Марисса Мейер – Безсердечна (страница 39)

Вона не наважувалася подивитися на Джеста.

— Подарунок Королю? — сказав Кеп. — Звучить обнадійливо.

Він махнув тростиною в бік Зайця, і той простягнув лапу та взяв у Кет макарони. Вона видихнула полегшено, коли віддавала їх. Вона досі тремтіла від хвилювання.

Зай Єйтс виклав макарони на тарілку й один за одним якомога акуратніше розрізав кожне тістечко. Вони кришилися й потріскували під ножем. Гості скупчилися впритул, спостерігаючи, як із них височується крем і прилипає до паперу.

Хтось смикнув Кетрін за спідницю. Дівчина обернулася й побачила Джеста, який знову простягав їй руку. Кет дозволила йому відвести її від столу.

— Це ви приготували? — прошепотів він.

— Звісно, я, — сказала вона і мимоволі додала: — і, як бачите, Кеп тут не єдиний, хто вміє робити чудові речі.

Його вуста вигнулися в усмішці. В очах з’явилася напружена увага, мовби Джест намагався розгадати головоломку.

Гості передавали одне одному тарілку з макаронами, навіть Ворону, який досі похмуро сидів на погрудді, запропонували шматок, хоч він тільки пирхнув і відвернувся. Останніх два шматочки дісталися Кетрін і Джестові, й на тарілці залишилися тільки крихти мигдалевого безе й масляні плями від крему.

Кеп підвівся і підняв догори свій шматок тістечка:

— Тост за леді Пінкертон, найвишуканішу з дам, які коли-небудь прикрашали собою наш стіл.

Крамницею прокотилися оплески й вітання, які, проте, швидко стихли, коли всі почали їсти.

Кетрін чула, як вони облизують пальці й прицмокують.

Джест знову зупинив на ній блискучі, як свічки, очі, облизнув палець. Здивовано кліпнув.

Кет просіяла й поклала до рота власний шматочок. Макарон був солодкий, вишуканий і ніжний із ледь вловним присмаком троянди, безе легенько хрумкнуло, усе разом створювало ідеальний смак і тануло в роті.

Вона слухала, як гості ахають, стогнуть, як хтось хрумтить папером, злизуючи крем, що випав із тістечка.

Ось чому вона так любила пекти. Гарно приготований десерт давав відчуття, що вона творить радість тут і тепер. Раптом гості за столом перестали бути чужими. Тепер це були друзі та близькі приятелі, а вона ділилася з ними своїми чарами.

— Молодець, леді Пінкертон, — прогудів Джміль.

Столом прокотилося гучне «ура». Хаос відновився, Сонько прокинувся й водив по кімнаті осовілими очима. Хтось залишив крихту на тарілці, тож він не вагаючись схопив її й кинув до рота. Прожував і проковтнув, замріяно всміхнувся і знову заснув, досі облизуючи губи.

Лише Капелюшник не веселився. Натомість він відкинувся на спинку стільця і закрив обличчя циліндром.

На якусь мить піднесення покинуло Кет. Її зневажають.

Однак коли Кеп опустив капелюх, Кетрін побачила, що він усміхається відкритою, щирою, гарною усмішкою, від якої сильніше забилося серце. Його бузкові очі заблищали, знайшовши її в натовпі, потім перекинулися на Джеста.

— Гаразд. Гаразд! — сказав він і здійняв руки, ніби здаючись. — Гадаю, дозволю їй лишитися.

Кет опустилася в реверансі, досі розпашіла від успіху.

— Ви надзвичайно люб’язні, Капелю…

Раптом крамниця захиталася. Вона оступилася й ледве не впала, Джест підхопив її.

Гості скрикували й борсалися, намагаючись утримати рівновагу. Щось затупотіло по даху, почувся скрегіт, мовби величезні кігті дряпалися, намагаючись ухопити здобич. Крамниця знову хитнулася, купа посуду з’їхала в кінець столу, чай і печиво розлетілися по підлозі.

Пролунав пронизливий крик, від якого кров захолола в жилах і волосся встало дибки в Кет на голові.

Джест глянув угору, Кет теж кинула погляд на Ворона. Погруддя клоуна, на якому він сидів, змінилося, грайлива усмішка перетворилася на гримасу страху.

Ворон нахилив голову так, ніби його чорні очі могли бачити крізь перекриття стелі, й проказав урочистим речитативом: «Нічний кошмар швимких ясків, жах жасумнілих худоків, він жив в легендах весь цей час, але явився знов до нас, несе він смерть в наш мирний край. Це Жербельковт. Тікай!».

РОЗДІЛ 20

ДЖЕСТ ПОВЕРНУВСЯ ДО КЕПА.

— Треба бігти до Роздоріж. Звір надто великий, він не зможе переслідувати нас на тому боці.

Кет розтулила рота від несподіванки, серце її стиснулося. — Тобто ви пропонуєте нам вийти надвір?

Вона обернулася до Кепа, його обличчя було серйозне й стурбоване, зуби стиснуті.

— Хіба не розумніше залишатися на місці й зачекати, поки чудовисько втомиться? Авжеж воно занудиться і піде геть, якщо не зможе дістатися до нас.

Вікно в глибині крамниці розбилося вщент. Дикобраз і Хорт відскочили якомога далі від скалок.

У розбите вікно просунулися два пазурі. Скалки дряпали лускату шкіру, поки кігтисті пальці корчилися, шукаючи шлях усередину, з ран сочилася вугільно-чорна кров.

Кет затремтіла й притиснулася до Джеста.

— Воно не дістане нас тут… правда?

— Ці стіни — лише дерево та цвяхи, леді Пінкертон, — сказав Кеп тихим голосом. — Жербельковт не пролізе крізь ці двері, але він поза сумнівом може пробити для себе нові.

У неї пересохло в роті.

Пазур зник із вікна. Крамниця знову здригнулася й захиталася, коли монстр рушив в інший бік даху. Він чогось шукав. Крізь щілину в портьєрах Кет помітила, як повз вікно сковзнув довгий хвіст.

Страх скував її тіло.

Вона зараз помре. Тут, серед незнайомців, посеред ночі. Її з’їсть Жербельковт, і ні батьки, ні Мері Енн ніколи не дізнаються, що з нею сталося.

Раптовий струмінь повітря згасив вогонь у комині в кутку кімнати. Запахло димом і золою.

Кеп, єдиний, хто сидів, відштовхнувся від столу, ніжки його імпровізованого трону заскреготіли по підлозі. Він схопив тростину й насунув на голову капелюха, а потім обвів очима гостей. Його погляд зупинився на Джесті.

— Уяви собі, що ти вдома, друже, — сказав він. — Ми із Зайцем підемо першими, щоб відвернути увагу ворога. Ви з Вороном підтримаєте нас із флангів. Прикривайте решту, поки вони бігтимуть до Роздоріж.

Його погляд упав на Кет, і на мить здалося, що він бачить щось кумедне в їхньому становищі.

— Як завжди, мусимо охороняти Королеву.

Джест знітився, його пальці міцно стиснули її руку.

Через стіл пролунав глибокий голос:

— Я прикрию тил.

Кет повернулася до Лева, який стояв, царствений і величний в сяйві свічок, у помаранчевому німбі гриви, хоча враження дещо послаблював капелюх-карусель на його голові. Лев бив хвостом, оглядаючи решту гостей — усі вони були менші за нього.

— Я не увійду в Роздоріжжя, поки ми всі не будемо в безпеці.

Кеп зняв капелюха.

— Ти хоробрий солдат.

Над головою знову закричав Жербельковт. Потім почувся тріск, як від рубання дров, і скрегіт цвяхів. Стіни затремтіли.

— Усі на позиції, — закричав Кеп. — Приготуйтеся бігти до входу в Роздоріжжя. Діємо всі як один.

Джест відступив і схопив Кет за плечі. На насупленому обличчі читалися страх і провина, але Кетрін зупинила його, перш ніж він встиг заговорити.

— Я сама вирішила піти з вами, — прошепотіла вона. — Ви не могли знати, що таке трапиться.

У нього затремтіло підборіддя.

— Я поверну вас додому цілою та здоровою.

Дівчина кивнула: попри страх, що пронизував її тіло, вона вірила йому.

— Неможливе — ваш фах.