Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 27)

Пауза.

КАТУРЯН (тихо): Навіщо ти це зробив?

МІХАЛ: Га? Я не розчув.

КАТУРЯН (зі слізьми): Навіщо ти це зробив?

МІХАЛ: Не плач, Катуряне. Не плач.

Міхал підходить його обняти. Катурян з огидою відхиляється.

КАТУРЯН: Навіщо ти це зробив?

МІХАЛ: Ти ж знаєш. Бо ти мені так сказав.

Пауза.

КАТУРЯН: Бо я що?

МІХАЛ: Бо ти мені так сказав.

Пауза.

КАТУРЯН: Я пам’ятаю, що казав тобі робити вчасно уроки. Пам’ятаю, що казав тобі щовечора чистити зуби...

МІХАЛ: Я чищу зуби щовечора...

КАТУРЯН: Я не пам’ятаю, щоб казав тобі брати малих дітей і їх мордувати.

МІХАЛ: Я їх не мордував. «Мордувати» — це було б так...

Міхал злісно імітує, як когось мордує.

МІХАЛ: А я їх — отак.

Міхал імітує, як лагідно, ніжно відрізає уявні пальці на нозі і обережно їх викидає...

МІХАЛ: І отак.

Міхал імітує, як запихає в ротик двох яблучних людців, а потім ковтає.

МІХАЛ: «Мордувати». Це дуже сильне слово. І я нічого такого не робив би, якби ти мені не сказав, тому не поводься, як безневинний. У всіх твоїх казках та оповідках, які ти мені розказував, відбувається щось жахливе. Я просто перевіряв, чи таке можливо. Бо я завжди думав, що деякі оповідки просто неможливі. (Пауза.) І знаєш, що? Не всі вони неможливі.

КАТУРЯН: А чого ти не повторив якусь хорошу оповідку?

МІХАЛ: Бо ти жодної хорошої не написав.

КАТУРЯН: Я написав багато хороших.

МІХАЛ: Ага, аж дві.

КАТУРЯН: Ні, я скажу, чого ти не відтворив жодної з хороших оповідок. Сказати?

МІХАЛ: Скажи.

КАТУРЯН: Бо ти садист, ти недорозвинений збоченець, якому подобається вбивати малих дітей, і навіть якби я писав тільки солоденькі казочки, результат був би такий самий.

МІХАЛ: Ну... це невідомо, бо ти такого не писав. (Пауза.) І мені не сподобалось убивати малих дітей. Це дратує. Це так довго. І я не збирався їх убивати. Я просто хотів одрубати одному з них пальці на нозі, а другій напхати в горло бритвочок.

КАТУРЯН: Хочеш сказати, ніби ти не знав, що як відрубати малому хлопчикові пальці на ногах чи напхати лез у горло дівчинці бритвочок, то вони повмирають?

МІХАЛ: Тепер я це знаю.

Катурян схиляє голову на руки, думає, як з цього всього виплутатись.

МІХАЛ: Кат явно мене підтримує. Він згоден, що це все ти винен. Ну, в основному ти винен.

Пауза.

КАТУРЯН: Що ти йому сказав?

МІХАЛ: Тільки правду.

КАТУРЯН: Яку саме правду?

МІХАЛ: Ну, знаєш, усе, що я зробив з дітьми, я взяв з тих казок, які ти написав і мені читав.

КАТУРЯН: Ти так сказав слідчому?

МІХАЛ: Угу. Знаєш, тільки правду.

КАТУРЯН: Міхале, це не правда.

МІХАЛ: Це правда.

КАТУРЯН: Ні, неправда.

МІХАЛ: Ти ж понаписував оповідок, у яких убивають дітей?

КАТУРЯН: Так, але...

МІХАЛ: Ти читав їх мені?

КАТУРЯН: Так.

МІХАЛ: А я пішов і повбивав дітей? (Пауза.) «Так, пішов», — відповідь на це питання. Тому я не розумію, як тут вилізло твоє «Це неправда». Не згадую вже про твої слова «садист і недорозвинений збоченець». Ти мій брат і я тебе люблю, але, знаєш, ти потратив двадцять хвилин, розказуючи мені казку про типа, у якого головне в житті було довести безліч малих дітей до того, щоб вони, щонайменше, самі себе спалили. І він у тебе герой! Я тебе не критикую. Це дуже хороший персонаж. Дуже хороший персонаж. Він мені дуже нагадує мене самого.

КАТУРЯН: Як же це він тебе нагадує?

МІХАЛ: Ну як — він примушує дітей умирати. У такому дусі.

КАТУРЯН: Міхале, людина-подушка нікого не вбивав. Усіх тих дітей, що повмирали, все одно чекало страшне життя.

МІХАЛ: Твоя правда, всіх дітей чекає страшне життя. Але тих ти міг урятувати од біди.

КАТУРЯН: Не всіх дітей чекає страшне життя.

МІХАЛ: Гм, гм. У тебе було страшне життя, після того, як ти перестав бути дитиною? Так. Е, у мене було страшне життя після того, як я перестав бути дитиною? Так. Це два з двох, для початку.

КАТУРЯН: Людина-подушка був глибокодумний і достойний. А ти навпаки.

МІХАЛ: Ну добре, я не такий, я навпаки, але я розумію, що ти говориш. Дякую. (Пауза.) «Людина-подушка» — це добрий твір, Катуряне. Один з твоїх найкращих. Думаю, з божою поміччю ти колись станеш славетним письменником. Я це бачу.

Пауза.

КАТУРЯН: Коли?

МІХАЛ: Га?

КАТУРЯН: Коли я стану славетним письменником?

МІХАЛ: Я ж сказав — колись.

КАТУРЯН: Через півтори години нас розстріляють.

МІХАЛ: А, так. Тоді ти, мабуть, не станеш славетним письменником.

КАТУРЯН: Вони тепер усе знищать. Знищать нас, знищать мої твори. Знищать усе.