Міхал Шьмєляк – Знахар (страница 24)

Дверна ручка піддалася, і двері відчинилися. Хлопець зайшов всередину, дивлячись на пил, що танцював у смужках світла, яке проникало крізь вікна. Будинок як будинок, трупним запахом не пахло. Він повільно пройшов коридором, уважно дивлячись під ноги, наче очікував, що там щонайменше буде натягнута мотузка з гранатою на кінці. Заходиш, брате, і йоб – тебе вже нема. Так гинули наші хлопці у В'єтнамі. Колего, це не В'єтнам, це Польща, тут не потрібна граната, щоб тебе вбити, все, що тобі потрібно - це ZUS[38] і казначейство, - відповів Кшисєк своєму кіношному чуттю і пішов далі.

Кухня з кухонною піччю. Вугільною, але з газовим балоном і прикріпленою до нього плитою на дві конфорки. Старий буфет, білий, точно пам'ятає часи переможної Червоної Армії. Стіл, стільці. Бруд людину не атакував, наче мусульманські самогубці, але Магда Гесслер[39] не стала б тут їсти. Кшисєк вирішив зазирнути до туалету в самому кінці і не приховував для себе, що це було виразно боягузливе рішення. Якщо він не витримає і втече, то більше сюди не повернеться. А з туалету точно злиняє.

Кімната. Велике ліжко, вкрите пухом, кілька ковриків на стінах, картина з Ісусом і листівкою з Ченстохови, засунутою в куток рами. Ніде немає папи римського? Неможливо. І все ж воно було там, на комоді. Біля нього лежали три фотографії в дерев’яній рамці. Старі, чорно-білі, дуже вицвілі. Рамка трохи завелика, видно краї фото, характерно розрізані в трикутнички. Стара робота, нічого не сказати. На одному фото класичне зображення: молода дівчина в білій сукні, яка тримає в руці велику свічку. На її обличчі чітко видно, що фотограф не сказав їй "будь ласка, посміхніться" і не крикнув їй "cheese". Так було тоді. Фотографія була дорогою та серйозною справою. На другому фото кадр із сімейного життя. Та сама дівчина, тільки трохи старша, підліток, що сміється, показує на літнього чоловіка, який вилазить із великої собачої будки. Поруч сидить німецька вівчарка, яка явно не розуміє, про що говорять ці люди. На третьому знімку зображена доросла жінка, ймовірно, зі своїм нареченим. Чарівна сцена, яка сьогодні також могла б прикрасити Facebook. Чоловік без сорочки, підтягнутий і досить добре складений, сидить на велосипеді з міцною рамою, дивиться в камеру і широко посміхається. Президенту він сподобався б, тому що у нього дуже гарні вуса. Перед ним на кадрі відпочиває красива дівчина, теж весела, вона не дивиться в камеру, мабуть, намагається знайти рівновагу. На задньому плані красивий мотоцикл. Кшисєк уважно подивився на фото. Так, це безперечно "юнак"[40], трохи дивна модель, тому що у неї є обтічник і з якимось чемоданами ззаду. Особисто він не мав мотоцикла, але це була одна з його мрій; "юнака" він міг би впізнати. Якщо Зенобія була на всіх фотографіях, це не міг бути її чоловік, тому що Генрі сказав, що вона незаміжня. Але хлопець був дивно знайомий. Він уже десь бачив подібний вираз. Але де…

Кшисєк одягнув одноразові рукавички, які вкрав у Вероніки з кухні. Ну, тепер він почувався агентом ФБР. Це було легко все спланувати, набагато важче зробити це. Треба порушувати правила, прищеплені матір’ю: не нишпорити в чужих речах, не відкривати чужої пошти; навіть коли вона дозволяла йому взяти кілька десяток із її гаманця, він віддав їй гаманець і не наважився сам у ньому нишпорити. Ще був час, щоб відступити, адже детективом він не стане, це не американський фільм, серійного вбивцю він не спіймає. Але ходячий труп заслуговує на щось від життя. Принаймні я пограюсь в спецагента Мальдера! – подумав він.

Хлопець глибоко вдихнув і рушив до шафи. Його серце билося, як барабан духового оркестру, але під керівництвом професіонала, який знав, як відбивати рівний ритм. У його голові промайнула думка, що його пухлина може лопнути від тиску, і хана, і агент Мальдер тоді складеться, як будинок в Афганістані, впаде на підлогу, і тільки його і бачили. Тоді це буде справжній будинок злочинів, дві жертви за рік. З'являться поїздки доморощених мисливців за привидами та таємницями, якщо такі були в Польщі. Проте з кожною хвилиною, з кожною полицею, яку обшукав, його організм заспокоювався, поки він не подолав цю огидну процедуру.

Через півгодини Кшисєк із сумом ствердив, що Зенобія Жарца не має в приватному гардеробі жодного свідоцтва про поклоніння дияволу, жодних контактів із злочинним світом, жодної торгівлі героїном чи навіть марихуаною, у неї немає навіть ібупрому. Холера.

Але він знайшов дещо за досить новими дверима, які трохи не пасували до декору усього будинку, наче гример попрацював над обличчям втомленої життям повії. Двері не були замкнені на жодний замок. З легким шипінням, вони поступилися перед сильним ривком. Кшисєка огорнув холод, за дверима, безсумнівно, була кімната з кондиціонером. Кондиціонера надворі він не пам’ятав, але розвідку господарського подвір’я залишив наостанок.

Мабуть, це була майстерня знахарки, дуже сучасної знахарки, треба додати. Почорнілі каструлі, дивні колби з різнокольоровими рідинами, пучки трав, що звисають із почорнілої від диму стелі, казан із киплячим вмістом, завжди таємничий, у якому, як у плавця, що рятується від смерті, час від часу вискакує око якоїсь рептилії. На зміну всьому цьому прийшли сталеві холодильники, стіл з нержавіючої сталі, велика електрична плита і скляні шафи, наповнені різними ємностями, красиво вбудованими в стіну. Стільці, стіл, комплект кабелів для підключення комп'ютера. Чисто, охайно, сучасно, бездушно. Часи змінилися, тому мусили змінитися і знахарські методи.

Колись забобонний селянин несміливо заходив до задимленої хати, де все навколо було дивним і викликало відчуття чарівності. Висушена жаба, смердюча суміш, таємнича баночка, наповнена курячими ніжками, – усе це свідчило про професіоналізм цілительки, яскраво показуючи, що мистецтво лікування разом із усіма таємними секретами вона отримала від своєї вчительки. Вона лікувала, і це спрацювало. За допомогою богів, звичайно. Ну, куди, для здорового глузду, могли заскочити хоч на мить боги — у звичайну курну хату чи в ось таку печеру моторошності, де, напевно, можна знайти ріг єдинорога, блискавку, що потрапила у свячений глек, чи мотузку повішеного? Подібне враження склалося сьогодні у Кшисєка: це дім профі, який не грає в якусь стару бабусину магію-шмагію, а поєднує знання своїх предків і досягнення цивілізації, щоб допомагати.

У холодильниках були баночки з мазями, різні порошки, акуратно упаковані в пакети з струнною застібкою, і десятки пляшечок із різнокольоровим вмістом. Все описано, але звісно латиною, ну quidquid Latine dictum sit, altum videtur[41]. Ви б віддали перевагу лікуванню деревієм або Achillea millefolium? Кшисєк трохи знав латину, зрештою, який він історик, не знаючи її, але терміни були переважно професійні. Усе це нагадувало йому аптечний склад Тарговського в Сандомирі, куди він часто заходив із мамою чи бабусею. Величезний, з красивими наклейками на коричневих пляшках, ящики, означені рельєфними етикетками з пофарбованої в білий колір бляхи; латинські назви були для маленького хлопчика справжніми воротами в країну чудес. І цей запах, суміш трав і ліків, благоговійна тиша і шелест пакетів, в які ліки пакувалися. Як це можна порівняти з сьогоднішніми аптеками, де миготлива реклама обіцяє одним махом вирішити проблеми з чоловічою силою і з гемороєм?

Кшисєк уважніше придивився до місця, де знахарка, вочевидь, приймала пацієнтів. Стіл як стіл, але там був спеціальний тримач з купою кабелів для підключення ноутбука. Він дістав маленький блокнот і записав "ноутбук", щоб не пропустити цей факт, коли пізніше буде складати пазл. Він був детективом-початківцем, а профі в кіно завжди все записували, а потім сиділи всю ніч у кімнаті, заповненій нотатками та фотографіями. Потім, у диму сигарет, вони ходили від стіни до стіни, наче хижак, замкнутий у незручній клітці, аж поки їхній розум, підживлений теплим віскі, не знаходив той єдиний шлях, абсолютно невидимий для непрофесіоналів у гущавині підказок. Тож він записав "ноутбук", щоб потім, у присутності Генрі, відкрити блокнот і нахмурено запитати, чи було знайдено таке обладнання. Якщо ні, це буде загадкою.

Він вийшов з кабінету і ковтнув слину, коли зіткнувся з останнім етапом цієї подорожі: ванною. Звичайно, він розумів, що з неї на нього нічого не вискочить, у нормальному світі трупи на людей не нападають, але обставини все одно були дуже неприємні. Він просто шкодував про кожну прочитану книгу Кінга, Мастертона та Кунца. Відсьогодні більше ніяких фільмів жахів. Кому це потрібно? Тільки заважають дослідити місце злочину, якщо виникає така необхідність. Хлопець відкрив двері ванної кімнати і зрозумів, що бачить саме те, що бачив убивця і те, що бачила Зенобія перед тим, як вирішила прийняти ванну востаннє у своєму житті. Холод пробіг по його спині, і серйозно, він хотів бігти, і дуже швиденько, звідси. Відчуття, що хтось ось-ось схопить його за руку і скаже: "Що ти тут шукаєш, колего?", було настільки сильним, що він справді був радий опинитися в туалеті, тому що, якщо він обісреться зі страху, то може встигне зняти скинути штани.

Напруга трохи спала, коли він побачив звичайнісіньку у світі ванну кімнату, легкий пережиток часів ПНР, але, окрім свідчення давніх часів, тут ніщо не викликало страху.