Микол Остоу – Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть (страница 1)

Майкол Остоу

Усі жінки — відьми

Будинок шкереберть

Редакторові Лізі К. — віднині та назавжди

Велика подяка Террі Чалберґ та Kepi Бедік за те, що працювали зі мною та постійно подовжували мені термін готовності роботи.

Вдячний редакторському відділу видавництва «Simon & Schuster», тим, хто робив мій робочий графік, також неймовірно вдячний Ліз Л., яка надихнула мене на написання цієї історії (у неї наймиліша дитинка, яку я коли-небудь бачив на півдні Мейсон-Діксона!).

Пролог

Це був звичайний ранок родини Холівелл.

«Якщо під “звичайним ранком” розуміти всеосяжний гармидер», — подумала Пайпер Холівелл.

Подібно до багатьох сучасних жінок, Пайпер доводилося розриватися між роботою (вона порядкувала в одному з нічних клубів у Сан-Франциско), хатніми справами і вихованням малюка, у чому їй допомагав Лео, її чоловік. І навіть коли б це були єдині її обов’язки, то й цього вистачило б із лишком.

«Якби ж то я не мала інших проблем!» — невесело подумала Пайпер, спостерігаючи за своїм малюком на ймення Ваят, що сидів у високому дитячому стільчику й насуплено розглядав кілька грудочок каші на столику. Але для Пайпер та двох її сестер робота і хатні справи були лише вершечком магічного айсберга.

Річ у тім, що Пайпер, її молодша сестра Фібі та їхня зведена сестра Пейдж були відьмами. І не просто відьмами. Об’єднана надприродна сила сестер, відома як сила трьох, при застосуванні — в основному для захисту невинних людей від зла — переважала своєю потужністю будь-які інші різновиди магії, з якими їм доводилося стикатися. Сестри Холівелл походили зі старовинного роду відьом, і хоча їхня мати й обмежила надприродні здібності доньок ще в дитинстві, заклинання, про яке випадково дізналася і прочитала невгамовна Фібі багато років тому, знову повернуло дівчатам їхню чарівну силу.

«І слава Богу», — подумала Пайпер, пригадавши, як часто різні поганці намагалися заподіяти їм зло.

Ваят забелькотів, звертаючись до матері, і заклично застукав чашкою по столику.

— Та чую, чую, — промимрила Пайпер. — Зараз доллю тобі соку.

Вона пішла до холодильника, щоб дістати світлий виноградний сік, який Ваят полюбляв найбільше. Потім простягла була руку, щоб налити його синові у чашку, і завмерла як вкопана.

Обернувшись, вона побачила перед собою цуценя. Слиняве, смердюче і неймовірно велике цуценя. Його голова з обвислими вухами упиралася в стелю, а лапи були широкі, як автомобільні шини. Милий песик, але явно не пересічний представник родини собачих.

Навіть у доброму настрої Пайпер ставилася до собак прохолодно. Вона була просто поведена на чистоті і тому не могла відчувати справжню прив’язаність до цих пухнастих друзів людини. У кількох приятелів її сина з виховної групи «Мама і я» були собаки, і Ваяту подобалося з ними бавитися, тому інколи Пайпер доводилося таки мати справу з цими чотириногими істотами. Але до цього часу їй вдавалося уникати присутності у своєму помешканні як звичайних собак, так і собак явно бісівського походження.

Тож виникало цілком резонне запитання: а що робить на її кухні цей кудлатий одноплемінник сумнозвісного скаженого сенбернара Куджо?[1] Що йому тут треба? Миле створіннячко, нічого сказати, але було в ньому щось явно химерне і тому потенційно бісівське.

— Лео! — покликала Пайпер на допомогу свого чоловіка, який на додачу був янголом-хоронителем.

Посеред кухні виникла мерехтлива блискуча хмаринка, і з неї матеріалізувався Лео.

— Що трапилося? — здивовано спитав він.

Пайпер кивнула головою на пса, який пришвидшено захекав, побачивши, що на нього, нарешті, звернули увагу.

— У нас з’явився якийсь явно бісівський собака, — мовила вона.

Пес широко роззявив пащу і позіхнув, оголивши величезні ікла, які аж ніяк не намірявся застосувати за призначенням. Потім підніс дебеленьку задню лапу і почесав за вухом, ледь не зірвавши штору на вікні.

Лео здивовано наморщив лоба.

— Ти хочеш сказати, що це — біс?

— А ти гадаєш, що я сама його сюди привела, знайшовши на вулиці? Нам ще цього химерного переростка не вистачало! Щоб він своєю слиною затопив перший поверх помешкання? — сердито відказала Пайпер. — Здається, тут без магії не обійшлося.

Лео кивнув.

— Гаразд. Що ж, бісівський пес — це для мене щось нове. — Як янгол-хоронитель Лео мав безпосередній контакт зі Старійшинами, що давало йому змогу швидко дізнаватися про появу тих чи інших злих духів у місті.

Собака дзявкнув, наче хотів погратися — і раптом кинувся на Пайпер. Але та встигла швидко виставити перед собою руки і знешкодити біса. Пес-страхіття вибухнув і розлетівся на дрібні шматочки, але все одно встиг зачепити її руку кігтем.

Коли розвіялася завіса із диму, пилу і залишків біса, Лео кинувся до дружини:

— Він тебе поранив?

Пайпер лише знизала плечима.

— Зачепив тільки шкіру — і все. — Із цими словами простягнула чоловікові руку, щоб той поглянув на рану.

Лео почав легенько погладжувати поверхню порізу. Під магічним дотиком янгола-хоронителя рана зникла так само швидко, як і з’явилася. Він посміхнувся.

— Ось бачиш, усе гаразд.

— І дійсно — усе гаразд, — зітхнула Пайпер і відкинула з очей пасмо довгого темного волосся. Перестережливо поглянувши на Ваята, який, наче нічого не сталося, і досі щось белькотів собі на стільчику, вона мовила: — Це йому треба «подякувати» за бісівського пса.

— Гадаєш, Ваят якось причетний до появи того собаки? — спитав Лео.

— Не тільки гадаю, — відказала Пайпер, — я в цьому абсолютно впевнена. — Розмашистим кроком наблизившись до сина, вона забрала у нього невиливайку і подала її чоловіку.

— Он воно що — «командир Гав-гав», — задумливо промовив Лео, вдивляючись у зображення мультяшного собаки на стінці чашки.

— Та отож — командир Гав-гав, — підтвердила Пайпер і невдоволено похитала головою. Це вже не вперше Ваят випадково і несвідомо виявляв свої надпотужні чаклунські здібності. — Знову наш вундеркінд цілком самостійно спромігся витворити ще одне страхіття. Нам плакати з цього чи радіти? — підкотила Пайпер очі під лоба. Утім, більше за все їй хотілося просто відпочити. Вона почувалася вкрай втомленою і виснаженою.

«Матерям, що працюють, усе дається легше, — пригадала Пайпер чиїсь слова. — Легше, аж далі нікуди! Спробуйте і працювати, і чаклувати, а потім кажіть!»

— Усе гаразд, заспокойся, Пайпер, — сказав Лео і втішливо обійняв дружину, побачивши, що та засмутилася. — Я розумію, як це важко — виховувати дитину з надприродними здібностями. Але погляньмо на все це з іншого боку. З Ваятом усе гаразд. З нами теж усе гаразд. Нікому не заподіяно ніякої шкоди. Хіба ж нам уперше довелося знищувати якусь несподівано виниклу гидоту? Гадаю, що і не востаннє.

— Майже ніякої шкоди, — зауважила Пайпер і вказала у куток, де на підлозі валялися друзки розбитої вщент старовинної вази. — Слава Богу, ця ваза більше не дратуватиме нас своїм огидним виглядом. — Вона зморено опустилася на стілець і поклала руки на кухонний стіл. — Якщо так піде і далі, то знищення бісів стане нам в копієчку!

— Тільки не кажіть мені з самого рання, що у нас виникли якісь проблеми з нечистою силою!

У кухні нечутно з’явилася заспана Пейдж у піжамі та халаті. З-за неї виглядала Фібі з так само сонними очима.

— Невже бісам ніколи почекати, поки ми не поп’ємо кави? — невдоволено додала Фібі. — Це вкрай нечемно з їхнього боку.

— Та отож, — підхопила Пайпер. — Просто чортівня якась, та й годі! Але не турбуйся, усе минулося.

— А що ж то хоч було, скажіть на милість? — поцікавилася Фібі, здивовано вигнувши брови та прикладаючись до грінки — Пайпер встигла приготувати цілу купу з самого ранку.

— Та якесь цуценя, — мляво відповіла Пайпер. — Величезних розмірів… з величезними іклами.

— Гм, дивно, — задумливо проказала Фібі. — Це щось новеньке. Тобто, я гадала, що ми вже все перебачили: і фей, і німф, і грецьких богів… Але цуценя? Ніколи не думала, що існують чорти у вигляді цуценят. Хіба ж нечисть може бути кудлатою, як плюшева іграшка?

— Узагалі-то не може, — зазначив Лео. — Але Пайпер гадає, що до появи плюшевого біса доклався Ваят.

— Можна подумати, що ти гадаєш інакше! — кинула Пайпер. Кивнувши на чашку в руках Лео, вона додала: — Візьмімо доказ А — невиливайку Ваята. На ній намальовано цуценя, що майже один в один схоже на те страховисько, яке я щойно знищила. Доказом В є надприродні здібності Ваята, у яких ми вже мали змогу переконатися раніше.

— А доказом С є ота посудина? — спитала Пейдж, стурбовано вказавши на розбиту вазу.

— Ні, просто їй не поталанило, — відповіла Пайпер. — Вона опинилася в хибному місці у хибний час і стала, так би мовити, жертвою нашого стилю життя.

— Що ж, така вже в нас професія, — сказала Пейдж. — При здійсненні доброї магії завжди щось ламається, розбивається чи псується. Згадайте лише, які грубі гроші мені доводиться платити за хімчистку!

— Але все одно наш будинок, хоч яким гарнесеньким він не був, поволі приходить у занепад, — зазначила Фібі.

Їхній будинок вікторіанської епохи, споруджений у типовому для Сан-Франциско стилі, уже кілька поколінь належав родині Холівелл. Пайпер та Фібі в’їхали сюди, коли померла їхня мати, а Пейдж приєдналася до них невдовзі після того, як сестри довідалися про її існування.

Фібі пригладила рукою своє коротке темне волосся.