

— Так, звичайно. Тільки дай мені хвилину, щоб щось на себе накинути і умитися — сподіваюся, у ванній все гаразд? — запитала Фібі.

— Поки що все гаразд, — кивнула Пайпер. Потім позіхнула, постукала пальцями по своїй кавовій чашці і зазирнула в неї. На жаль, вона виявилася порожньою.

— Мабуть, піду доллю ще кави, — сказала Пайпер. — Лео увесь ранок возиться з перевізниками і загружав фургон. Може, нам теж доведеться йому допомогти носити ящики та коробки.

— Фібі Холівелл, Робоча Конячка, — пожартувала Фібі, вислизнувши з ліжка. У шафі вона швидко знайшла футболку і поношені джинси, а вдягнувшись, сунула ноги в кросівки. — Ось так! Тепер я повністю готова до змагань з підняття штанги. — Тут Фібі на мить замовкла, а потім, наче щось пригадавши, додала: — А що ж перевізники подумають з приводу твого зілля?

— Маю сумнів, щоб вони його помітили, — відповіла Пайпер. — А навіть якщо й помітили, то все це схоже на те, наче я заварюю саморобний чай з різнотрав’я. — Сестри прекрасно знали про необхідність бути обачними зі своїми чаклунськими штучками і тому обережність вже увійшла в звичку.

Фібі прибрала пасма волосся з обличчя і клацнула шпилькою. Потім обернулася до Пайпер.

— Для заклинання нам знадобиться сила трьох, еге ж? — спитала вона.

— Авжеж, — підтвердила Пайпер. — Цікаво, Пейдж уже встала, чи ні?

— Щось я ще її не чула, — відповіла Фібі. — Слухай-но, дати ладу зіллю ми можемо й удвох. Нехай вона поспить іще хоч півгодини. Одна з нас обов’язково має бути бадьорою і добре відпочити. Розбудимо Пейдж тоді, коли виникне потреба.

— Ти така добросерда, — зауважила Пайпер.

— І прекрасна сестра, — додала з посмішкою Фібі. Ходімо вниз. Я відчуваю за запахом, що там іще залишилося трохи кави.

Взагалі-то, Пейдж не спала — як і Пайпер, вона просто не змогла заснути. Цілу ніч вона посьорбувала дієтичну колу і спостерігала, як бабуся вчила дівчат заклинань, знімати наврочення та вмінню користуватися лікарськими травами. Вона бачила, як Прю на малій Пейдж вчила Пайпер заплітати косу. Саме в цей момент Прю розповіла, що безтямно закохалася у хлопця з їхнього класу, чим спантеличила своїх молодших сестер.

Отак Пейдж спостерігала за процесом свого зростання і дорослішання.

Того ранку бабуся розкрила малій Пейдж секрет рецепту свого знаменитого домашнього печива з горіховим маслом. Прю пішла у гості на день народження, Пайпер — до бібліотеки, а Фібі гралася із якоюсь своєю подругою. Нарешті Пейдж залишилася з бабусею наодинці, хоча б на один ранок!