Меган Миранда – Ідеальна незнайомка (страница 55)

Я знову подумала про Тео. Про те, що він бачив. Тео казав, що тіло Джеймса Фінлі волочили дві жінки. Що одна з них панікувала. А тоді я подумала про те, що повідомила поліція, про версію, яку вони проробляли. Чому одразу затримали Кобба?

– Чи можна прослухати той телефонний дзвінок? – запитала я. – Коли хтось повідомив поліції про Девіса Кобба?

Він обережно захитав головою.

– Будь ласка, Кайле. Ти не мусиш мені нічого розповідати. Я вже знаю про той дзвінок. Знаю, що він був анонімний.

– Як… – І його голос стишився до ледь чутного белькотіння. – Ти таки випитала це в інспектора Доджа?

Я захитала головою.

– Я не хотіла накликати йому клопотів. Просто намагаюся збагнути, яким чином усе пов’язано. І не гнівайся на нього. Він не сказав мені, звідки телефонували.

– Бідолаха, – сказав Кайл. – Він був сам на себе не схожий, коли повернувся від тебе. Тепер ясно чому.

– А я гадала, що через небіжчика.

– Ми очікуємо такого від новачків. Він не бачив тіла. Це ти його накрутила, довела до такого стану. Малий ще геть не досвідчений. – Кайл зітхнув. – Добре, ось у чому штука. Той запис не допоможе, навіть якби в нас був інший запис для порівняння. Голос… захеканий. Наче вона бігла. Або плакала. Ми не зможемо встановити, чий то був голос.

Плакала?

Я б теж нічого не встановила. З усього, що про неї пам’ятаю, я ніколи не чула, щоб вона плакала. Вона показувала лише ті свої сторони, якими хотіла поділитися.

– Що вона сказала? – запитала я.

Він заплющив очі, ніби читаючи ті слова з голови.

– Вона сказала: я бачила Девіса Кобба біля озера вчора ввечері. Чула, як він сварився з якоюсь жінкою.

– Але зателефонувала не одразу.

– Ні, не одразу. Лише після того, як ми отримали повідомлення від Марти Романо. Уранці наступного дня. Гадаю, вона, мабуть, почула переполох, почала зіставляти факти, збагнувши, що до чого.

Мої пальці нервово засіпалися. Я уявила, що Еммі досі тут і спостерігає за тим, як розгортаються події.

– Звідки? – поцікавилася я. А тоді повторила гучніше. – Звідки телефонували?

Він стиснув губи, довго дивився мені в очі. І нарешті сказав:

– Зі школи.

Я відступила назад, хитаючи головою. Згадуючи той день у конференц-залі адміністрації школи, дивлячись тепер на допит свіжим оком. Запитання, погляди. Причина, чому вони з’явилися в школі, допитували вчителів-жінок. Зовсім не через те, що в телефоні Девіса знайшлися дзвінки до мене. Причина була інша. Телефонний дзвінок із тремтячим жіночим голосом – з мого місця роботи.

– Ви думали, що це я.

Він знизав плечем.

– Вона сказала: «Він переслідував жінок. Гадаю, він її поранив».

Вони хотіли з’ясувати, хто телефонував.

Це було занадто.

Невже вона була там? Чекала, коли я приїду? Але я тоді затрималася, помітивши скупчення людей біля озера, спустилася на берег, розглядаючи місце злочину, де виявили тіло.

Або зателефонувала зі школи, знаючи, що дзвінок відстежать і вийдуть на мене?

Я рушила за межі стоянки житлового комплексу.

– Ліє? Ти куди? – гукав мені в спину Кайл.

– Мені потрібне свіже повітря, – сказала я, хоча ми були надворі і свіжого повітря там аж ніяк не бракувало. Я хотіла дещо для себе збагнути. Відстежити шлях Бетані у зворотному керунку, пересування Тео того вечора і місце, де її помітила Марта. Я зупинилася на краю стоянки. Чекала, поки Кайл обернеться й комусь зателефонує, а тоді вислизнула з його поля зору.

Униз від головної дороги і трохи вбік. Саме сюди, за словами Марти, потрібно було звернути, якщо зрізати шлях попри озеро – там, де знайшли Бетані. У будинках, повз які я проходила, горіли надвірні ліхтарі, дороговкази на моєму шляху. Земля під ногами тепер була вкрита сухим і ламким опалим листям. Здавалося, що в озері є течія, яка рухається за вітром.

Я зупинилася біля місця, яке намалював Тео, там, де сама побувала того ранку. На ділянці, зачовганій ногами поліціянтів, свідків і самої Бетані. Потім відкрила на телефоні програму з картою й рушила далі крізь густі кущі.

Як далеко це насправді було від мого двору? Я не дуже добре орієнтувалася в передмісті, але коли на березі озера знайшли Бетані, поліція стверджувала, що це було десь за кілометр від вашого дому. Вони ніби вважали, що хтось міг подумати, буцім то була я. Але зараз я думала про місце за кілометр від вашого дому як про стартову точку, звідки все почалося. Кілометр – це недалеко. Недалеко, щоб дотягти тіло. Бетані волочила його від своєї квартири до «Озерної таверни», де її помітив Тео та знайшла Еммі. Позбудемося тіла в озері, мабуть, сказала вона Еммі. І та прибігла допомагати.

Тео також зазначив, що Еммі панікувала. Вона була непричетна, не знала, що сталося. У ту халепу її втягнула Бетані, а не Джеймс Фінлі. Усе відбувалося надто швидко.

І тепер я обмірковувала ймовірність, що на Бетані напали деінде й навмисно перенесли її сюди, до лісу, з якоюсь метою. Зовсім недалеко від місця роботи Девіса Кобба. Покидька Кобба, що надокучав мені своїми телефонними дзвінками, як вважала Еммі. І недалеко від Бетані, такої схожої на мене, що Еммі була готова зробити з неї Лію Стівенс. Анонімний дзвінок надійшов значно пізніше й пов’язав Кобба з місцем злочину. Дзвінок був зі школи – звідти, звідки могла телефонувати я. А Еммі була б тоді ні до чого не причетною.

Я дісталася до свого будинку за мапою на екрані телефону, навпростець.

Її ланцюжок, знайдений на задньому ґанку. Ось, звідки все почалося.

Вона цілими днями спостерігала за лісом. Збентежено вдивлялася в дерева. Непокоїлася через Бетані?

Якщо Бетані вбила Джеймса Фінлі, бо він забагато знав, то наступною мала би бути я? Зрештою, я була єдиним свідком, який знав, що машина в озері належала Еммі. Бетані мала моє посвідчення особи, підпис, біографічні дані. Еммі обіцяла їй допомогти й через вісім років з’явилася в Бостоні, щоб розшукати мене. Щоб заволодіти моїм посвідченням, біографічними даними, забезпечити новий старт для Бетані. І я в результаті поїхала з нею, просто до Бетані. Цікаво, чи Бетані побачила ще одну нагоду? Як з Джеймсом Фінлі на дні озера – його зникнення ніхто й не зауважив.

Ланцюжок на задньому ґанку, остання частинка, що від неї залишилася.

Востаннє, коли я її бачила, Еммі пильно стежила за лісом біля дому.

Боялася, що хтось має звідти з’явитися? І таки з’явився?

Я відімкнула задні двері, ввійшла в коридор – Еммі заколисує звуками своїх кроків. Зупинилася біля її кімнати, зазирнула всередину. Дійшла до вітальні, постояла перед великими скляними вікнами й перейшла до кухні. Бетані вдарили чимось у скроню. Я уявляла дерев’яну битку, поліно. Поки Кайл не сказав, що її вдарили каменем. Додж стверджував, що знаряддя злочину ще не знайшли.

Раптом у мене ноги помліли. Я нахилилася до столу, втупившись у садового гнома з його мовчазною усмішкою. Фігурка з каменю, облуплена знизу фарба…

Я взяла гнома обіруч за капелюха, перевернула й оглянула знизу. Шматок червоного пальта відколовся біля основи. Дно вишкрябане. Я пробіглася пальцями по заглибинах і подряпинах; слабкий, ледь чутний запах відбілювача.

Ті дивні звуки серед ночі. Еммі під нашим будинком відчищала гнома від слідів крові.

Еммі Ґрей обкрутила нас усіх.

Її ніколи не існувало.

Це привид.

Зниклий.

Розділ 37

Наступного ранку в школі з’явилася поліція. Я спостерігала, як під вікнами нашого класу зупинилися два автомобілі, учні тривожно зашепотіли, гудіння гучнішало. Під стелею затріскотів гучномовець системи оповіщення. Я знала, навіщо вони приїхали.

– Панно Стівенс, – сказав Мітч. – Відправте Тео Бертона до дирекції, будь ласка.

Тео витягнув уперед обличчя – до мене. Але я і бровою не повела.

Я не дивилася на Іззі, поки він не зібрав своїх речей і не вийшов із класу.

– Сюди, сер, – почулося з коридору. Кайл подбав, щоб хлопець не спробував утікати.

Іззі перевела погляд із дверей на мене, і мені закортіло сказати їй: «Я ж обіцяла? Я не виказую джерела. Ніколи».

Ось, що вони від мене отримали: письмові роботи Тео, малюнки з моїм зображенням, номер, із якого він телефонував, передплачений, поліція не зможе відстежити, проте я хотіла в такий спосіб застерегти хлопця – мовляв, я все знаю; і заяву про переслідування. Тепер я могла сказати, що він мене переслідує, – і Тео нічого не зможе вдіяти, адже вбивцю Джеймса Фінлі встановили, це була Бетані. Я усвідомлювала, що докази несерйозні, цього недостатньо, але його дані внесуть до системи. Його ім’я перевірять, з’ясують усе, що він міг утнути в минулому, і це, можливо, віднадить хлопця зважитися на щось таке в майбутньому. Я не знала, чи визвіриться Тео на мене, чи загостриться якимось чином теперішнє становище? Але знала, як із тим упоратися. Малому варто було вестися зі мною обережніше.

Увечері того дня Кайл стояв у мене у вітальні. Я позабирала все, що туди наносила Еммі. Ясна річ, звідти щез гном. І всі ті поцуплені десь дрібнички, якими вона нас оточила. Наостанок залишилося позбутися її одягу. Кайл стояв серед спакованих речей навпроти дверей до її кімнати, запитально втупившись у мене.

– Не хочу більше її присутності. Ані сліду.

– То хто вона така? – запитав він.

– Не знаю, – відповіла я.

– Ні за що не повірю, – сказав він.