Меган Миранда – Ідеальна незнайомка (страница 54)

Поліція вважала, що я вигадала Еммі, висмоктала з пальця, створила потрібний для себе образ. Але раптом завісу відсунули, і я побачила за лаштунками всіх, поки вони ще не встигли надіти маски.

Я вважала їх не такими, якими вони були насправді. Я думала, що Ноа був кмітливим, а Ребека – щасливою. Що Арон був страшною потворою, а Пейдж надто наївною чи засліпленою, щоб це побачити. Я відкинула своє життя й, роздавши ролі, створила собі людей такими, якими хотіла їх бачити.

Розділ 36

Я стояла коло машини на підземній стоянці, навколо було тихо й темно. Вагалася, чи варто повертатися до будинку, який мені не належав, до міста, де мене ніщо не тримає.

А може, залишити все позаду? Життя, яке тільки-но почала для себе будувати; купку людей; відкрите розслідування.

Ні, я б не змогла. Навіть зараз.

Я не зможу кинути розпочате на півдорозі. Щось таки мене там тримало. І цим я відрізнялася від неї.

Я вирушила додому, їхала крізь ніч, зупинялася лише заправитися та забігти до вбиральні, лише в людних та освітлених місцях. Коли я дісталася межі нашого містечка, займався світанок. Сьогодні я ще могла не виходити на роботу.

Поки я їздила, хтось побував біля будинку. На ґанку стояв горщик із невеличкою квітучою рослиною. Пурпурові пелюстки – щойно розпустилася. Я занесла горщик усередину, дивуючись, як рослина пережила нічні заморозки. Поставила горщик на кухонному столі, гадаючи, хто ж міг його залишити і що хотів цим сказати.

Зателефонувала Кайлу, досі розглядаючи квітку в горщику.

– Лія? – почулося в слухавці, поки я ще не встигла нічого сказати.

– Привіт, я тебе розбудила?

– Де ти була? – запитав він. – Я заїжджав до тебе. Намагався додзвонитися. Вже думав, що ти зібрала речі й поїхала.

Я знову глянула на квітку на столі, гадаючи, чи, бува, не Кайл її тут залишив.

– Я їздила до Бостона, – сказала я.

– Навіщо?

– Хотіла знайти її. З’ясувати, хто Еммі насправді.

– І як? Вдалося?

Я на мить замовкла.

– Я дізналася, що вона водила мене за носа ще тоді. Що я не маю доказів на свій захист.

– Потрібно лише розповісти правду. Все буде добре, якщо ти просто…

– Я вже розповіла правду тоді, Кайле. Розповіла тоді – і вона зруйнувала мені життя.

– Про що ти…

– Кайле! Я не хочу цього робити. У мене є для тебе певна інформація. Зустрінемося біля дому Бетані, гаразд? Ти знаєш, де це?

– Знаю. А ти?

– Так.

Після короткої паузи Кайл додав:

– Певна річ, знаєш.

Він чекав мене на місці, спираючись на капот свого автомобіля, не службового, у джинсах і потріпаній шкірянці.

– Навіщо ми тут? – запитав він.

– Ти ж хочеш закрити справу? Справу Фінлі?

– Ти ж знаєш, що хочу.

Він відштовхнувся від машини, випускаючи з уст клубок пари – холодне ранкове повітря натякало, що вже повертає на зиму.

– Це Бетані, – сказала я.

Я мусила повідомити йому особисто, дивлячись в очі, щоб у цей момент Кайл бачив, що написано на моєму обличчі.

– Що Бетані?

– Це вона вбила Джеймса Фінлі.

Він закліпав очима.

– Звідки ти знаєш?

Тео бачив жінку, яка волочила його тіло. Його посадили в машину Еммі.

Що в мене було для Кайла насправді? Свідок, ненадійний, який міг натомість указати на мене. А жінка, яка за моїми словами була вбивцею, вже мертва.

Натомість я зосередилася на запаху, який запам’ятала в помешканні, та на відчутті, що кухню нещодавно старанно вимили. А також на переказаній мені Тео розмові між Бетані та Еммі.

– Ви обшукували її квартиру? – запитала я.

– Навіщо?

– Ножі? – сказала я. – Кров? Не знаю. Там пахне відбілювачем.

Поліція побувала в неї до того, як в озері знайшли Джеймса Фінлі, ще до того, як дізналися його ім’я. Отже, вони тоді нічого не шукали. Жертв знайшли не в тій послідовності.

Кайл розлючено захитав головою.

– Чому ти про це знаєш?

– Її сусідка впустила мене. Думала, що я родичка. Бетані Джарвіц намагалася захопити моє життя, Кайле. У неї була моя картка соціального страхування. Кредитні картки з моїм іменем. Я її ніколи не бачила, але вона мене знала. Вони обидві залишили тут мене ні з чим.

Я виклала йому всі шматки з’ясованої мною інформації, нехай робить із ними, що тільки зможе. Розповіла, що Еммі приїхала сюди заради Бетані й використовувала мене, щоб допомагати їй. Що їх пов’язує злочин у минулому. Про те, що Еммі, імовірно, скористалася допомогою Джеймса Фінлі – шахрая та грабіжника, який знав, як підробити документи та мав потрібні зв’язки. А потім дівчата були йому зобов’язані, він мав над ними владу. І як він тим скористався? Бетані сказала, що Джеймс Фінлі з’явився в неї, вимагаючи більшого. Що вона мусила це зробити.

Цікаво, чи Еммі їй повірила? Чи так було насправді? А може, вона бачила Бетані наскрізь. Що ж такого дізналася Еммі про Бетані тієї ночі, після стількох років, коли волочила через ліс мертвого Джеймса Фінлі? Може, Еммі нарешті збагнула всю глибину гніву Бетані? На що вона здатна. Чого від неї можна чекати.

– Я знайду там твої відбитки, якщо проводитимемо обшук? – запитав він.

– Так, – відповіла я. – Але не на тому посуді, що лежить у раковині. У день нападу хтось до неї приходив. Там щонайменше два набори використаного начиння. І це була не я.

– Еммі? – запитав він.

Я знизала плечима, на язику крутилося «Меліса». Проте я досі не була певна щодо її ролі. Чи Бетані видавала себе за неї? Чи таки за мене?

– Хтось, хто назвався таким ім’ям.

– Тож ми мусимо повірити тобі на слово. Повірити в якогось привида. Що то була не ти, а хтось інший.

– Мабуть, так.

Я зустрілася з ним поглядом, благаючи, щоб він побачив у мені переконання, що це правда. Що я врешті-решт розповіла йому все, що досі не наважувалася.

Він примружився на вікна позаду мене. Запхнув руки в кишені куртки, підступив ближче й моторошно тихим голосом запитав:

– Хто ж тоді вдарив Бетані? Хто залишив біля озера помирати?

– Хіба це важливо?

Я знала, що важливо, що це мусить бути важливим, але вагалася, чи, бува, вона тепер не перетвориться в їхніх очах із жертви на злочинця? Чи продовжать вони шукати відповіді?

– Так, Ліє, те, що сталося з Бетані Джарвіц, важливо.

Кайл теж мав досвід справ із безіменними лицями, безликими іменами, і теж вірив, що їхні історії важливі.