Марисса Мейер – Безсердечна (страница 53)
— Кеп сказав вам, що він робить?
— Капелюх? Я не певна, що він має щось робити.
Кетрін схилила голову набік, але капелюх щільно прилягав до її голови й не зсунувся з місця.
— Хіба що навчите мене фокуса з Білим Кроликом…
Він похитав головою, але ледве помітно.
— Усі витвори Кепа незвичайні. А ви…
Він вагався.
Кет підвела брови й дивилася, як рухається адамове яблуко на його шиї.
— Сьогодні ви здаєтеся такою…
Вона склала руки на спідниці перед собою й терпляче чекала. Бачила, що він намагається стриматися, щоб не сказати зайвого. Нарешті Джест промовив:
— Просто на вас приємно дивитися, от і все, леді Пінкертон.
Він кивнув головою кудись убік через плече Кет, виказуючи розчарування на обличчі.
— І немає сумніву, що ваш кавалер також це скаже.
— Мій ка… а, ну так.
Кет спочатку почула Короля, який голосно заливався сміхом, перекриваючи гомін юрби, і до неї повернулося відчуття тривоги. Дівчина обернулася й побачила, що Король Чирвових Сердець, підстрибуючи, прямує через піщаний пляж.
У неї швидше закалатало серце. Вона не бачила Короля, відколи він запропонував офіційно зустрічатися. Їй хотілося розвернутися і втекти, але Король уже помітив її, заметушився й поспішно видерся на сцену.
— Доброго дня найпрекраснішій, найприємнішій і най… най…
— Найприблизнішій? — підказав Джест.
— Найприблизнішій дамі країни!
Король на мить замовк, не зовсім упевнений, чи цілком доречний такий опис.
Кет холодно подивилася на Блазня. Він усміхнувся.
Король швидко подолав усі сумніви.
— Мушу зазначити, що на вас сьогодні дуже гарний капелюшок, леді Пінкертон. Власне, вас просто хочеться з’їсти,
Його обличчя сяяло грайливим рум’янцем, і в Кетрін в голові знову закрутилися всі бридкі віршовані рядки, які він надіслав за останній тиждень.
Вона зробила реверанс і спробувала відчути задоволення.
— Ви надто добрі, Ваша Величносте. Вам подобається фестиваль?
— Дуже!
Він пританцьовував на місці, а обличчя його було сповнене радісного передчуття.
— Тут дуже, дуже весело. Гадаю, це саме те, що зараз потрібно королівству.
Кетрін трохи нахилила голову.
— Гаразд, коли можна хоч трохи розважитися в такі скрутні часи. Авжеж ви чули, що напади Жербельковта не припиняються.
Вона затремтіла, згадавши про іграшкового поні на гарбузових грядках.
— А його остання жертва, хоробрий Лев…
Король здійняв руки й позадкував від Кетрін, ніби це
— Будь ласка, благаю, не будемо про це. У мене сверблячка починається щоразу, коли згадую цю жахливу істоту.
Король відігнув комір плаща й показав висип, який щойно з’явився на його шиї.
Кет насупилася.
— Але ж ви вдаєтеся до якихось дій, правда? Може, варто було б найняти лицаря або іншого переможця чудовиськ. У старих розповідях завжди знаходився сміливець, готовий убити Жербельковта, і, судячи з балад, про це написаних, йому це зазвичай добре вдавалося. Тобто для Жербельковта не добре, але якщо взяти до уваги…
— Дивіться, дивіться! — Заплескав у долоні Король. — Зараз почнеться омарова кадриль! Від самого ранку на неї чекаю!
Кет помовчала.
— Так, підозрюю, що ось-ось почнеться.
Король обливався потом і уникав дивитися їй в очі. Кет зрозуміла, що йому соромно, але це лише дратувало її. Дурний чи розумний, він був Король Чирвових Сердець. Він мав робити щось, щоб знешкодити Жербельковта, хіба ні?
Дівчина зітхнула.
— Ви дивитиметеся, як танцюють кадриль, чи не так, Ваша Величносте?
— Я не хотів би її пропустити, — сказав він, щасливий, що Кетрін більше не намагається говорити з ним про напади чудовиська, тож тепер можна дивитися на неї. Його очі блищали.
Вона позаздрила страусам, бо теж залюбки сховала б голову в пісок.
Вона мовчала, і на обличчі Короля з’явився майже благальний вираз.
— А ви вже… вибрали партнера? Для кадрилі?
Її охопило відчуття провини. Воно було важке, як наскрізь просякнута морською водою сукня. Кетрін увесь час стежила за Джестом краєм ока, спокуса запросити його до танцю була така сильна, як свіже ванільне морозиво в спекотний день, але вона із зусиллям відвернулася.
— Ще ні, Ваша Величносте.
Його очі знову просіяли.
На мить — лише на одну мить — Кетрін уявила, як підходить до Джеста й простягає йому руку, запрошуючи зробити їй честь і станцювати омарову кадриль.
Вона уявила збентежені обличчя батьків, здивований гомін юрби, упевнені руки Джеста на своїй талії і прикусила язика, щоб не розреготатися вголос.
— Ваша Величносте! Яке неймовірне задоволення бачити вас тут!
Її видіння вмить розсипалося на друзки: між нею та Королем втиснулася її мати.
Кет відсахнулася.
— Добрий день, леді Пінкертон!
Вони обмінялися обов’язковими вітаннями, причому мати опустилася в значно глибшому реверансі, ніж Кет. Кетрін уважно вивчала власні ноги, знаючи, що підвести очі — це все одно, що подивитися на Джеста, він вабив її до себе дедалі сильніше.
— Моя люба Кетрін, ми готові починати танці.
Вона пильно подивилася на збуджене, сповнене нетерпіння обличчя матері.
— Ти вже вибрала собі партнера, люба донечко?
Кет похитала головою.
— Ні, мамо. Ще ні.
— Що ж. — Мати пронизливо глянула на неї. — Тоді вибираймо швидше, правда? Навіщо змушувати всіх чекати?
Маркіза склала зціплені руки на поясі, а Кет глибше засунула стиснуті кулаки у кишені важкої вовняної спідниці. Мати пильно й безцеремонно дивилася на неї.