Марисса Мейер – Безсердечна (страница 76)

— Не можу уявити, чим причарував тебе цей чоловік, — додала мати, — але викрасти тебе… один раз — прямо з-під носа твого нареченого…

Він не мій наречений.

— А ще з нашого будинку, з твоїх покоїв!

Вона голосила. Знову заплакала. Батько пригорнув її, але мати відштовхнула його, спрямувавши весь гнів на Джеста, який досі стояв на колінах, затиснутий між охоронцями.

— Мерзотник! Негідник! Як ти посмів!

Джест витримав її погляд, його щелепа тремтіла, але обличчя було непроникне.

— Мамо, припини! — Кетрін вчепилася їй у руку. — Усе не так, як ти думаєш. Він… Він…

Вона раптом замовкла й завмерла.

Її батьки знали. Вони знали, що Джест був у її покоях. Вони знали, що вона втекла з ним посеред ночі.

Вона перевела погляд на Мері Енн, у грудях защемило від зради.

Мері Енн дивилася в її очі, у сльозах, стиснувши руки. «Пробач» — беззвучно промовили її губи.

— Ми чекали вимоги викупу, — сказав батько хриплим голосом. — Ми не знали, чи побачимо тебе знову.

— Але я тут, — сказала Кет, досі приголомшена. — Мене не викрали. І викупу ніхто не вимагав. Я можу все пояснити.

— Він викрав тебе просто з цього будинку! — заревів батько. — Одну! Без супроводу! Могло трапитися все що завгодно!

— Але нічого не трапилося…

— Ти хочеш сказати, — його голос спохмурнів, ніби на горизонті над океаном збиралися грозові хмари, — що моя донька, мій ангел, пішла з ним із власної волі?

У неї спалахнули щоки.

— Я… Тату…

— Отже, моя донька, — сказав батько, повільно й немов із зусиллям вимовляючи кожне слово, — потайки викралася з мого дому посеред ночі, одна, разом із придворним блазнем, і долучилася до збіговиська чужинців, пройдисвітів і ще хтозна-кого?

Вона з такою силою видихнула повітря з легенів, що стало важко дихати. Які ще секрети видала Мері Енн?

Це був її останній шанс, і вона про це знала. Усе заперечити. Звинуватити Джеста в усьому, перекласти всі наслідки на його плечі. Зберегти ставлення й повагу батьків.

Вона подумала про те, як це було б просто.

І неможливо.

Ні, вона не могла його зрадити.

Вона стиснула кулаки й розтулила рота, але натомість пролунав інший голос.

— Ні.

Усі повернулися до Джеста. Його голова була задерта, але очі опущені. Він не дивився на Кет, ані на її батьків, ані на Короля.

— Вона пішла зі мною не з власної волі, хоч і вважає, що так.

Її серце затремтіло й завмерло.

— Джесте!

Комахи припинили стрекотати, і якусь мить було чути лише дзюрчання струмка позаду них. Джек підвів очі й зустрів її приголомшений погляд, його обличчя було похмуре та рішуче.

— Я наклав на неї чари, щоб змусити піти зі мною. Це був обман.

— Він бреше. Це не…

— Леді Пінкертон невинна. Вона не відповідає за те, що трапилося.

Маркіза полегшено і вдячно опустила плечі: її віра у справедливість світу відновилася.

— Але чому? — пискнув із темноти Король, затинаючись.

Кет не могла пригадати, щоб коли-небудь бачила його таким засмученим, таким нещасним, таким зрадженим. Їй стало соромно.

— Чому ти це зробив, Джесте?

Джест непроникно подивився на Короля.

— Я служу Білому Королю й Королеві з країни Шахів. Мене послали сюди, щоб вкрасти серце вашої королеви й повернутися разом із ним. Я намагався звабити її, щоб її серце дісталося мені, щойно ви одружитеся.

Король відсахнувся, притиснувши руку до грудей, так, ніби Джест ударив його ножем.

— Як ти міг так вчинити з леді Пінкертон?

Кет напружилася.

— Джесте, не…

— Притримай язика, дочко моя.

Батькова рука рішуче опустилася їй на плече.

— Зрозуміло, що він і досі тримає тебе під якимись чарами.

Погляд Джеста перекинувся на неї.

— Це правда. Я робив усе, що знаю і вмію, щоб заворожити її.

По її тілу пішли мурашки.

Джест володів її серцем, а вона — його. І ніщо цього не змінить.

Ніщо…

Однак він вдавав із себе злочинця. Перед її батьками. Перед Королем. Перед усією країною Сердець.

І заради чого? Щоб урятувати репутацію, до якої щохвилини їй ставало дедалі менше діла?

Мати кивнула головою.

— Бачиш? Він зізнався у злочинах, ми всі цьому свідки. Яке щастя, що ми дізналися про це зараз, поки все не зайшло надто далеко. Слава богу, що Мері Енн отямилась і звернулася по допомогу.

Кетрін почало судомити. На очі набігли сльози, вона зморгнула їх і знову обернулася до Мері Енн. Її найближча подруга стояла біля заростей дерев із пригніченим і дуже, дуже винуватим виглядом.

У Кет усередині все стислося від гніву.

Мати помітила її погляд і махнула рукою служницям.

— Ебіґейл, Мері Енн, повертайтеся в будинок і підготуйте теплу ванну для Кетрін. Їй довелося багато пережити сьогодні.

Вони швидко присіли в реверансі.

— Я дуже рада, що все гаразд, Кет… леді Кетрін, — сказала Мері Енн ледве чутно й попрямувала до будинку слідом за Ебіґейл.

Кет здригнулася від ще більшого спалаху гніву. Гаразд? Ні, аж ніяк не гаразд.

— Сподіваюся, що цього злочинця доправлять у в’язницю? — запитав Маркіз.

— Авжеж, і негайно! — крикнула Маркіза. Вона бризкала слиною, одна крапля попала Джестові на щоку, але він навіть не ворухнувся.