Микол Остоу – Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть (страница 13)

— Ну, ми з бабусею готували печиво з горіховим маслом, — почала Пейдж, — і це було надзвичайно цікаво. Просто супер. Гремс навчила мене свого таємного рецепта, до якого, наскільки я зрозуміла, входив і такий компонент, як магія.

Фібі похитала головою.

— Цього просто не могло бути. Це ж особиста вигода.

— Та отож, — посміхнулася Пейдж. — Те ж саме подумала і я. Я навіть точно пам’ятаю ті слова, які бабуся при цьому сказала: «особиста вигода, особиста шмигода».

— Стоп! Саме у цьому місці давай і зробимо зупинку, — втрутилася Пайпер. — По-перше, бабуся завжди дуже обережно ставилася до особистої вигоди, а по-друге, її улюбленою стравою було не печиво з горіховим маслом, а вівсяна каша. Тому, вочевидь, це видіння виявилося проекцією якихось твоїх власних уявлень. Воно явно не має стосунку до реальності.

— А може, — зазначила Пейдж, — це послання навмисне відхилилося від реальності, щоб ми це помітили?

— Обидві теорії мають право на існування, — погодилася Фібі. — Особисто я вважаю, що ми маємо уважно розглянути всі можливі варіанти, і тільки після цього полишати цей будинок.

Пайпер нічого не відповіла, але з виразу її обличчя було видно, що вона почала приставати на цю точку зору.

Пейдж підступила до плити, де Пайпер старанно помішувала зілля.

— Можна? — запитала вона.

Пайпер кивнула, однак з деяким сумнівом на обличчі.

Швидко вхопивши миску, Пейдж піднесла її до раковини і безцеремонно вилила все зілля.

— Може, і заклинання порвемо? — запитала вона, витерши руки і поставивши порожню миску на плиту.

— Гадаю, буде досить його просто викинути, — відповіла Фібі. Зіжмакавши аркуш паперу в кульку, вона обернулася, щоб викинути його в бачок для сміття, але враз помітила, що його ніде не було.

— От чорт! І викинути нікуди! — розсердилася Фібі. — Бачок для сміття кудись подівся. Мабуть, Лео завантажив його у фургон разом із іншими речами.

— Треба йому зателефонувати! — схвильовано сказала Пейдж. — Нехай скаже перевізникам, щоб вони всі речі привезли назад у будинок — і негайно!

— Не думаю, що вони прийдуть у захват від цієї думки, — сухо зазначила Пайпер.

— Ми їм заплатимо, — відповіла Фібі. — Просто їм доведеться привезти назад те, що вони відвезли. — На її обличчі з’явилася сліпуча посмішка. — Пайпер! Не забувай про більш важливу річ — ми не повинні звідси виїжджати!

— Ой, твоя правда, — з деяким полегшенням відповіла Пайпер. — Але ж факт залишається фактом: нам знову доведеться мати справу з тим гніздом нечисті, на яке перетворився наш будинок!

Фібі з Пейдж на мить замовкли, обдумуючи те, що сказала їм Пайпер.

— Спробуймо розібратися ще раз, — похмуро почала Пайпер. — Будинок сам по собі не є лихим. Це є позитивним моментом. Лео зв’язується з перевізниками, вони привозять наші речі назад, ми розпаковуємо їх і знову залишаємося в цьому будинку — на кілька поколінь. Але ж щось таки змусило Холівелл Менор повстати проти нас, еге ж? У чому ж причина, якщо сам будинок не є лихим?

Фібі та Пейдж обмінялися безпорадними поглядами. Правда полягала в тому, що вони про це не мали ані найменшого уявлення.

— От і добре, Лео та перевізники вже повертаються, — підтвердила Пайпер, вимкнувши телефон і обернувшись до Пейдж та Фібі. — Як я і передбачала, вони були не в захваті від необхідності везти все назад. Але, як точно зазначила Фібі, ми платимо їм погодинно, тому для них це аж ніяк не кінець світу.

— Як ви думаєте, Лео здогадався про наші припущення? — стурбовано спитала Пейдж. Вона довіряла власним інстинктам, але, ураховуючи незгоду сестер, їй дуже хотілося, щоб хтось підтримав її точку зору.

Пайпер зітхнула.

— Він ще раніше зізнався мені, що йому важко буде примиритися з тією думкою, що лихим є сам будинок. Тому, гадаю, він з готовністю сприйме думку про те, що лихим є не сам будинок, а та сила, що ним заволоділа. І не тільки з готовністю, а й з радістю. Якщо чесно, то, мабуть, він не менше нашого зрадіє звістці про те, що нам не треба переїжджати.

— От і добре. — Пейдж знесилено плюхнулася на кушетку, яку вони залишили у їдальні.

— Я погоджуюсь, — зітхнула Фібі і всілася поруч із нею. — Але тепер ми маємо розробити план В.

— Згодна. Треба змінити підхід до справи, — запропонувала Пайпер. — Нам слід зайнятися дослідженнями. Ми мусимо знайти нову інформацію стосовно історії цього будинку. Цілком можливо, що нечисть, яка працює проти нас, з’явилася тут не випадково; скоріш за все, вона вже існувала тут певний час і тепер просто повернулася.

— Причому з подвоєною силою! — зауважила Пейдж.

— На мою думку, треба попорпатися в газетних архівах та старих планах міста, — вголос міркувала Фібі. — І все це ми зможемо знайти у бібліотеці.

— Вона відкриється тільки о другій, — зауважила Пайпер, поглянувши на годинник. — Тож ми матимемо у своєму розпорядженні кілька годин, щоб допомогти Лео розпаковувати ящики.

— Які проблеми? — пожартувала Пейдж. — Ми ж все одно планували займатися сьогодні розпаковуванням.

О другій тридцять перевізники повернулися до будинку і вивантажили все, що ще зовсім недавно завантажували. Дивно, але настрій у них був досить робочий. Мабуть, це пояснювалося додатковою винагородою, яку вони отримали, а ще — можливістю позалицятися до Фібі, яка, однак, проігнорувала всі підморгування та улесливі посмішки. Дівчата швидко просвітили Лео щодо нових обставин справи.

— Скажи чесно, — благально спитала Пайпер чоловіка по тому, як вони ознайомили його з теорією Пейдж. — Ми правильно вчинили, коли пристали на думку Пейдж про приховане послання, яке вона отримала у видінні? Чи у нас всіх стріха поїхала?

Лео задумливо провів рукою по своєму короткому волоссю піщаного кольору. У нього й так був досить важкий день, а тут ще якісь загадкові послання з Потойбіччя!

— Нічого не можу сказати напевне, — почав він, вагаючись, — але всі ви — ворожки, і якщо у Пейдж дійсно були якісь видіння, погані передчуття або магічні контакти іншого штибу, то не думаю, що вам слід їх ігнорувати.

— Передчуття зазвичай бувають у Фібі, — нагадала Пайпер. — Якщо висловлюватися офіційною мовою, то у нас виникла нештатна ситуація.

— Але є беззаперечний факт — усе побачене Пейдж мало дуже правдоподібний вигляд. Настільки правдоподібний, що вона скасувала переїзд. А це вже не абищо, — зазначив Лео. — Може, вам слід було ретельно розглянути всі можливі варіанти, перш ніж приймати рішення переїхати?

— А ми й розглянули, — запевнила його Фібі, кинувши багатозначний погляд на Пайпер, — і саме тому ти повернувся, і разом із тобою — всі наші манатки. — Вона скрушно зітхнула. — Ще вчора Пайпер і я місця собі не знаходили, побиваючись — що ж ми будемо цілих півроку робити без нашої рідної домівки! І якби був хоч один шанс скасувати переїзд, ми б ним обов’язково скористалися. Що ми і зробили.

— Що ж, — мовив Лео, — це не здається мені маячнею. Аж ніяк. Інакше я б тут зараз не стояв. А тепер усі втрьох ідіть і займайтеся вашими дослідженнями. Я ж тим часом побуду з Ваятом.

— Спасибі, дорогенький, — з вдячністю в голосі сказала Пайпер і цьомкнула чоловіка в щоку. — Зараз малий спить, але через півгодини ти маєш його розбудити. Інакше нам не вдасться вкласти його увечері.

Пайпер обернулася до сестер.

— Ну що, ходімо до бібліотеки? — Фібі з Пейдж закивали головами і хором відповіли:

— Ходімо!

І, прихопивши з собою курточки та ключі, дівчата вирушили в дорогу.

— Ну що, — мовила Пайпер, окинувши поглядом численні полиці з книжками, карткові каталоги та комп’ютери, — звідки почнемо? — Взявши руки в боки, вона повернулася до Фібі. — Здається, це ти недавно була студенткою? — спитала вона, натякаючи на те, що кілька років тому Фібі довелося поновити заняття у коледжі, щоб отримати диплом.

Фібі кивнула та озирнулася довкола:

— Це галузева бібліотека, Пайпер, — промовила вона. — Вона набагато менша, аніж та, що була у нашому коледжі. І база даних в ній, напевне, також є значно меншою.

— Це так, — зауважила Пейдж, але оскільки з нас лише ти маєш діючу студентську перепустку, то чому б не розпочати дослідження саме з цієї бібліотеки? Яка різниця? — Вона кинула погляд на полиці і швидко сколола своє густе волосся в жмут, що означало її готовність приступити до роботи. — Так, — почала вона, поглянувши на Фібі, — ти підеш перевірити картковий каталог і пошукаєш в Інтернеті міські легенди Сан-Франциско, особливо ті, що хоч якось стосуються будівництва, архітектури або міцності конструкцій. А ти, — Пейдж звернулася до Пайпер, — перевіриш муніципальні архіви стосовно будь-яких зафіксованих заворушень чи негараздів, — тут вона стишила голос до шепоту, — пов’язаних з окультними явищами.

— А наскільки далеко в минуле треба заглиблюватися? — обережно спитала Пайпер, вигнувши брову.

Пейдж знизала плечима.

— Настільки, наскільки можливо. Не думаю, що на нас чекає безліч цікавої інформації. Навпаки — це буде те саме, що шукати голку в копиці сіна.

— Хороший план, нічого сказати! Точніше — хороший початок, — іронічно мовила Фібі, підбадьорливо похлопавши Пейдж по плечу. — Значить так: я буду або за комп’ютерами, або… — вона вказала пальчиком з бездоганним манікюром, — там, біля тих полиць.

— Мені здається, що тут має бути кілька спеціальних комп’ютерів, у пам’яті яких зберігаються муніципальні архіви, — зробила припущення Пейдж. — Можна спитати про це оту жіночку за конторкою.