Марисса Мейер – Безсердечна (страница 55)
У неї похололо в животі. У його тоні не було жалю. Кет не розуміла чому. Якби вони помінялися ролями, й Джест зустрічався з іншою дівчиною, це краяло б їй душу незгірше за ніж, яким ріжуть лимон.
Вона відступила від нього й розплющила очі, не відриваючи рук від блискучого білого каменю.
— Ви не повинні торкатися мене, — сказала Кет здавленим голосом під прискорений стукіт серця.
Джест притулився до каменя.
— Ви маєте рацію. Вибачте.
Вона не розуміла, чи він справді так думає, чи щирий із нею.
Вона тягнулася до нього всім серцем. Вона шкодувала, що відійшла так далеко від нього. Їй хотілося, щоб він пригорнув її до себе.
— Скажіть мені, пане Офіцере, ви з усіма дамами Королівства Шахів теж так поводилися?
— Яку саме поведінку маєте на увазі? Мої вишукані манери, мої чарівні дотепи, мій неповторний шарм…
— Я мала на увазі вашу рішучу налаштованість на те, щоб змусити мене червоніти з єдиною метою — щоб згодом посміятися з мене.
Він зблід, а потім зробив крок до неї. Кет чула, як скрипнули його шкіряні чоботи.
— Повірте, коли пізніше згадуватиму цю розмову, то не сміятимуся.
Кет опустила очі, вона вся тремтіла.
— Мені пора вертатися. Батьки хвилюватимуться.
Кет відвернулася.
— Зачекай.
Це було прохання, а не вимога, і вона лишилася. У її грудях жевріла безглузда надія.
— Звісно, я не маю права, але…
Ледь стримуючи сльози, вона обернулася до нього. Джест зняв рукавички й щосили стискав їх у кулаку. Вираз його обличчя був спокійний, але руки свідчили про протилежне.
— Король… — почав він, а Кет зіщулилася, радіючи, що, зосереджений на рукавичках, він не помітив цього. — Він має справжнє почуття до тебе. Гадаю, він щиро хоче зробити тебе щасливою.
Кет чекала продовження, але Джест мовчав, а отже, це все, що він хотів сказати.
— Ти хочеш сказати, що мені варто піти за нього?
— Ні, — сказав він, затнувшись. — Я кажу, що, якби ти пішла за нього, я зрозумів би. Я був би щасливий за тебе.
Вона стиснула кулаки.
— Як втішно, що хоча б один із нас був би щасливий.
Джест знову підвів на неї очі, насупившись.
— Щось трапилось там на березі, — сказав він, кидаючи рукавички на камінь. — Коли закінчилася кадриль, у тебе був такий вигляд, ніби ти побачила привида.
— Не знаю, про що ти.
Вона схрестила руки на грудях, наче захищаючись.
— Я беру участь у конкурсі на кращу випічку й принесла торт. Гадаю, я хвилююся.
На його обличчі промайнула ледь помітна усмішка.
— Не вірю.
— Що ти про це знаєш? Так, я можу нервуватися, якщо захочу.
Він знизав плечима.
— Ми обоє знаємо, що ти переможеш.
— Я не знаю цього напевно.
Кет випросталася.
— Гадаю, що виграю, так. Але це не те саме. До речі, щоб ти знав, це не такий уже комплімент із твого боку.
— Я не збирався робити тобі комплімент, але якщо хочеш, хай буде…
Його погляд потеплішав.
— Ти неперевершена в цьому кумедному капелюсі. Абсолютно, беззаперечно неперевершена. Я так розумію, що Кеп саме це ставив собі за мету, але він навряд знає, як добре йому це вдалося, інакше не дозволив би тобі покинути його крамницю в такому вбранні.
Джест помовчав і відкашлявся, ніяковіючи.
— Це те, що я весь час хотів тобі сказати.
Вона хмикнула, але серце билося прискорено.
— Ти здатний будь-кого довести до сказу.
— Ти не перша, від кого це чую.
Його несміливість вмить змінилася на дратівливу посмішку.
Вона щільніше стиснула руки, ніби досі захищаючись, але водночас наче намагаючись втриматися від того, щоб кинутися йому на груди.
— Ти поводишся так, ніби знаєш мене, але насправді це не так. Ти не знаєш, що мені подобається, ані чого я хочу, ані про що мрію.
— Ти про мене мрієш, якщо не помиляюся.
— Не треба було тобі про це розповідати.
Його очі зблиснули.
— А про тебе я знаю лише, що ти прокрадаєшся у спальні до дівчат посеред ночі й крадеш у них зав’язки від корсетів, коли вони непритомні, а ще, здається, хочеш, щоб я вийшла заміж за Короля, але водночас кажеш, що я неперевершена, і торкаєшся мене, коли не годиться. І весь час глузуєш з мене, а також виконуєш якесь секретне завдання Білої Королеви, але не маю жодного уявлення, що це означає, і не знаю, що правда, а що ілюзія, і… і мені треба вертатися.
Кет різко відвернулася від нього.
— Дякую, що врятував мене від юрби, але я справді мушу повертатися.
— Я теж весь час думаю про тебе, леді Пінкертон.
Вона не встигла зробити хоч крок, коли відчула, як ноги грузнуть у піску. Цього разу вона не наважилася обернутися. Та їй і не треба було. За мить він сам опинився перед нею, цього разу не торкнувшись, але стоячи досить близько, щоб зробити це, якщо захоче.
Він дивився на неї так, що всі її внутрішні гальма почали одне за одним руйнуватися. Та як він сміє набувати такого вигляду, ніби хвилюється або боїться, коли це в
— Я цього не говорила, — прошепотіла вона.
— Я знаю, але надіюся, що ти це мала на думці.
Він облизнув губи — легким, але безжальним рухом, від якого в неї теж затремтіли вуста.
— Я весь час думаю про тебе, леді Пінкертон з Бухти Скельних Мушель. Я намагався припинити, але марно. Ти зачарувала мене, відколи побачив тебе в тій червоній сукні, й не знаю, що з цим робити, крім як усіма доступними мені засобами пробувати причарувати й тебе.
У скелях свистів вітер, на березі тихо плескалися хвилі, а Кетрін не знала, що сказати.
Він опустив очі долу, і Кет спромоглася хоч вдихнути ковток повітря.
Джест доторкнувся до скроні й ніби здивувався, натрапивши на свій крисатий капелюх; хлопець зірвав його з голови, дзвіночки забриніли; його волосся було скуйовджене і сплутане, а сам він дивився вбік майже боязко, хоча їй було це складно збагнути.