Марисса Мейер – Безсердечна (страница 75)

Нарешті Джест прошепотів:

— Тепер, після цих слів, ти мусиш пообіцяти, що відмовиш Королю.

— Обіцяю, — сказала вона, не вагаючись.

Сповнений полегшення, Джест встав на коліна й простягнув до неї руки. Кет охоче подала йому свої, і він по черзі торкнувся вустами кожного її пальця.

— Кетрін, — сказав він, видихнувши це ім’я в її долоні. — Люба Кетрін, я хотів поцілувати тебе відтоді, як ти прокинулася в саду під трояндою.

Вона облизнула губи — ненароком, як наслідок сотень мрій. Сотень мрій про нього.

На галявині було тихо, лише її серце гучно билося. Кет уявляла собі все. Його губи, його руки. Його тіло, яке притискає її до м’якої трави, золоте світло вічного дня, що каскадами ллється на них.

Вона переплела свої пальці з його.

— Тоді поцілуй мене.

Кет не опиралася і впала на коліна, коли Джест притягнув її до себе, затиснувши переплетені пальці між двома тілами. Їхні обличчя торкнулися одне одного.

— Моє серце належить тобі, — прошепотіла вона й відчула, як по спині пробіг мороз.

Куточки її губ піднялися в очікуванні, в радості.

— Бережіться, пане Блазню, — сказала вона, пригадавши загадку Кепа, — коли серце вкрали, то назад уже не повернути.

— Я знаю, — сказав він і поцілував її, спочатку дуже обережно. — Але віддаю його тобі добровільно.

Ще один поцілунок, нерішучий, але вже сміливіший.

— Кетрін, — прошепотів він, — ти на смак як меляса.

Кетрін усміхнулася, знову занурюючись у марення, і потягнула його за собою на траву.

РОЗДІЛ 37

У КЕТРІН ПАМОРОЧИЛОСЯ В ГОЛОВІ, коли Джестова таємнича кам’яна вежа принесла їх до Роздоріжжя. Вони трималися за руки, розчервонілі й радісні. Її волосся скуйовдилось і сплуталося, пальці на босій нозі змерзли, а ще Кет тепер знала, що таке щастя. Здавалося, що все її тіло всміхається. Вона відчувала, що може відштовхнутися від картатої підлоги й злетіти вище, і вище, і ще вище, якщо не буде обережна.

Вони знайшли вихід до маєтку Скельних Мушель, і Джест відчинив перед нею дверцята з вишуканим поклоном. — Після вас, міледі.

Вона зробила реверанс.

— Дуже дякую, шляхетний пане, — сказала вона, вальсуючи крізь двері до берега річки. Над ними похмуро й тихо височів міст, повітря було нерухоме, крім скрекоту цвіркунів і тремтіння світляків.

Джест зачинив дверцята під мостом і пішов слідом за нею до стежки. Кетрін відчула лагідний дотик його пальців на спині, й ці пестощі пройняли її до кісток.

Вона всміхнулася до Джеста й побачила, як її втіха відбилася на його обличчі.

Один легесенький дотик, і вона знову була в його обіймах.

Щойно їхні уста торкнулися, як пролунало застережне каркання, і Кет здригнулася. Вона ахнула й закрутила головою. Помітила Ворона серед гілок дерев.

Джест схопив її за лікоть.

— Кет…

Нічну тишу розірвало брязкання обладунків і командні крики.

Кет закричала, коли Джеста відірвали від неї — її шкіра палала там, де щойно була його рука. Кет обернулася і встигла побачити, як Двійка та Сімка треф силоміць ставлять Джеста на коліна. Позаду них розгорнувся загін палацових охоронців зі здійнятими булавами та списами.

— Що ви робите? — закричала вона, вчепившись Джестові у плече.

Охоронці стояли непорушно.

— Відпустіть його!

— Кетрін! Дякувати богу!

Вона різко обернулася. З-за кущів вибігли її батьки. Король теж був із ними, і від його вигляду в Кет похолола кров у жилах, а потім мати почала душити її в обіймах.

— Моя люба дівчинко! Кохана дитино! Ти вдома! Ти в безпеці!

— Звісно, я в безпеці. Що все це означає?

— Тобі більше не потрібно боятися. — Маркіза гладила її волосся. — Ми все знаємо про напад Жербельковта: я обожнюю Його Величність, але навряд пробачу, що він наразив тебе на таку небезпеку!

Вона сказала це дещо задиристо, знаючи, що Його Величність стоїть неподалік і що, звісно, вона вже його пробачила.

— Нам сказали, що ти поранена, і що… цей лихий блазень повіз тебе до Осетрів! Ми кинулися туди, твій батько, я і Мері Енн, але тебе ніде не було, і ніхто нічого не знав, Осетри сказали, що ти до них не зверталася, а я лише про одне думала — що ти безпорадна, перелякана й поранена, а цей негідник викрав тебе і десь сховав, і робить із тобою щось мерзенне й жахливе, і…

Вона ридала, голосно схлипуючи, і в Кет скрутило живіт від жалю та сорому.

За спиною матері почувся звук, схожий на сирену. Її батько сякався в носовик, очі в нього були червоні та втомлені.

Вона помітила Мері Енн і Ебіґейл, які нерішуче тупцювали біля дерев.

Обидві були бліді й з круглими очима. Мері Енн дивилася на неї з полегшенням, притиснувши руки до грудей.

— Він не…

Мати судомно ковтнула.

— Він не скривдив тебе?

— Що? Ні!

Кет замотала головою, щойно склала докупи слова матері. Вивільнилася з її обіймів.

— Він… нічого такого не зробив. Це непорозуміння.

Вона знову обернулася до охоронців.

— Відпустіть його. Він не зробив нічого поганого!

— Тепер усе гаразд, — сказав батько, підійшовши й поправляючи пасмо волосся на голові Кет. — Його вже схопили. Не треба боятися. Його Величність запевнив нас, що більше нічого подібного не станеться.

Приголомшена Кетрін із жахом подивилася на Джеста. Він міцно стиснув губи, але, крім цього, його обличчя нічого не виражало. Від пережитої радості та захоплення не лишилося й сліду. Він переводив погляд, тепер лукавий та обережний, з Короля на охоронців, а з них на Ворона, що вмостився десь нагорі. Він не дивився на неї.

І вигляд він мав не надто невинний.

Кет насупилася і взяла руки в боки.

— Ви всі надто розхвилювалися. Джест просто допомагав мені. Ми були… — Вона вагалася, але лише мить. — Ми були біля мелясної криниці. Він знав, де вона, і подивіться! Моя нога загоїлася!

Вона підняла поділ сукні.

— Кетрін!

Мати вдарила її по руці, й поділ упав, але Мері Енн раптом затулила рота рукою. Вона бачила її поранену ногу в театрі. Вона знала, що сталося диво.

Кет насмілилася поглянути на Короля. Свого кавалера. У неї на мить стиснуло горло, але сором через розтріпане волосся та припухлі вуста був як укус комашки й відразу вщух.

— Ваша Величносте, будь ласка. Ви не можете його заарештувати. Він не зробив нічого поганого.

Король сховав підборіддя у складках плаща. Корона почала сповзати з його голови.

— Нічого поганого! — гаркнула мати, розмахуючи руками. — Він тебе викрав! Двічі!

У Кетрін перехопило дух.