Микол Остоу – Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть (страница 4)
— Ну, і що ж вона тобі каже? «Підсмаж мене, намасти мене маслом, подай мене підігрітою?» — пожартувала Пейдж.
Фібі кинула на зведену сестру гострий як кинджал погляд.
— Ти нічого не розумієш, Пейдж. Я хочу сказати, що ніхто з присутніх не їсть виключно вегетаріанську їжу. Бачиш, я маю таке враження, що наша їжа тут помирає, або ми самі її вбиваємо. А її життєва сила, її сутність і досі існують. Їжа, що тут загинула, кричить від болю. І я цей крик чую. Він буквально оглушує мене. — Фібі скрушно похитала головою. — У мене від цього мігрень.
— Отакої! — мовила Пейдж, широко розкривши від здивування очі. — І що ж нам тепер робити? Чим зарадити? Може, є якесь заклинання для вигнання злих духів з нашого холодильника?
— Щось має бути, — відповіла Фібі, — бо довго не витримаю такого болю, та й ніхто б не витримав.
— А Джейсон це помітив? — співчутливо поцікавилася Пейдж. — Ну, не те, що їжа розмовляє, а те, що тобі зле?
Фібі кивнула.
— Так, він помітив, що не все гаразд. Звісно, я не поділилася з ним своєю теорією про те, що мене переслідують привиди усіх тих індичок, що я з’їла на День подяки. Просто сказала йому, що у мене болить голова. — Вона аж скривилася при згадці про сильний біль. — Я впевнена, що він у цьому якимось чином винен. — 3 цими словами Фібі схрестила під столом пальці для більшої певності.
— Еге ж, — погодилася Пейдж. — «Головний біль» як причина відмови у близькості явно має поганий вплив на чоловіче его, це точно. Але ж він тебе добре знає. Я хочу сказати, Джейсон знає, що ти не маєш звички страждати на головний біль щоразу, коли він приїздить до міста.
— Звичайно ж, — підтвердила Фібі. — 3 виразу мого обличчя він міг бачити, що я не просто так придумала якусь відмазку. Повір мені, я сама хотіла, щоб учорашня ніч пройшла не так, як сталося. Не за одними розмовами.
— Зрозуміло. Тут явно щось не так, — мовила Пейдж голосом людини, яка дійшла певного висновку. — Гадаю, що справа тут у нашому будинку. Дуже добре, що мені не доведеться довго мучитися невгамованою спокусою. Цього тижня я буду на роботі лише у вівторок та четвер. А отже, матиму вдосталь часу, щоб розібратися з тими химерними чаклунським кониками, що викидає наш будинок.
Кілька років тому Пейдж полишила постійну роботу, щоби більше часу присвятити поглибленому вивченню відьомського ремесла. Але нещодавно вона знову стала підробляти, щоб підтримувати контакти з потенційними
— Будинок? Ти гадаєш, що ті голоси, які не дають мені спокою, якимось чином пов’язані з несправним водогоном? — спитала Фібі. — А мені здалося, що ми ще не зійшлися на думці, що до проблеми гарячої води спричинилася саме нечиста сила. Так, ця халепа трапилася дуже недоречно, вона поставила нас у вкрай скрутне становище, але до чого тут нечиста сила? Не розумію.
Пайпер і Пейдж обмінялися поглядами.
— Усе ясно, — сказала Пайпер, звертаючись до Фібі. — Тебе ж не було тут під час раптового розриву часо-просторового континууму. Він стався у горішній ванній.
— А я усього лише хотіла вмитися, — скрушно зауважила Пейдж.
Фібі стулила губи, і на її обличчі з’явився зацікавлений вираз.
— Нумо розповідайте, що сталося!
Пейдж зітхнула.
— Та нічого особливого. Просто мені посміхнулася перспектива космічної одіссеї. Мене ледь не засмоктало у чорну діру. Величезну чорну діру. Це було так захопливо і неперевершено! Лише якимось дивом я спромоглася утриматися на краю прірви. Ми ще достеменно не знаємо, чому ця діра виникла, але факт залишається фактом: учора ввечері я увійшла до ванної кімнати, а там — чорна діра!
Від здивування у Фібі аж щелепа відвисла.
— І що ж ти зробила?
— За допомогою телекінезу я спромоглася зачинити двері, а Лео теж вдався до телекінезу, щоб відтягнути мене від них. Потім ми вирішили, що ранок мудріший від вечора, і полягали спати, застосувавши перед тим імпровізоване заклинання, щоб унеможливити будь-які подальші зміни стану ванної кімнати, доки не з’ясуємо причини проблеми. Саме цим і збираємося ми зайнятися сьогодні. Тож, я знову не висплюся, — скорчила гримасу Пейдж. — А хіба ти не читала записку, що ми лишили на твоєму ліжку? Про те, щоб ти не користувалася горішньою ванною? А як же твої екстрасенсорні здібності? Що — не спрацювали?
— Ні, тобто, так. Я і справді бачила ту записку, але вирішила, що в ній знову йшлося про проблему з гарячою водою. — Фібі склала руки на грудях і обперлася об стіл. — Напевне, ви маєте рацію. Тут трапляються речі, сенсу яких ми іще не розуміємо. Схоже, що будинок наче розсердився на нас, чи що… І, зверніть увагу, халепи ходять трійцями: спочатку ламається пральна машина, і нам з Пайпер довелося застосувати всі свої сили, щоб зупинити потоп майже біблійних масштабів. Така кількість води є явно ненормальною. Потім ти (з цими словами Фібі вказала на Пейдж) ледь не стала космонавткою. А наразі якісь сили піддають мене тортурам за гріхи шеф-поварині Джулії Чайлд![2]
— А я волію уявляти себе Мартою Стюарт[3] — до того, звичайно, як її посадили за ґрати, — перервала її Пайпер. Колись вона працювала кухарем, а потім вирішила здійснити мрію свого життя і відкрити нічний клуб. Але у кухарських та інших домашніх справах вона була для сестер беззаперечним авторитетом. — На жаль, мушу визнати, що ти маєш рацію. Кожен з цих випадків містить чітку ознаку надприродного — особливо, коли їх розглядати вкупі. Наразі Лео радиться зі Старійшинами. Шкода, що він не став свідком того, як ти раптово перетворилася на «голос загиблого салату».
— Незабаром я повідаю йому криваві подробиці, — запевнила Фібі. Вона мала такий вигляд, наче її нудило. — До речі, про криваві подробиці. А ти пам’ятаєш оту телятину, з якої приготувала минулого тижня смачні ескалопи?
— Так, — обережно підтвердила Пайпер. Вона вже здогадалася, про що йтиметься.
— Так от: тому теляті зараз дуже некомфортно з нами, — повідомила Фібі. — Піду прийму парацетамол. — Відштовхнувшись від столу, вона попрямувала до ванної.
— Візьми ті таблетки, що лежать у ванній на першому поверсі, — кинула Пайпер їй навздогін. — Минулого тижня я купила цілу упаковку!
Коли Фібі вийшла, Пейдж обернулася до сестри:
— А знаєш, вона має рацію, — мовила вона задумливо-стурбовано.
— Ти про що? — запитала її Пайпер.
— Про те, що халепи завжди ходять трійцями, — пояснила Пейдж.
— Так, але ти про дещо забула, — сказала Пайпер і з виглядом знавця похитала пальцем.
— Про що саме?
— А про те, що третім було наше заклинання, — посміхнулася Пайпер.
Розділ 3
Того вечора Пейдж і Фібі сиділи на горищі й гортали «Книгу таїнств», намагаючись знайти хоч якусь зачіпку для пояснення: чому проти них повстав їхній будинок. Тим часом Пайпер повела свого малого погратися до сусідчиного сина. Спочатку їй не хотілося йти, бо вона гадала, що більш корисною буде, допомагаючи сестрам. Але Пейдж та Фібі запевнили, що дослідження просувається повільно і вони й без неї прекрасно у всьому розберуться. Окрім того, кожній з них треба було підтримувати видимість «нормального життя» при кожній слушній нагоді, однією з яких і були так звані «дитячі побачення», коли мами зустрічалися, щоб їхні діти мали змогу погратися. Пейдж пообіцяла Пайпер, що покличе її, як тільки вони з Фібі натраплять на важливу інформацію, і буквально випхала сестру за двері.
Тепер Пайпер посьорбувала з високого келиха охолоджений чай, спостерігаючи, як Ваят і малюк Бен бавляться великими вантажівками, як раптом їй спало на думку, що «дитяче побачення» — не такий вже й поганий спосіб згаяти час.
«Ну от, — подумала Пайпер, підносячи келих до губ, — за це й вип’ємо».
— Я така вдячна, що ви нас запросили! — звернулася вона з люб’язною посмішкою до Лізи, матері Бена і хазяйки помешкання.
— О, не варто дякувати, ми завжди раді вас бачити, — відповіла Ліза і махнула рукою, наче таке побачення було для неї справою звичайною і бажаною. — Татко Бена майже завжди у вихідний йде у свій офіс, і мені буває самотньо. Я люблю Бенні і мені з ним цікаво, але, знаєте, інколи хочеться поговорити і з дорослими. Сподіваюсь, ви мене розумієте. — Вона відкинула з очей білявий чубчик і розсміялася. — Мабуть, ви подумаєте, що я — погана матір, коли говорю такі речі.
— Облиште, я прекрасно вас розумію, — співчутливо відповіла Пайпер. — Дуже важливо мати дорослих співбесідників. Саме тому я і живу зі своїм чоловіком, та ще й з двома сестрами. — Тут вона на мить задумливо замовкла. — Може, ця доросла компанія є завеликою, не знаю… — Пайпер нахилилася вперед і по-змовницьки стишивши голос, продовжила: — Інколи дорослих у нашому домі буває забагато. Лишень уявіть собі: три жінки й одна ванна! Тож інколи таке співжиття перетворюється на «виживання найсильніших».
Ліза розуміюче кивнула.
— І саме тому інколи буває приємно втекти від усього цього на «дитяче побачення», еге ж?
— Та ви просто читаєте мої думки! — посміхнулася Пайпер і підняла келих, подумки виголосивши імпровізований тост за ті приємні хвилини, що їх час від часу дарує контакт зі світом людей, непов’язаних з магією та чаклунством. Звичайних,