Міхал Шьмєляк – Знахар (страница 26)

Меси були короткими, приємними з дивовижними проповідями, які хотів слухати навіть атеїст, яким Кшисєк, напевно, був, як він сам і підозрював. Якщо такого безбожника потягли на месу, то в цьому мало бути щось.

Костел у Калєтніках історичним не був, його будівництво чи, принаймні, проект можна було приписати невідомому митцю, який колись усіяв своїми випердками польські гори на південному сході. Будівля виглядала як секретна база інопланетян, які могли в будь-який момент стартувати, щоб знищити світ, яким ми його знаємо. Ніхто не прийде на допомогу, Америка надто далеко. Будинок священика, однак, виглядав досить пристойно, хоча й не впадав у око. Охайний, одноповерховий будиночок, щось на кшталт шляхетської садиби, але без жодної колони та ґанку. Доступ до нього був захищений чавунною огорожею з гарно вигнутих прутків з вістрями, схожими на списи. Певно, тут коваль потрудився, бо все було сплетено в ковані та пофарбовані сріблом лозові гілки. Щось красиве. Враження від будинку пароха як неприступної фортеці псувала трохи навстіж відчинена в’їзна брама та чоловік, що підмітав бруківку, зовсім не схожий на палацову охорону.

– Доброго ранку, – сказав Кшисєк.

– Щасти Боже, – відповів той, припиняючи роботу. Кшисєк подумки дорікнув собі, що на всі сто перед ним був вікарій, але звідки йому було знати, тип не носив колоратки.

– Щасти Боже, – швидко виправився він, – я маю приємність поговорити з паном парохом? — з досить дурною міною запитав він.

– Та де там, – відповів чоловік. – Анджей Борек, принеси, подай, підмети, професійно: вікарій.

– Кшиштоф Шорца.

Вони потиснули один одному руки.

– Пароха немає, може я чимось допоможу?

– Сподіваюся, бо за мною довга дорога, аж із Сандомира.

– Велосипедом?

- О ні. – Майбутній агент Мальдер сміявся в голові Кшисєка над його дурістю, аж гуділо. – На велосипеді лише кілька кілометрів. Я гостював у друга.

– Ну, це добре, бо на велосипеді до ночі пан би не повернувся, навіть якщо б це був знаменитий велосипед отця Матеуша[42].

– На жаль, велосипед позичений, цілком місцевий.

– Якщо в січні до мене на велосипеді приїде немісцева людина, я бачу, що справа буде серйозна. Зайдемо всередину, воно наче і весна взимку, але мерзнути немає сенсу. Пропоную чай.

– З задоволенням вип'ю, – відповів Кшисєк і пішов слідом за вікарієм до будинку.

Сюрприз номер один. На перший погляд вікарій не був схожий ні на божевільного інквізитора, ні на серійного вбивцю. З іншого боку, мало хто так виглядав, людина як людина, але замість того, щоб втекти з дому на риболовлю, він вбивав старшокласниць. Невелика різниця, але цим не похвалишся у Фейсбуці.

Здивував і інтер’єр будинку. Загалом, Кшисєк і не знав, чого очікувати, в плебанії він був уперше, але розраховував на віллу, повну розкоші, профінансовану щедрими, але абсолютно несвідомими парафіянами. А тим часом усе було влаштовано так, як і має виглядати хата, що передається з покоління в покоління. Багато старих меблів, але жодного дорогоцінного антикваріату, на кухню прокралася якась сучасність, в основному у вигляді вбудованої плити, посудомийної машини та холодильника останнього покоління. Священик помив руки, увімкнув чайник і приготував кілька кухлів і пачку чаю Lipton. З холодильника дістав тарілку з бутербродами, загорнутими у поліетиленову плівку, а з шафи – печиво.

– Якщо пароха немає, то вранці економка заходить лише на мить і готує їжу на цілий день, тож це все, що я можу запропонувати, – усміхнувся священик.

– Будь ласка, не хвилюйтеся, я думаю, що це не займе багато часу, печива вистачить.

– Якщо це триватиме недовго, чи варто було турбуватися аж із Сандомира? Що за справа?

– Для пана священика, мабуть, дрібниці, а для мене серйозно. Я історик, в засаді – ще буду, бо зараз пишу магістерську роботу. Тему мені дав мій науковий керівник, професор Маріан Блажеєвський: "Залишки слов’янської культури в сьогоднішні часи: субкультури та нетрадиційна медицина".

– Цікава тема.

– Це справа смаку, я б віддав перевагу іншій, чесно кажучи, але нікому про це не кажіть. Особливо професорові.

– Сам навчався, хоч і закінчив семінарію, але завжди. Студент студента зрозуміє.

Про в справі нібито магістерської роботи вікарій міг дзвонити скільки завгодно. Професор був проінформований про всю ситуацію Кшисєком, і як один із найбільш крутих людей в університеті, він схвалив всю ідею розслідування на тлі історії. Хлопець навіть щось буркнув про те, щоб цю тему включити в майбутню справжню магістерську роботу. Брехня у великому масштабі.

– Пан ксьондз всі сво\ іспити вже склав, мене все це ще чекає. Я чому відчуваю,що буде лажа. Я склав список людей, які називають себе цілителями і мають щось спільне з давніми слов'янами. Навіть несвідомо, наприклад, вони використовують ті самі методи або принаймні роблять вигляд, що так роблять. Найцікавішою була Зенобія Жарца, але, на жаль, вона нещодавно померла, і моя робота, мабуть, і не почнеться.

– Ну, вона померла. Зачаділа. Але що я маю з цим спільного?

– Я вас попереджав, що справа досить складна. Я чув, що були якісь проблеми з похованням, мабуть це пов'язано з її діяльністю.

Вікарій подивився на нього, але радше з веселощами, ніж з агресією чи ненавистю. Кшисєк очікував різних реакцій, у більшості сценаріїв він покидав плебанію з відбитком черевика вікарія на дупі. Він також був готовий до знущань і глузувань.

– Зенобія Жарца не повинна спочивати на освяченій землі. Це моя позиція, я оголосив її публічно і направив до курії, просячи втручання після дивовижного рішення пароха поховати її на цвинтарі.

– Тому що вона була шаманкою? Цілителькою? – запитав Кшисєк.

– Кожен тут, мабуть, скаже тобі те, що ти хочеш почути. Зенобія Жарца — цілителька. Від бувальців, що постійно сидять під місцевим магазином, пан дізнається, що вона лікувала всілякі болі. Нехай пан піде туди, купить пива чи наливочки, все панові розкажуть. Це означає те, що можуть вам розсказати. Будь ласка, завітайте в суботу ввечері до пожежної частини на засідання клубу сільських господинь. Чудові жінки, які іноді співають у нашому хорі, палкі католички. Ідіть туди, вас нагодують, напоїть і засипають історіями, яких вистачить на половину магістерської роботи: про лікування кольок, ячменю на очах, ревматизму, газів. Навіть парох скаже кілька добрих слів про Жарцу, бо вона допомагала йому з подагрою. Будуть клястися, що вона вміла відвернути людину лиху долю, замовити стать дитини, приготувати любовне зілля, наврочити чи зняти закляття. Розкажуть і махнуть при тому рукою, ніби нічого страшного.

– Ну так, а Церква чари не визнає і не схвалює.

– Як я бачу, ви молода, освічена людина, а люди, які вивчають історію, найчастіше мають досить широкий і відкритий погляд на світ. Тому я дуже здивований, що ви говорите зі мною про чари. Ви що думаєте, що я за нею з розп’яттям ходив і свяченою водою окропляв, бо якийсь хлоп-розумник вірить у чари? Будь ласка, не ображайте свій і мій інтелект.

Кшисєк мовчав, священик збив його з думки. Дотримуючись принципу, що краще мовчати і вважатися ідіотом, ніж говорити і розвіяти всі сумніви відносно цього, він вирішив тримати язик за зубами і дозволити вікарію говорити самому.

– Вона була цілителькою. Можливо, вона грала на емоціях людей, змушувала їх повірити, що володіє таємними силами, а тому має більший авторитет. І кожен вам це скаже. Але можна поставити ящик горілки перед магазином, профінансувати поїздку домогосподарок до Ченстохови, а про її справжню діяльність ніхто й слова не скаже. Вона робила те, що робили всі її попередники протягом століть, про що пан і сам найкраще знатиме, адже після такої магістерської роботи ви будете експертом у цій галузі.

– Тобто? – сором’язливо запитав Кшисєк.

– Вона виганяла плід. Аборт, вичистка, називайте як вам відповідає. На неї з’їжджалися дівчата з усієї околиці, а з номерних знаків можна зробити висновок, що її знали в радіусі п’ятдесяти кілометрів. Сарафанне радіо, так це називається. Одна жінка іншій жінці. Це виключає її з християнської спільноти, а крім того, це злочин.

– Ви не могли повідомити про це в поліцію?

– Ха, тут? Можливо, в Дубецьку? Адже всі про це знають. Якби я поїхав у Перемишль, щоб вони пальцем по лобі постукали і передали б справу місцевим. Нуль доказів на додаток. Нині, коли — вибачте за вислів — гівнюки страхаються аж пищать, будь-хто міг би приїхати до нас із донечкою і позбутися клопоту. Слава Богу, газовий обігрівач все влаштував. Наступниці немає. Чи мені до газети треба було піти? Негайно мова піде про фанатичного священика, який полює на відьом. Це часи, коли нелегко бути священиком, що сповідує власні принципи. Церква завжди була проти абортів.

– Тут я б посперечався, – заперечив Кшисєк.

Коли хтось спотворював історію, у нього загорявся індикатор аварії.

– Ми збираємось вести війну фактами? Мабуть, історики часто сваряться під час конференцій, відстоюючи свої аргументи.

– Тут нема про що сваритися, тому що ця частина досить добре задокументована. Навіть святі робили аборти.

– Пан, часом, не зайшов надто далеко?

– Зовсім ні. Святий Кєран прийшов із-за могили і зробив знак хреста над вагітною чорницею, жертвою зґвалтування. Утроба зробилася порожньою. Аборт, причому при плоді у розвитому стані.