Марисса Мейер – Безсердечна (страница 36)

Вона зробила реверанс.

Кеп зняв капелюха і вклонився, але не всміхнувся.

— Пінкертон. Родичка Маркіза?

— Це мій батько.

Він гучно розреготався.

— Правдива леді, значить.

Він кинув на Джеста погляд, усіх відтінків значень якого Кет не була здатна зрозуміти.

— Чи все обмежується атласною білизною?

Щоки Кет спалахнули, але Джест не дав спіймати себе на гачок. Він відповів холодним тоном:

— Вона справжня леді, а ми справжні джентльмени. Не змушуй мене битися з тобою на дуелі, захищаючи її честь.

— На дуелі! Борони боже! Лише самі вітання, але ніяк не дуель!

Його прискіпливий погляд ковзнув по сукні Кет, і в неї виникло виразне відчуття, що він зважує, скільки коштувала тканина.

— Будь-яка супутниця Джеста — моя товаришка. Ласкаво прошу до моєї крамниці.

— Дякую.

— А це мій давній поплічник, сер Зай Єйтс, — сказав Капелюшник, вказуючи тростиною на Зайця, поки той злазив зі столу.

— Сер Заєць? — перепитала Кетрін.

— Зай Єйтс, — відповів Шалений Заєць. — Римується з «китаєць», але пишеться з двома «й».

Кетрін спантеличено кліпала очима, не розуміючи, чому «Заєць» пишеться з двома «й».

Перш ніж вона встигла щось запитати, Джест поклав руку їй на плече й прошепотів:

— Я поясню вам пізніше, як це правильно писати.

Вона ще раз зробила реверанс.

Кеп знову перевів очі на стіл і розглядав присутніх. Джміль зробив із газети три кораблики-оригамі, й тепер гості дивилися, як вони ганяються один за одним у величезній чайній чашці завбільшки з посудину для пуншу. Лев і стара дама робили ставки на те, який кораблик потоне першим, а Черепашко кидався в них цукром, щоб швидше потопити.

Кеп тричі вдарив тростиною об підлогу, потім покрутив нею в повітрі.

— Усім сюди! Звільніть місце для нашого блазня та його дами. І чия черга буде за ними?

Почалася метушня, усі відсунули стільці, наспівуючи «усім сюди, усім сюди», і почали перескакувати на інші.

Вони сідали або примірялися сісти, перестрибували через стіл, вскакували на нього, перелазили під ним, снували між стільцями, падали одне одному на коліна й висли на плечах, дрібніші тваринки знаходили собі затишні кубельця в пустих чашках.

Лише трон Кепа залишався нерухомим, поки всі не порозсідалися, лишивши вільними два місця по обидва боки від господаря для Джеста і Кетрін.

Кетрін почувалася так, ніби бере участь у грі, правил якої не знає. Вона зібралася сісти.

— Ні, міледі, сідайте сюди.

Джест присунув до неї стілець ліворуч від Кепа.

Кеп пирхнув і тростиною зсунув циліндр на потилицю, дивлячись на Кетрін, яка сіла на запропоноване місце, випрямивши спину, і розгладила спідницю на колінах.

— Джест не впевнений, що ви витримаєте товариство таких пройдисвітів і хуліганів, як ми.

Джест глянув на Капелюшника спідлоба. Проходячи за його троном, Блазень нахилився і сказав йому на вухо:

— Вона наша гостя. Я привів її сюди не для того, щоб розважати тебе.

Кетрін склала руки на колінах і спробувала бути люб’язною.

— Помиляєшся, Джесте, — сказав Кеп із глузливою посмішкою, не зводячи очей з Кетрін. — Тут усі для того, щоб розважати мене.

— Що ж, гаразд. Дозволь мені.

Джест зірвав капелюх у Кепа з голови і високо підняв, тримаючи в руці, поки Кеп намагався його забрати. Джест засміявся, став на стілець, а звідти на стіл. Дерево рипнуло під його чоботами, задеренчали чашки та блюдця.

Кеп невдоволено зітхнув, хоча кутки його вуст ледве помітно ворушилися, знову закинув ноги на стіл і взяв у руки свій чай. Кетрін помітила Ворона, який досі сидів на погрудді клоуна, майже невидимий у тіні. Він нахилив голову й дивився, як Джест дефілює по столу.

У кімнаті запанувала тиша. Кетрін усім тілом напружилася в очікуванні й нахилилася вперед, зціпивши пальці на колінах.

Обминувши розкиданий посуд, Джест зупинився в центрі стола. Він тримав циліндр високо, щоб бачили всі. Потім одним помахом закрутив його, як дзиґу, і опустив руки. Капелюх залишився висіти в повітрі.

Кетрін закусила губу й не наважувалася навіть моргнути.

Джест постукав себе по грудях і відкашлявся. Потім він заспівав, неабияк здивувавши Кетрін.

— Ти світи… мій кажанок [15].

Її уста мимоволі затремтіли від знайомих звуків колискової, хоча Джест сповільнив темп і змінив ритм так, що пісня стала більш схожою на серенаду.

Він співав упевнено, але тихо. Голос звучав сильно, але не всевладно.

— Найясніший між… — він стукнув пальцем по краю капелюха, який і далі крутився, і той перевернувся догори дном, — …зірок.

Зграя кажанів стрімко здійнялася в повітря. Кетрін пригнулася, коли вони неслися крізь кімнату. Їхній скажений писк заповнив крамницю, крила тріпотіли так, що здійнявся вітер і скуйовдив їй волосся.

Гамір перекрив голос Джеста.

— Тебе з неба виглядаєм…

Кажани закрутилися по кімнаті в шаленій круговерті, а в центрі цього живого циклону опинився стіл. Вихор почав згущатися навколо Джеста. Незабаром його вже не було видно за масою тіл, що билися, верещали й тиснули. Щільніше та щільніше.

У Кетрін здавило груди, коли торнадо кажанів розвернулося, як один, і ринуло до розчиненого вікна, залишивши позаду циліндр Кепа, що криво сидів на чайнику. Джеста натомість не було і сліду.

Її серце калатало. Гості за столом почали перешіптуватися. Вони шукали під столом, під циліндром і навіть у чайниках, але Джест зник.

— Яке нечуване нахабство! Отак покинути вас. Віддати мені на поталу.

Вона подивилася на Кепа.

Він поставив чашку на блюдце й підморгнув їй.

— Джест завжди мав слабість до головоломок.

Пригладивши волосся, скуйовджене кажанами, Кет намагалася приховати знервованість, яку викликав у ній Кеп.

— Ви давно знайомі?

— Багато років, серденько. Я порахував би, скільки саме, але я так заборгував перед Часом, що, напевно, підрахую все неправильно.

Вона наморщила лоб.

— Це головоломка?

— Так, якщо хочете.

Не знаючи, як відповісти, Кет простягнула руку до чашки, але побачила, що вона повна перламутрових ґудзиків.

— Джест загадав одну загадку на балу, — сказала вона. — У чому різниця між круком і письмовим столом?