Марисса Мейер – Безсердечна (страница 49)
Кетрін обвела поглядом грядки. Гарбузи були схожі на різдвяні кулі, що зникають у тумані. Їй дуже захотілося зірвати кілька з них і втекти.
— Ти це чула? — запитала Мері Енн.
Кетрін нахилила голову й прислухалася. До неї долинув слабкий звук — схоже, хтось щось пиляв, було чути, як зубці розрізають деревину, зі скрипом рухаючись вперед-назад.
— Ходімо подивимося.
Вона відскочила від дверей будинку.
— А це обов’язково? — заскиглила Мері Енн, однак пішла слідом за Кет, продираючись крізь плетива лози, що розрослися за межі гарбузових рядків і лежали на розмоклій багнистій стежці.
Кет обігнула будиночок і помітила два ліхтарі на гілках дерев у лісі, що щільно обступав садибу. У їхньому світлі виднілися обриси двох велетенських гарбузів.
Це були найбільші гарбузи, які вона коли-небудь бачила. Їхні обрубані стебла були завтовшки зі стовбури дерев, а самі помаранчеві плоди сягали даху будинку. Гарбуз, що розташувався далі від них, навіть мав вигляд будинку: у ньому були вирізані маленькі квадратні вікна, а зверху стирчала залізна труба, як димар.
Пітер Піт стояв на хиткій драбині, приставленій до другого гарбуза, і пропилював його шкірку. На чоловікові був брудний комбінезон, Піт спітнів, кожен його мускул напружувався, коли він водив пилою туди-сюди, туди-сюди. З місця надрізу сочилася помаранчева рідина й стікала по боках гарбуза.
Щоб не налякати його, Кетрін і Мері Енн зачекали, поки він закінчить пиляти. Пітер Піт повісив пилку на гачок, прибитий до драбини, натиснув на шкірку гарбуза й проштовхнув довгий тонкий шматок м’якоті всередину плоду. На його місці лишилося віконце завширшки не більше долоні Кетрін. Крізь нього було видно товсті волокна й насіння, що звисали зі стелі. Їх огорнув запах свіжозрізаних гарбузів.
Кет кашлянула, прикривши рота рукою.
Пітер Піт обернувся так швидко, що ледве не впав із драбини, але встиг ухопитися за лозу, яка звисала вздовж стінки гарбуза.
— Що ви тут робите? — гаркнув він.
— Добрий день, сер Піте, — сказала Кетрін і зробила реверанс. — Вибачте, що турбуємо вас, але я мала надію купити кілька ваших знаменитих цукрових гарбузів. Завтра під час Фестивалю мушель я збираюся взяти участь у конкурсі на кращу випічку й дуже хочу приготувати гарбузовий торт із прянощами.
Пітер Піт пильно дивився на них, і Кет раптом здалося, що він зараз розпилить їх обох на шматки.
Кетрін затремтіла. Мері Енн подивилася на неї скоса, тож подруга всміхнулася якомога радісніше, щоб приховати страшні думки, які пронеслися в її голові.
Пітер Піт схопив пилу й так швидко зіскочив на землю, що Кет здивувалася, як він не звалив драбину в багнюку. Його очі перебігали з неї на Мері Енн, чоловік роздивлявся їх з неприємною пильністю, ледь стримуючи гнів. Кетрін і Мері Енн злякано позадкували.
— Я вас сюди не запрошував! Вам тут не раді, і я не збираюся мати справу з такими розбещеними зарозумілими шльондрами, як ви. Гадаєте, ви кращі за мене? А нічого, що сам Король посвятив мене в лицарі, незгірше за будь-кого іншого? Хочете цукрового гарбуза, то виростіть його самі, не бійтеся хоч раз забруднити ваші пещені ручки.
У Кетрін серце мало не вискакувало з грудей. Вона відступила ще на один крок, потягнувши за собою Мері Енн. Кет не могла відірвати погляд від пили та її іржавих зубів.
— Я… Я попрошу вас, — пробурмотіла Мері Енн, затинаючись і почервонівши до цеглястого кольору від власного героїзму, — не говорити з м-моєю пані в такому…
Кетрін міцно стиснула лікоть Мері Енн, щоб та замовкла. Мері Енн полегшено принишкла.
— Мені шкода, що я порушила ваш спокій,
Хоч в неї й тремтіли ноги, але Кетрін трималася твердо, не дозволяючи залякати себе грубощами та поганими манерами.
— У мене було враження, що ви вирощуєте гарбузи на продаж, і якщо поводитиметеся пристойно, я хотіла б стати вашою клієнткою.
Піт вишкірився на неї, і вона й справді трохи злякалася.
— Я… я не хочу забирати у вас багато часу, але готова заплатити ту ціну, яку ви самі призначите, якщо лише покажете, де ростуть цукрові гарбузи. Ми могли б зірвати один із них самі…
Її перервав гучний звук, схожий на удар. Вона підскочила й подивилася повз Пітера Піта на гарбуз, у якому вже були прорізані віконця. За ударом почулося скрипіння, ніби хтось вганяв цвяхи в гнилу деревину. Звук нагадав Кетрін, як Чешир точить кігті об оббивку найкращих меблів її матері.
Поряд із нею тоненьким голосом схлипнула Мері Енн.
— Що це було? — запитала Кет.
—
Після його слів з-під гарбузової шкарлупи донеслося фиркання, наче кінь закусив вудила.
— Там щось?..
Кетрін зробила крок до гарбуза, але Піт заступив їй дорогу. Він стояв перед нею, великий і нерухомий, як камінна брила.
— Невже я такий неосвічений, що мої слова не зрозумілі для вас із вашим модним вихованням? — промовив він. — Здається, я сказав вам забиратися геть із мого маєтку.
— Але…
— Кетрін. — Мері Енн тягнула її за лікоть. — Він не хоче нічого нам продавати. Ходімо звідси.
Кет зціпила зуби й дивилася прямо в очі Пітеру. З одного боку, їй хотілося відштовхнути Мері Енн і дати ляпаса цьому грубіянові за таку нечемну поведінку, а з другого, вона була вдячна, що Мері Енн втрутилася і в них є привід піти геть.
Вона ще раз подивилася на великий гарбуз, з якого більше не лунало жодних звуків. Вона ледве помітно кивнула, намагаючись залишатися в межах ввічливості.
— Вибачте, що потурбувала вас. Будь ласка, передайте леді Піт привіт від мене.
— Нічого я не передаватиму, — огризнувся він, але Кетрін удала, що не почула, і вони з Мері Енн почали пробиратися назад гравійною стежкою, залишаючи позаду розкидані камінці та сполоханих жуків.
Лише коли вони знову завернули за ріг будинку, Мері Енн перевела дух. Вона заходилася в’язати вузлики на жовтих стрічках нового капелюшка.
— Ти мене притягла сюди вперше й востаннє, — сказала вона. — Уперше й востаннє.
— Не хвилюйся, більше не притягну. Який гидкий, огидний чоловік. І цей дивний шум — як гадаєш, що це могло бути?
— Мабуть, якась тварина, — сказала Мері Енн, хитаючи головою. — Цей гарбуз із прорізаними віконцями нагадав мені клітку. Однак навіщо тримати домашню тварину у велетенському гарбузі?
Вони минули обгорілий частокіл, коли Кетрін помітила серед згарища помаранчеву пляму. Вона зупинилася.
Мері Енн озирнулася.
— Що сталося?
— Здається, я побачила… — Вона вагалася. — Зачекай тут.
Паркан був не дуже високий, і вона змогла перелізти, коли підкотила спідниці.
— Кет! — Мері Енн оглянулася на будинок. — Що ти робиш?
— Лише хвилинку зачекай.
Вона почала пробиратися через попелище, хлюпаючи по вогкій багнюці й оминаючи витки обгорілої лози. У кутку лежала купа хмизу, порубані лози та мертве листя. Вони розсипалися на попіл у її руках, коли вона відсунула їх убік. З-під них показався маленький помаранчевий гарбузик, який вона помітила раніше.
Цукровий гарбузик з яскравою ідеально гладенькою шкіркою без жодних наростів. Сліпучий красень, що вцілів серед руїн.
Сяючи усмішкою, вона витягла з чобітка кухонний ніж — вона заздалегідь приготувалася зірвати гарбуз сама, якщо не зможе домовитися з Пітером Пітом — і перерубала товсту зелену лозу, що зв’язувала гарбуз з його понівеченими родичами.
Притиснувши до себе заляпаний багном гарбуз, Кетрін знову пробралася крізь згарище й перелізла через паркан.
— Ти збожеволіла? — запитала Мері Енн. — Він нас уб’є, якщо помітить, що гарбуз пропав.
— Він не помітить. Цю ділянку вочевидь хотіли знищити. Але лише подивись.
Вона простягнула до неї гарбуз у слабкому світлі, що пробивалося крізь туман.
— Він ідеа… ай!
Щось тверде й гостре штрикнуло її в ногу крізь тонку підошву чобітка.
— Що це було?
Мері Енн нахилилася, стала навколішки й з хлюпом висмикнула щось із багнюки. Це було щось маленьке, воно уміщалося в Мері Енн на долоні.
Вона підняла його вгору.
— Це… поні?
Кет нахилилася ближче, намагаючись не переносити вагу на забиту ногу. Широко розплющила очі. Це був крихітний поні, настромлений на металевий гачок, під шаром бруду ще виднілися рештки позолоти.