Марисса Мейер – Безсердечна (страница 50)

— Поні з каруселі, — прошепотіла вона, не в змозі дивитися в очі Мері Енн. Вона впізнала його, ще б пак.

Це була конячка з каруселі, що прикрашала капелюх Лева, той, що був на ньому під час чаювання в Кепа. Той, що був на ньому, коли Жербельковт уніс його в ніч.

РОЗДІЛ 25

КОЛИ КЕТРІН ПРОКИНУЛАСЯ в день фестивалю, то побачила в себе під нігтями засохле тісто, а за вухом знайшла ляпку сиропу.

Було вже далеко за північ, коли гарбузовий торт нарешті остигнув, і його можна було вкрити глазур’ю.

Звісно, вона хвилювалася перед конкурсом, але не боялася. Напередодні вони з Мері Енн спекли торт із гарбуза, купленого на базарі, і цей перший торт був саме такий, як вона сподівалася, — м’який і соковитий, із присмаком суміші мускатного горіха з коричневим цукром і запеченим гарбузом, що аж танув у роті, вкритий ніжним і вишуканим на смак вершковим сиром, який Кетрін з якогось натхнення ще й притрусила хрусткою кокосовою стружкою, додавши йому особливої солодкості.

Вона була задоволена цим пробним тортом і впевнена, що після ще кількох незначних доповнень до рецепта кінцевий результат буде неперевершений. Кетрін не могла дочекатися миті, коли побачить обличчя суддів після того, як вони його спробують. Навіть обличчя самого Короля.

Перевдягатися в парадну сукню було непотрібно, оскільки фестиваль відбувався на піщаному березі моря серед скель, і під кінець вона авжеж змерзне й промокне. Однак господарями свята були її батьки, тому їй довелося надіти корсет і вовняну сукню з пишною спідницею, яку вибрала мати; сукня була смарагдового кольору і з більшим декольте, ніж їй хотілося б. Кетрін постаралася трохи прикрити його мереживним покривалом, яке накинула на плечі й застібнула на шиї бурштиновою брошкою. Подивившись на себе у дзеркало, Кетрін мимоволі згадала Джеста, бо бурштинова брошка була майже такого самого кольору, що і його очі.

Кетрін із батьками приїхала на фестиваль, коли він уже був у самому розпалі. Їхня карета зупинилася на вершині білих скель, з яких відкривався вид на берег, де проходило свято. Пляж був заставлений величезними парусиновими наметами, картатими, смугастими і в ромбах, із прапорцями, що майоріли на вітру. У наметах продавали глиняний посуд і картини, перлові намиста й заводні іграшки, мереживні панчохи й саморобні книжки, чиї сторінки назавжди скрутилися на солоному морському вітру.

З вершини скелі вона бачила, як на березі розспівується квартет китів-білух, чималий натовп чекає початку перегонів морських коників, а гример-восьминіг розмальовує обличчя вісьмом гостям одночасно. А ще тут були намети, які найбільше подобалися Кет: у них продавали їжу. Вона вже чула запахи олії, часнику й диму вогнища, розпаленого з яблучних дров. У животі забурчало. Вона навмисне не стала снідати, бо мріяла насолодитися улюбленими святковими делікатесами: пряним м’ясним пирогом, пеканами, смаженими з корицею, і здобними булочками, що танули в роті й залишали на губах присмак меду з товченими волоськими горіхами.

Сходи, що вели до моря, були вельми ненадійні, тим паче, що Кетрін увесь час вдивлялася в натовп, замість того щоб бути обережною під час спуску. Її очі швидко пробігали повз омарів, крабів, морських зірок, моржів, пташок додо, фламінго, жаб, саламандр і голубів. Вона дивилася лише на людей. Вона шукала у юрбі чорну туніку й крислатий блазенський капелюх. Вона прислухалася, чи не доноситься з берега ні на що не схожий передзвін маленьких дзвіночків. Вона очікувала, що подивитися на виступ Блазня збереться юрба, зачарована й вражена захопливим видовищем.

Кет уже спустилася на піщаний берег, проте Джеста ніде не було. Власне, не видно було й Короля. Певне, вони прибудуть разом.

Маркіз і Маркіза пішли вітати високородних гостей, а Кет лишилася біля наметів. Передусім вона купила собі м’ясний пиріг, сподіваючись трохи вгамувати нерви. Це вдалося: щойно вона надломила крихку скоринку і вдихнула духмяну пару, як відразу відчула себе спокійніше. Це був ейфорійний спокій, від якого текла слинка.

День на березі видався прохолодний і сірий, вітер тріпав її накидку, але всі присутні мешканці Королівства здавалися веселими й щасливими. Напередодні Маркіза страшенно нервувалася. Після того як Кетрін розповіла Чеширу, що знайшла конячку з капелюха Лева, звістка про це поширилася дуже швидко, тож на пошуки слідів Лева й Жербельковта відрядили загін, який прочесав околиці ферми, але нічого не знайшов. Висловлювали припущення, що Жербельковт ховається в Лісі Безвиході, а поні впав на землю, коли чудовисько з Левом у пазурах пролітало над гарбузовими грядками.

Розповіді про Жербельковта поновилися з новою силою, тож Маркіза хвилювалася, що народ замкнеться в домівках замість піти на фестиваль, але її страхи виявилися марними. Юрба шуміла й вирувала. Кетрін усміхалася знайомим обличчям у натовпі, але думки її були далеко, її очі шукали того єдиного, кого вона хотіла побачити.

Її не зацікавила жодна прикраса або забавка, хоч у гаманці в неї було повно монет, які їй видав уранці батько. Навіть крамничка зі спеціями, повна екзотичних ароматів і рідкісних прянощів, не викликала такого захоплення, як зазвичай.

Щоб відвернути увагу, Кетрін попрямувала до найбільшого намету, де мав бути конкурс. Мері Енн принесла торт ще вчора, коли приходила сюди разом із рештою слуг для останніх приготувань, і Кетрін із вечора не бачила свого витвору.

На трибунах для глядачів майже всі місця були порожні, лише кілька гусей відпочивали тут після довгого перельоту, який здійснили, щоб встигнути на фестиваль. Кетрін пройшла крізь ряди стільців до шафи, де зберігалися представлені на конкурс десерти, і там, на другій полиці, третім ліворуч стояв її гарбузовий торт; глазур фестонами обвивала його з боків і спліталася зверху у формі кошика. У заметах кокосової стружки сидів маленький білий гарбуз, схожий на привид, — вигадка Мері Енн.

Вона роздивилася вироби суперників. Це були переважно різноманітні фруктові пироги, один шоколадний торт, два пудинги й маленький тортик із написом З’ЇЖ МЕНЕ, викладеним з ягід смородини. Жоден не був такий гарний, як її, але це нічого не говорило про їхній смак.

— Вірю в тебе, мій маленький тортику, — прошепотіла вона до свого творіння. — Вірю, що ти найкращий.

Кетрін помовчала, вагаючись.

— Я вірю, що ми найкращі.

Радше стривожена, ніж заспокоєна, Кет поспішно покинула намет. Щойно звернувши до головного ряду крамничок, вона відчула, що в ній прокинулася ласунка, яка мріє про смажені горішки з корицею. Цієї миті чиясь рука схопила край її капелюха і зірвала його з голови. Капелюх повиснув у неї за спиною на стрічках, зав’язаних під підборіддям.

Дівчина різко обернулася, але інший, важчий капелюх опустився їй на голову.

Кеп зробив крок назад і схрестив руки на грудях, дивлячись не на неї, а на капелюх на її голові. У строгому синьому костюмі та смугастому помаранчево-ліловому жилеті він мав надто елегантний вигляд серед промоклого й забризканого багном натовпу. З-під циліндра, так само помаранчево-лілового, вибивалося біле волосся. Він задумливо кривив рота, з якого стирчала паличка від льодяника.

— І знову здрастуйте, — сказала Кет.

Він вклонився, торкнувшись краю свого циліндра, і пересунув цукерку в інший кут рота.

— Міледі.

Кетрін потягнулася до широкого краю капелюха на своїй голові, але Кеп зупинив її.

— О ні, — сказав він, схопивши Кетрін за руку, і разом із нею попрямував по сходах вгору. — Тут є дзеркало.

Кетрін із подивом зрозуміла, що перебуває в крамниці Кепа, у тому самому хиткому фургончику, який бачила у лісі, з написом ДИВОВИЖНА КРАМНИЦЯ КАПЕЛЮШНИКА КЕПА. Вона не могла збагнути, чому досі не помітила його серед решти наметів.

Вона побачила, що одне вікно досі розбите після нападу Жербельковта. Тепер його закривали нерівні дошки, прибиті залізними цвяхами.

Крамниця, як і раніше, здавалася просторішою всередині, ніж ззовні, але, замість довгого столу й різномастих стільців, тут тепер стояли вітрини, вішалки та манекени, двоє з яких вели суперечку про модні намиста-камеї. Кількість капелюхів збільшилася набагато. Тут були циліндри з отворами для кролячих вух; водонепроникні капелюхи для дельфінів; пляжні капелюхи для ящірок, капелюхи для білок, у які можна збирати жолуді; вуалетки, прикрашені страусовим пір’ям; скромні капорці, оздоблені штучними діамантами; і навіть один капелюх із сіткою, яка могла обгортати тіло людини, ніби гігантська пташина клітка.

Крім химерних і дивних тут були також прості й гарні речі: вишукані золоті діадеми, оздоблені перлами; крисаті садові капелюхи, вкриті м’яким мохом і квітами дзвоників, що бриніли; шовкові капелюшки, прикрашені дивовижно переплетеним павутинням.

Поки Кетрін ходила між вітринами, милуючись ними, Кеп простягнув руку до зав’язок її капелюшка і стягнув його з її шиї. Дівчина помітила велике дзеркало, що стояло в кутку, сяючи у світлі ліхтаря на стіні.

Кетрін перетнула кімнату, стала перед дзеркалом і відразу розреготалася.

Кеп змайстрував для неї точну копію трояндового макарона. Два тістечка-безе були із жовтавого мусліну, усіяного рожевими блискітками, а солодка кремова начинка — з кількох шарів стягнутого у брижі мережива.