Микол Остоу – Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть (страница 6)

Обличчя Фібі спохмурніло.

— Я б не стала легковажити цими словами у такому сейсмічно небезпечному місті, як Сан-Франциско, — застерегла вона. — Струси так само небезпечні, як і чорна магія.

— Значить це — щось типу «туше», тобто, вивіреного точкового удару, хоча відчуваю, що це визначення також є не зовсім точним. Я хочу сказати, що навколо нас розлита якась магія, що на нас опосередковано впливає, і ця магія не обов’язково належить темним силам.

— А хіба чорна діра у ванній — це не темні сили, сили зла? — запитала Фібі. На її думку, чорна діра десь у іншому місці, окрім космосу, неодмінно означала щось темне і зле.

— Але ж вона мене не засмоктала, — завважила Пейдж.

— Тільки тому, що погано старалася, — відказала Фібі. — Але я зрозуміла, до чого ти введеш. Навіть якби я тебе не зрозуміла, усе одно схоже, що від цього магічного кристалу не буде ніякої користі. У нас нічого не виходить. До того ж уже кілька днів поспіль у мене не було провісницьких видінь, — поскаржилася вона, бо саме ці видіння допомагали їй та сестрам визначити те конкретне зло, з яким їм доводилося мати справу. Фібі встала з підвіконня, струсила з джинсів пилюку і заходилася складати мапу. — Слід спробувати щось інше.

— І що ти пропонуєш? — поцікавилася Пейдж, широко позіхнувши і відразу ж знічено прикривши рота рукою. — Вибач. Я теж не виспалася, простоявши учора певний час над чорною дірою і поборюючи перспективу вирушити у космічну одіссею.

— Не варто вибачатися, — відповіла Фібі. — Щоб там не відбувалося, а незабаром ми всі й дійсно втратимо сон — ось побачиш. — Раптом у її очах з’явився вираз впевненості. — Я маю новий план.

— Нумо розкажи!

— Зараз я піду в кухню, зроблю собі кави або чаю, а потім напишу заклинання, яке потенційно зможе виявити ті сили, що чинять вплив на цей будинок. — І вона кивнула сама собі, наче схвалюючи свій план наступу.

— Що ж, мені він подобається, — прокоментувала Пейдж. — Оце і є холоднокровне стратегічне мислення. Я піду з тобою, бо вмію готувати зілля, яке стовідсотково посилить дію твого заклинання.

Фібі похитала головою.

— Ще не час. Краще я спочатку напишу заклинання. Потім ти з ним ознайомишся і матимеш чіткіше уявлення про те, яке саме зілля слід приготувати, щоб воно дало максимальний ефект.

— Правильно гадаєш, — зазначила Пейдж і знову широко позіхнула. — Вибач, — знову сказала вона, прикриваючи рота.

— Я ж тобі казала не вибачатися! — з напускною строгістю зауважила Фібі. — Ще не вистачало нам вибачатися одна перед одною! І взагалі, мені час. Я готова до складання заклинання.

— А чим же мені поки зайнятися? — спиталася Пейдж. — Окрім пригадування рецепта мого зілля?

— Можеш трохи подрімати, — запропонувала Фібі.

Пейдж вже розтулила була рота, щоб висловити незгоду. За таких умов сон був би найменш продуктивнішим заняттям для відьми.

Але не встигла вона і слова мовити, як її перервала Фібі.

— І не здумай сперечатися зі мною. Піди і поспи з годинку. А коли прокинешся, ми удвох візьмемося за розв’язання цієї проблеми — якраз матимемо вдосталь часу, щоб ошелешити своїм відкриттям Пайпер та Лео, коли вони повернуться додому.

— Може, в тебе і дійсно щось вийде, — сказала Пейдж, уражена впевненістю сестри. Але думка про сон вабила її сильніше, аніж бажання допомогти. — Ти точно впевнена, що зможеш обійтися без мене?

— Урочисто присягаюся. І через годину я тебе розбуджу, — відповіла Фібі, піднісши перед собою руку в скаутському привітанні.

— Домовилися. Але через сорок п’ять хвилин, — уточнила Пейдж.

Сестри потисли одна одній руки і рушили вниз сходами.

«Досипати недоспане — не найгірша річ у цьому світі», — подумала Пейдж, йдучи по коридору до своєї спальні на другому поверсі. Зрештою, вона ж не збиралася уникати участі у розслідуванні причин тих надприродних явищ, котрі нещодавно звалилися їм на голови! Серед трьох сестер вона вирізнялася вмінням готувати всілякі зілля, у той час як Пайпер була неперевершеною в кухонних та домашніх справах; упродовж останніх років Пейдж невпинно удосконалювала свої чаклунські здібності.

Підійшовши до дверей спальні, вона зупинилася. Після того як вони з Пайпер створили обмежувальне заклинання для захисту від чорної космічної діри, у ванній кімнаті все стало як раніше. Але все одно Пейдж спалося погано, про що вона і розповіла Пайпер. Попри нечутливість до всіляких магічних штучок, яка виробилася у неї з часом, інцидент у ванній шокував її. Щоб її власна ванна обернулася проти неї — це вже було занадто!

«Але ми вже подолали цю проблему, — нагадала собі Пейдж. — Ванна кімната знову в нормі. А у спальні взагалі нічого не траплялося. Усі системи працюють нормально. І немає причин турбуватися».

Сказавши собі ці слова, вона сама не вповні у них повірила. Але все одно взялася за ручку дверей.

І повернула її.

І роззявила рота від подиву і переляку.

— Ми вже прийшли! — гукнула Пайпер, проходячи крізь двері з Ваятом на руках. — Агов, де ви? — Зачинивши за собою двері, вона кинула під вішак велику господарську сумку, а потім, крекчучи від втоми, нахилилася і обережно поставила на підлогу Ваята. Той посміхнувся і подибав у кухню.

— Ми тут, — відгукнулася Фібі, перекрикуючи шум води, що текла із крана. — Як вам гралося?

— Та так, нормально… — почала Пайпер, зайшовши в кухню і приклавшись до склянки з водою.

— Невже не трапилося нічого цікавого? — спиталася Фібі. Вона ласкаво потріпала волосся свого племінника. — Привіт, красунчику!

— Та трохи було, — зізналася Пайпер. — Оцей молодик здумав трохи потренувати свої магічні здібності.

— Ще одне плюшеве цуценя? — поцікавилася Фібі.

— Та ні, — відповіла їй Пайпер. — У цієї істоти навіть була професія та емблема на лацкані. То був полісмен Френдлі.

Фібі хитро посміхнулася:

— Здається мені, що той полісмен виявився далеко не таким приязним, коли Ваят його оживив!

Пайпер знизала плечима:

— Довелося застосувати своє вміння унерухомлювати і знищувати — тільки й того. — Зітхнувши, вона відкинула за плече пасмо волосся, що застувало очі. — Найбільшою жертвою цього інциденту виявився келих. Хоч як це не трагічно, я не мала можливості його відновити.

— Але все одно могло бути гірше. Ми маємо тримати пальці схрещеними, щоб якась із твоїх подруг не запідозрила, чого доброго, наявність у тебе надприродних здібностей, — жваво зазначила Фібі.

— Та й то правда, — якось мляво озвалася Пейдж з-за кухонного столу. Блузку на бретелях та джинси вона змінила на футболку та шорти — мабуть для того, щоб якомога довше зберегти благодатний ефект сну, хоча, як це не дивно, виглядала вона знервованою і не схожа була на людину, яка добре відпочила. — А чому, власне кажучи, ми мусимо намагатися проводити день так само, як це роблять інші, нормальні люди? — похмуро спитала вона, обперши щоку на долоню.

— Здається, я пропустила якусь цікаву подію. Яку? — спиталася Пайпер.

— Що ж, — почала Фібі, — схоже на те, що кімната Пейдж перетворилася на щось на кшталт громовідводу. Або ж коловороту. Або якоїсь гарячої точки. Коротше кажучи, її кімната стала чимось надприродним.

— Знову космічні пригоди та чорні діри? — спробувала вгадати Пайпер.

— Мм-м-м… Та ні — дещо інше, — задумливо відповіла Пейдж. — Навіть пояснити важко. — Вона насупилася. — Може, ти сама поглянеш, щоб пересвідчитися на власні очі, га?

— Давайте погляну, — погодилася Пайпер.

— У такому разі запрошую тебе до себе в гості, — сказала Пейдж. — Сама ж я, мабуть, певний час уникатиму заходити туди, принаймні доти, поки ми не розберемося, що до чого. — Підхопивши Ваята з підлоги, вона посадовила його собі на коліна. — Я придивлюся за ним, поки ви все не перевірите. — З цими словами вона аж здригнулася. — Ніякої небезпеки там немає. Просто лячно — і все. Утім, самі переконаєтеся.

Пайпер поштовхом відчинила двері кімнати Пейдж, долаючи сильне бажання зіщулити від страху очі. Оскільки останнім часом траплялася різна чортівня — то чорні діри, то їжа, яка вміла говорити, — вона ані найменшого уявлення не мала, що чекає на неї у кімнаті сестри.

А чекало на неї те, чого вона за жодних обставин не розраховувала побачити.

Як тільки Пайпер переступила через поріг і увійшла всередину, кімнату заповнило легеньке, майже непомітне світіння. Здавалося, стіни тихенько гудуть і вібрують, сповнені якоїсь таємничої енергії. У Пайпер з’явилося відчуття, ніби вона знаходиться десь далеко-далеко і спостерігає кімнату та все, що у ній було, як зображення на аматорському відеосюжеті.

Атмосфера кімнати видавалася химерною, щось у ній явно було не так.

Колись кімната Пейдж належала Прю Холівєлл, найстаршій сестрі Пайпер та Фібі. Усі троє дівчат зростали у будинку Холівєлл Менор разом із своїми батьками. Коли вони були малими, то ще не знали, що їхня матір — могутня відьма — закрутила роман із власним янголом-хоронителем. Народивши від нього доньку, матір залишила її на сходах місцевої церкви, бо знала, що священики підберуть її та влаштують до сиротинця. Цією донькою була Пейдж. Коли Пайпер та Фібі виросли і зустріли Пейдж, вони дізналися, що їхню зведену сестру виховували названі батьки, які любили її як рідну, але трагічно загинули в автомобільній катастрофі.

Пейдж, Пайпер та Фібі добре знали життєві історії одна одної. Вони часто переповідали їх знову і знову, відслідковуючи кревну лінію, визначаючи магічні здібності родичів та аналізуючи минуле, щоби мати змогу ефективніше боротися зі злом.