Марисса Мейер – Безсердечна (страница 40)
Його погляд помякшав, хоч і не приховав тривогу.
— Так і є.
— Усі готові? — запитав Кеп.
Він підійшов до дверей і приготувався відчинити їх. Заєць стояв напроти нього, його великі вуха тріпотіли.
Кет озирнулася навколо. Стара леді видерлася на спину Хортові, стиснувши в руках в’язальні спиці як кинджали. Білка схопила акваріум із Золотими Рибками, які забилися під перевернуту цукерницю, що впала всередину. Удав тримав у пащі задріманого Сонька. Папуга й Какаду приготувалися до бою, Хамелеонка набула кольору трави й лугових квітів, що росли надворі, Джміль потрясав жалом, Дикобраз настовбурчив колючі голки, а Черепашко сховав голову у панцир.
Кет з острахом дивилася на них, лише кілька хвилин тому таких веселих і безтурботних.
— Біжіть швидко, — прошепотів їй на вухо Джест. — Прямуйте одразу до Роздоріж, тримайтеся всередині гурту, якщо зможете, — так безпечніше.
— Чому? — запитала вона. — Моє життя нічим не цінніше, ніж будь-яке інше.
У Джеста потемніли очі, й вона подумала, що він збирається заперечити, але Джест, схоже, передумав. Нарешті він сказав:
— Просто біжіть швидше й не озирайтеся. Я буду відразу позаду вас.
Кет затамувала страх і кивнула.
Він відпустив її плечі. Ворон метнувся до них і вмостився на плечі у Джеста.
Чорнильно-чорне пір’я птаха й чорнильно-чорне вбрання Джеста злилися в одну живу тінь.
— Рахую до трьох, — сказав Кеп.
Скрегіт на даху посилився. Пролунав ще один крик монстра нагорі.
— Раз.
Джест підштовхнув Кет уперед до решти гостей. Її ноги тремтіли, але дівчина опанувала себе й стала між Дикобразом та Хортом. Сива дама зустрілася з нею очима й кивнула — певно, намагаючись заспокоїти, хоч Кет здалося, що вони обмінялися поглядами як солдати, що йдуть на бій.
— Два.
Почувся тріск, наче хтось рубав дерева: звір зривав дах із кроков.
Позаду натовпу заричав Лев.
— Три!
Кеп рвучко розчинив двері, й вони із Зайцем кинулися вперед, перестрибнувши через дерев’яні сходинки. Їхні ноги затупотіли по траві в різних напрямках: Зай Єйтс щодуху помчав до Роздоріж, потужні ноги швидко несли його лугом, а Кеп метнувся до найближчого переліска. Він насадив капелюх на тростину і підніс над головою.
У крамниці зчинився хаос. Звірі кинулися у двері щільною зграєю. Кет підхопила спідницю й усвідомила, що біжить, лише коли відчула під ногами м’яку землю. Попереду вона бачила Зайця, який махав до них із чагарників, спрямовуючи до входу в Роздоріжжя.
Лугом прокотився пронизливий крик, почувся шум крил, схожий на гуркіт грому. Кет уявила, як Жербельковт зривається з даху крамниці й летить слідом за ними, але озирнутися не наважилася.
У відповідь на крик монстра почулося каркання ворона — ні, двох — і протяжний, розкотистий рев Лева, Кеп теж щось кричав, але вона не могла розібрати, що саме.
Кет задихалася від бігу, ноги тремтіли так сильно, що вона боялася впасти, не добігши до чагарнику. Однак цього не сталося. Вона вилетіла на стежку слідом за Хортом і вмить почувалася в безпеці під покровом дерев.
Зай Єйтс стояв біля дерева й показував, де вхід у Роздоріжжя. Однак двері були вузькі, й після спішної втечі з капелюшної крамниці всі з розгону зупинилися й скупчилися біля дверей.
Білка та Золоті Рибки першими зникли в темряві. Слідом прослизнув Удав. Хорт перестрибнув через поріг, сховавшись в укритті разом із підопічною.
Раптом до Кет донеслося скиглення, і вона обернулася.
Черепашко застиг і весь сховався в панцир, не добігши до кінця просіки. Вона чула, як усередині відбиваються луною його схлипи.
Над ним нависла тінь, трави схилилися під ударами крил чудовиська.
Кет принишкла в кущах, її серце шалено калатало, але вона наважилася підвести очі на монстра, який колись являвся їй у нічних кошмарах. Слизька та гнучка вигнута шия. Палахкотливі вуглі замість очей. Чудовисько являло собою чорнильно-чорні тіні, вогонь і м’язи, сховані під цупкою лускатою шкірою.
Навколо нього вилися два птахи, намагаючись відвернути увагу чудовиська від тих, хто внизу. Вони кидалися на нього згори, драли кігтями, потім стрілою злітали на безпечну відстань.
Ворон і… Джест.
Кеп стояв на протилежному кінці просіки з нестямним виразом в очах, його капелюх досі стирчав на тростині. Те, що він спочатку придумав, щоб відвернути увагу чудовиська, тепер було забуте.
— Вставай! — заволав Лев, калатаючи лапою по панцеру Черепашка. — Ти майже добіг. Не зупиняйся!
— Я… надто… повільний, — заплакав Черепашко. — Я… не зможу!
— Ти мусиш спробувати! — крикнув Лев.
— Міледі!
Кет обернулася. У дверях стояв Зай Єйтс і махав їй лапою, перелякано вирячивши червоні очі. Усі решта вже були в укритті.
— Ходімо, швидше!
У Кет перехопило дух.
Над її головою знову залементував Жербельковт. Здавалося, він кричить від голоду.
Він кинувся вниз і знову сів на дах крамниці, яка почала розгойдуватися на хитких колесах. Навіть у темряві Кетрін бачила страшні руйнування, які він залишив на даху.
Щось сповзло Кет на очі, вона відсунула його назад. Вона зовсім забула про кухарський чепець, який вибрала в крамниці Кепа. Саме той, що для несподіваних рішень.
Вона глибоко вдихнула й обмацала землю поряд із собою. Знайшла й схопила довгу палицю.
— Міледі! — знову закричав Заєць, але Кет не звернула на нього уваги й кинулась геть із чагарників, прямуючи до Лева та Черепашка.
Жербельковт закричав, і Кет зрозуміла, що чудовисько помітило, як вона біжить через луг.
— Ні! — волав Кеп. — Сюди! Я тут!
Закаркав ворон.
Лев із широко розплющеними очима в паніці дивився, як вона зупинилася поряд із Черепашком. Вона підсунула палицю під його панцир й із силою штурхнула.
Черепашко заскиглив від болю і із зусиллям посунувся вперед, дряпаючи землю.
— Бігом, ворушись, ворушись! — кричала Кет, знову й знову штовхаючи, підганяючи його під зойки та ниття. Він дістався стежки. Затупотів лапками по опалому листю.
— Міледі! — волав Зай Єйтс.
Крик Жербельковта різонув їй вуха. У неї серце ладне було вискочити з грудей. Вона схопила палицю як меч і замахнулася, і цієї миті побачила, що на неї несеться тінь чудовиська.
Кетрін напружилася всім тілом, бачила витягнуту шию, вишкірені ікла та язик звіра, що висолопився на неї з пащі…
Раптом перед її очима промайнув помаранчевий спалах, змішавшись із лютим ревом та іржанням крихітних конячок. Лев кинувся перед Кетрін, здійнявши велетенську лапу так, ніби збирався збити Жербельковта з неба на землю.
Чудовисько закричало й відкинуло назад голову, витягнувши до них гігантські пазури.
Кет почула звук удару. Розлетілися в різні боки шматки м’яса, кісток і м’якого ґрунту, пролунав крик болю, почулося ляскання крил і тріумфальний лемент. А потім Жербельковт знову злетів. Він тримав у пазурах здобич, у повітрі позаду нього гойдався лев’ячий хвіст.
РОЗДІЛ 21
КЕТ ДОСІ ДИВИЛАСЯ ВСЛІД Жербельковту, тримаючи палицю в тремтячих руках, коли під плескіт крил і дзенькіт дзвіночків із неба впала тінь. Джест схопив її за плечі. М’яке чорне пір’я вже знову перетворилося на шкіряні рукавички.
— З вами все гаразд? — запитав він, задихаючись.
— Н-ні, — відповіла вона тремтячим голосом. У її очах ще й досі стояв безкрайній горизонт, за яким зникає неживе тіло Лева, колись таке граційне й сильне, але раптом скорене. Кеп теж був тут, Кетрін помітила його краєм ока.
— Ходімо, — наказав він, підштовхуючи їх у бік лісу. — Треба сховатися в безпечному місці, якщо чудовисько повернеться.
— Лев… — схлипнула Кет.