Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 49)

ТОБІ: Що ти зробив..? Почнемо з того, що ти мав подзвонити по телефону!

МЕРВІН: А, те.

ТОБІ: «А, те».

МЕРІЛІН: Мервіне, чого ти так хотів нашої смерті?

МЕРВІН: Я не хотів вашої смерті. (Пауза.) Я не хотів вашої смерті. Я просто застряг був у комп’ютері. Шукав веб-сайт про відрубані руки.

МЕРІЛІН: Про відрубані руки є веб-сайти?

МЕРВІН: Є шість, але в тому, що я дивився, є тільки статистика. І це така скажена статистика. Виходить, що через якусь скажену причину з усіх людей, у яких відрубана рука, у вісімдесяти трьох процентів з них... у вісімдесяти трьох процентів з них відрубана ліва рука...

Кармайкл дивиться на Мервіна, поки той говорить. На відміну від Мервіна, Тобі це помічає і починає нервуватися.

МЕРВІН: І я подумав: ого, це високий процент, але потім я подумав і додумався, чого в них відрубана ліва рука, а не права...

МЕРІЛІН: Я теж додумалась!

МЕРВІН: О, скажи мені свою теорію!

ТОБІ: Чи не кажи!

МЕРІЛІН: Десь вісімдесят чи дев’яносто процентів людей у світі — праворукі, так?

МЕРВІН: Ага!

МЕРІЛІН: І якщо праворукий хоче відрубати собі руку, то відрубує ліву, правильно? Бо права йому потрібна, щоб держати, ну те, знаєш...

МЕРВІН: Сокиру.

МЕРІЛІН: Сокиру, чи ножа, чи що там.

МЕРВІН: Мерілін, ти влучила прямо в яблучко!

ТОБІ: Я завжди ненавидів статистику. А ви, містер Кармайкл? Ви можете примусити тих статистиків сказати все, що ви захочете. Але то таке. Мабуть, ми з Мерілін уже подибаємо додому...

КАРМАЙКЛ (до Мервіна): То що ти цим хочеш сказати?

МЕРВІН: Га?

КАРМАЙКЛ: Що саме ти хочеш сказати?

МЕРВІН: Про що?

КАРМАЙКЛ: Про ті вісімдесят три проценти людей, які відрубують собі ліву руку.

МЕРВІН: Я це побачив у комп’ютері.

КАРМАЙКЛ: Ти хочеш сказати, що я сам собі відрубав руку?

ТОБІ: Він не може такого сказати.

МЕРІЛІН: Він не може такого сказати.

ТОБІ: Він не може такого сказати в кімнаті, де, якщо вистрелить пістолет, то вся кімната вибухне. Він не хоче й не може такого сказати, правда ж, Мервіне?

МЕРВІН: Я... я нічого не хочу сказати.

ТОБІ: Прекрасно! Бачите? Він нічого не хоче сказати.

КАРМАЙКЛ: Мені відрубали руку паскудні сільські рогулі за Споканом, штат Вашинґтон, двадцять сім років тому. І звіддалека помахали мені нею на прощання. І тепер ти хочеш сказати — після всіх моїх пошуків, після цієї... травми... ти хочеш сказати, що я сам собі відрубав руку? Це ти хочеш сказати?

МЕРВІН: Містер Кармайкл, ви не на того котите тачку.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Що я не на того кочу?

МЕРВІН: Ви не на того котите тачку.

КАРМАЙКЛ: Не на того котять бочку, а не тачку.

МЕРВІН: Бочку! Точно! Я так і думав! Ви не на того котите бочку! Ви як ваша мати! (Пауза.) Так, ви як ваша скажена мати.

Кармайкл дивиться прямо на Мервіна, а той дивиться на нього. Раптом з-за вікна лунає звук сирени, і видно спалахи світла від двох поліційних машин, які під’їжджають до готелю й зупиняються під ним.

ТОБІ: Е-е... це можуть бути лягаві.

Тобі повільно тягне за собою Мерілін і вилазить на пожежну драбину. Мервін дивиться на Мерілін — сумно, збентежено, потім вилазить на підвіконня. Мервінова манірність уперше з нього злітає. Кармайкл залишається зосереджений.

МЕРВІН: Ти йдеш?!

МЕРІЛІН: Так, іду.

МЕРВІН: З ним?

МЕРІЛІН: Так, з ним.

МЕРВІН: Але... о. Я думав, що почав тобі подобатися.

МЕРІЛІН: Мервіне, я все більше й більше тебе боюся.

Тобі помагає Мерілін перелізти на пожежну драбину.

МЕРВІН: Але ж... я врятував тобі життя.

ТОБІ: Ти врятував життя й мені, але я не хочу тобі віддаватися.

Мерілін махає Мервінові на прощання рукою, беззвучно каже: «Удачі», і разом з Тобі спускається по драбині. Мервін сумно обертається до Кармайкла.

МЕРВІН: От манда!

КАРМАЙКЛ: Повтори, що ти сказав про мою матір.

МЕРВІН: Га? Слухайте, я більше не буду хоробрий, коли тут нема дівчат, добре? Я про вашу матір нічого не казав. Я сказав, що вона любить дивитися на дерева, і вона таки любить дивитися на дерева, правда ж? Чи нема на них кульок. Правда ж? Ми це встановили. У цьому нема нічого поганого. І я не казав, що ви сам собі відрубали руку. Бо тоді б виходило, що ви ідіот. «Відрубай собі руку й шукай її двадцять сім років». Ну це ж ідіотизм. Хто вам її відрубав, кажете? Селюки?

КАРМАЙКЛ: Так, селюки.

МЕРВІН: Чорні селюки чи білі селюки?

КАРМАЙКЛ: Чорних селюків не буває.

МЕРВІН: Не буває? О. Це несправедливо. А чим вони рубали? Сокирою чи чим?

КАРМАЙКЛ: Ні. Поїздом.

МЕРВІН: Поїздом? Використали поїзд?

КАРМАЙКЛ: Так, вони використали поїзд!

МЕРВІН: Це звучить неправдоподібно.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Що?

МЕРВІН: Ви кажете, що вони пішли, взяли поїзд і...