Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 50)

КАРМАЙКЛ: Вони не пішли і взяли поїзд. Вони не пішли брати поїзд. Вони притисли мою руку до рейок і поїзд її переїхав. А потім помахали моєю рукою мені на прощання. Звіддалека.

МЕРВІН: О-о...

КАРМАЙКЛ: Чого я взагалі з тобою балакаю? Зараз сюди привалить купа лягавих.

Кармайкл відкладає пістолет і починає збирати у валізу розкидані руки.

МЕРВІН: Чекайте — вони держать вашу руку, під’їжджає поїзд, поїзд відрізає вам руку...

КАРМАЙКЛ (зітхає): Поїзд відрізає мені руку, вони піднімають мою руку...

МЕРВІН: Після того, як поїзд проїхав...

КАРМАЙКЛ: Після того, як поїзд проїхав. Це ж очевидно. І помахали мені моєю власною рукою. Звіддалека.

МЕРВІН: І вашу руку не розтовкло?

КАРМАЙКЛ: Мою руку не розтовкло. Мою руку дуже акуратно відрізало. Я не змарнував би двадцять сім років життя на пошуки руки, якби її розтовкло.

МЕРВІН: А передпліччя вам не розтовкло?

КАРМАЙКЛ: Чи розтовкло мені передпліччя? Подивися на моє передпліччя.

МЕРВІН: Я дивлюсь на ваше передпліччя.

КАРМАЙКЛ: Воно розчавлене?

МЕРВІН: Ні, не схоже на розчавлене.

КАРМАЙКЛ: Дякую.

МЕРВІН: А з чого були поїздові колеса? З лез до бритви?

Кармайкл перестає збирати руки й дивиться на нього.

МЕРВІН: А рейки? Рейки-бритви?

Кармайкл бере свій пістолет, цілить Мервінові в голову і зводить курок. Мервін навіть не кліпає. Йому байдуже. Тільки носа чухає. Кармайкл дивиться на Мервіна довгим-предовгим поглядом, потім розслабляється.

КАРМАЙКЛ: Мервіне, ти що, дуже хочеш умерти?

МЕРВІН: Га?

КАРМАЙКЛ: Ти що, дуже хочеш умерти?

МЕРВІН: Я не хочу вмерти. (Пауза. До себе.) Чи хочу? (Пауза.) Ні, я не хочу вмерти. Я в цьому зовсім не зацікавлений.

Кармайкл опускає пістолет.

КАРМАЙКЛ: Ти не маєш нікого, кому було б не все одно, якби тебе не стало?

МЕРВІН: Колись мав. Тепер уже не маю.

КАРМАЙКЛ: О. Вона вмерла?

Пауза.

МЕРВІН: Якось приходжу ввечері, а вона лежить у глибині клітки.

КАРМАЙКЛ: У глибині чого?

МЕРВІН: У глибині клітки. Я покликав доглядача, щоб він хоч щось зробив, але всім було однаково. Мабуть, життя не має ніякої цінності в мавпятнику.

КАРМАЙКЛ: Слухай, я більше нічого не питатиму на цю мавпячу тему. Я зараз хочу зібрати свої лахи і змитися звідси к чортовій матері, але ця дрипана мавпяча лажа — я нічого не хочу про це чути. Я дуже втомився, і я не хочу бути черствим, але не треба мені зараз цього дрипаного мавпячого гівна! Добре?!

МЕРВІН: Добре. Ви самі спитали. Але добре.

КАРМАЙКЛ: Чорт, мужик! Мавпи зараз? На цю мить? Бляха!

Кармайкл зітхає й знову починає кидати руки у валізу. Мервін допомагає вкинути кілька рук.

КАРМАЙКЛ (зупиняючись): Але ти повинен знати одну штуку. Це для мене важливо, щоб ти знав.

Мервін киває.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Вони забрали мою руку! (Пауза.) Забрали мою руку. А не треба було. Я хочу її назад. Просто хочу її вернути.

Мервін киває.

МЕРВІН: По-моєму, це справедливо. (Пауза.) Але якщо ви колись її повернете, ви не зможете нічого з нею зробити. Ну там, пришити.

КАРМАЙКЛ: Я знаю. Але, розумієш... вона моя. (Пауза.) Вона моя.

Мервін киває. Кармайкл продовжує збирати руки. Мервін допомагає.

МЕРВІН: Не знаю, це має бути страшно — кидати справжні людські руки в чемодан, але знаєте, що? Не страшно! Це забавно! (Пауза.) Окрім маленьких дитячих рук. Вони не такі забавні. Вони тривожні. Чи це не дитячі руки, це просто руки, які з часом усохли?

КАРМАЙКЛ: Ні, це дитячі руки.

Мервін киває, кривиться й кидає руки у валізу до інших. Потім знаходить якусь особливу руку звичайного розміру й оглядає її.

МЕРВІН: Оця кльова.

КАРМАЙКЛ: Що в ній кльового?

МЕРВІН: У неї на пальцях наколото «hate».

Мервін кидає руку Кармайклові й продовжує збирати інші. Кармайкл зупиняється, тихо вивчає кинуту кисть.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Це не... Це не татуювання. Це ручкою. Я так думаю.

МЕРВІН: Так?

КАРМАЙКЛ: Так. Це, е... Так, це той чорний пацан мене дурив.

Кармайкл оглядає підлогу в районі батареї, де Мервін знайшов кисть, а Мервін визирає у вікно. Проблискові маячки поліційних машин і досі блимають.

МЕРВІН: Клятий чорний пацан. Знаєте, що я зроблю? Я зійду вниз, скажу лягавим, що бачив чорного пацана, який зістрибнув з пожежної драбини й погнався за білою дівчиною. Він думає, що найстрашніше для нього вже минуло.

КАРМАЙКЛ (неуважно): Зроби так, Мервіне.

МЕРВІН: І краще не впускати їх у фойє. У мене там у вазонах дещо росте. Не хочу, щоб вони винюхували — якщо ви мене розумієте.

КАРМАЙКЛ: Трава?

МЕРВІН: Ні, я там посадив кактус — витяг з одної хавіри крізь вікно, як був п’яний. Він мені дуже потрібний і він загинається, але знаєте, я за нього все віддам. Дуже я його люблю!

КАРМАЙКЛ: Він засихає? Я думав, кактуси взагалі не треба поливати.

Пауза.

МЕРВІН: Не треба поливати? Ох. Ясно...

Кармайкл кидає у валізу кілька останніх рук.