Марисса Мейер – Безсердечна (страница 35)
Вона стиснула губи.
Джест ступив із підвіконня, потягнувши її за собою.
До горла підступив крик, але вона втамувала й заглушила його, зціпивши зуби. Від раптового відчуття польоту похололо в животі, й Кет почала падати, але повільно. Тремтячи, розплющила очі. Повернула голову й через плече Джеста дивилася на цегляні стіни та вікна свого дому, поки вони опускалися.
Усе закінчилося надто скоро.
Вони легко торкнулися землі. Кетрін не хотіла, не могла його відпустити, доки знову не відчула достатню силу в ногах, щоб стояти, але Джест не скаржився. Він міцно тримав її, аж поки дівчина сама не звільнилася, і не намагався утримати, коли вона відсторонилася.
Кетрін здивовано дивилася на вікно своєї спальні, освітлене вогнем каміна, а Джест поклав парасольку назад у капелюх.
— Як я повернуся назад?
— Не турбуйтеся, — сказав він і взяв її руку у свою обтягнуту рукавичкою долоню. Цей жест здався їй ледь не ще більш інтимним, ніж їхні недавні обійми. Вона не відсторонилася, хоча знала, що мала б.
— У мене є дещо й на цей випадок, леді Кетрін.
— У капелюсі?
Джест засміявся.
— Мій капелюх — не єдина чарівна річ, яку маю.
Вона лукаво всміхнулася, почуваючись упевненіше за межами свого дому.
— Я це добре знаю, — сказала вона. — Неможливе — ваш фах.
Його обличчя знову осяяла щира усмішка. Він свиснув, і Кетрін почула звук крил над головою. Ворон виринув із темряви, сів Джестові на плече, і той повів Кетрін до дороги.
— Де найближче Роздоріжжя? — запитав він.
— Під місточком через струмок.
Щойно вони минули галявину, Джест відпустив її долоню, і Кет спробувала приховати розчарування хоча б від себе. Однак Джест запропонував руку, і дівчина зімкнула пальці в нього на передпліччі, з подивом відчувши, що в нього більше м’язів, ніж могло здатися, зважаючи на його худорляву статуру.
До містка через Скрипливий струмок було недалеко. Там від дороги відгалужувалися сходинки, що вели вниз до дамби. Кет пішла попереду, вивела їх до берега і вказала на пофарбовані в зелений колір двері, вбудовані в підмурок мосту.
Джест зняв капелюха, вклонився і притримав для неї двері.
Роздоріжжя було місцем, яке з’єднувало всі куточки королівства. Це була довга низька зала з дверима, арками, вікнами та сходами.
Підлога була викладена чорно-білою плиткою, як шахівниця, а стіни видавалися в різні боки. Форма зали постійно змінювалася. Деякі стіни були земляні, з них проростали корені дерев. Інші вкривали вишукані позолочені шпалери. Крізь треті, скляні, було видно, ніби з акваріума, як коливається вода.
Джест підвів Кет до дуплистого стовбура з отвором, який, схоже, був прорублений сокирою. Він знову взяв її за руку і втягнув усередину.
З того боку Кет опинилася на ґрунтовій стежці, порослій мохом. Над головою височіли дерева, і крізь частокіл стовбурів Кет побачила пляму золотистого світла. Саме туди прямував Джест, пробираючись тінистою стежкою.
Ліс закінчувався галявиною, з якої було видно джерело світла — маленьку пересувну крамничку. Це був візок під брезентовим дахом із розхитаними колесами й зачепом попереду, у який уже давно ніхто не впрягав ні коней, ні мулів. З заднього боку крамниці розташувалися круглі двері, а над ними — вивіска, написана блискучими золотими буквами:
Кет нахилила голову вбік, наморщивши лоба.
— Ми йдемо в… капелюшну крамницю?
— У найкращу капелюшну крамницю, — поправив її Джест. — І запевняю вас, Капелюшник влаштовує найбожевільніші чаювання по цей бік Задзеркалля.
Він помовчав.
— Мабуть, навіть по обидва боки Задзеркалля, якщо подумати.
Думки Кет ставали дедалі більш неспокійними. Вона почала сміятися, дивуючись, як узагалі тут опинилася.
— Я не переконана, що хочу потрапити на
Джест підморгнув до неї.
— Повірте мені, міледі. Хочете.
Він підійшов до крамниці із заднього боку й відчинив двері.
РОЗДІЛ 18
КЕТ ЗАВМЕРЛА НА ПОРОЗІ, приголомшена ароматом трав’яного чаю та пронизливим фальшивим співом якогось дуету. Зсередини крамниця була приблизно увосьмеро більша, ніж ззовні. У кутку в комині потріскував вогонь, а стіни були обвішані гачками й полицями з вишуканими головними уборами на будь-який смак і вибір: циліндри та котелки, капори та маленькі корони, солом’яні капелюшки та гостроверхі ковпаки. Тут були капелюшки, прикрашені живими польовими квітами, й пишним павиним пір’ям, і тріпотливими крильцями десятків коників, які час від часу тихенько іржали й викресали іскри крихітними срібними підковками.
Поки Кетрін роздивлялася навколо, Ворон знявся з плеча Джеста і влетів усередину. Вітер, що здійняли його крила, скуйовдив їй волосся, і його тінь на якусь мить простягнулася крізь дерев’яну підлогу крамниці. У Кет тьохнуло серце, коли вона згадала зловісну тінь, яка накрила її на галявині перед замком. Постать у каптурі із занесеною сокирою.
Вона на мить замружилася, і жахливий спогад зник. Це лише птах, ось він умостився на глиняному погрудді клоуна з дурнуватою посмішкою на обличчі, розмальованому чорними бубнами.
Джест підвів Кетрін до довгого столу в центрі крамниці. Його поверхня була застелена яскравими шматками різноманітних тканин і заставлена чайниками, чашками, молочниками, цукорницями, ложками зі срібла, золота й порцеляни.
Стільці навколо столу були так само різномасті: від крісел із високими бильцями до шкільних парт, від отоманок до чарівного маленького кріселка-гойдалки. У кінці столу стояв такий розкішний стілець, що на ньому не соромно було б сидіти самому королю.
Компанія за столом була не менш різношерста. Дикобраз штрикав голкою по тарілці з булочками; Хорт упівголоса розмовляв із маленькою сивою жінкою, яка щось в’язала спицями, перериваючись, щоб ковтнути чаю; дві Золоті Рибки плавали в акваріумі, наповненому чайною заваркою, виводячи вісімки одна навколо одної; гризун Сонько куняв, зарившись у гриву Лева, який тихенько розспівувався низьким голосом собі під ніс; Папуга сперечався з Какаду; Джміль гортав газету; Удав настроював скрипку; Хамелеон зосереджено мружився, намагаючись точно відтворити візерунок, вибитий на його кріслі; Черепашко вимочував у чаї бутерброд з огірком.
Основними дійовими особами всього цього були Шалений Заєць, який стояв на столі, й Білка, що примостилася на його голові. На обох були кумедні квітчасті капелюхи з дірочками, з яких стирчали вуха. Саме вони утворювали той гучний і вельми огидний фальшивий дует, від якого в Кет на початку ледве не лопнули барабанні перетинки.
У їхній пісні йшлося про морську зірку й зоряний пил, хоч обидва вже так захрипли та заплуталися, що годі було розібрати бодай слово, до того ж вони нестерпно фальшивили. Кетрін щулилась і ніяковіла весь час, поки тягнувся цей номер.
Джест узяв Кетрін за лікоть і підвів, обігнувши стіл, до трону в кінці кімнати, на якому сидів якийсь чоловік. На ньому був елегантний ліловий фрак і шовкова малинова краватка. Він ліниво водив пальцем по краю фіолетового циліндра. Чоловік був молодий, однак мав сріблясто-біле волосся, перев’язане оксамитовою стрічкою на потилиці, а кілька неслухняних кучерів спадали на вуха.
Він сидів, розвалившись, і явно нудився, поклавши ноги на стіл поряд із напівпорожньою чашкою чаю.
Раптом, помітивши Джеста, чоловік оживився, і його обличчя відразу освітила усмішка. Він скинув ноги зі столу.
— Та-а-ак, та-а-ак, наша зірка повернулася зі світу галантності й розкошів.
Він підвівся і швидко обійняв Джеста, потім відсторонився й узяв його за плечі. Усмішку змінив прискіпливий погляд.
— Здається, ти не надто змінився, — роздумливо додав чоловік, прикриваючи то одне, то друге око, поки розглядав Джеста з усіх боків. — Хіба що трохи схуд. Вони тебе взагалі годують у тому шикарному замку?
Він ущипнув Джеста за щоку, але той відштовхнув його.
— Годують як на забій, — сказав Джест, — але також змушують відпрацьовувати мою платню. Знаю, для тебе новина, що так буває.
— Я це називаю неприйнятним марнуванням таланту.
Капелюшник — Кет вирішила, що це, мабуть, він — раптом поморщився й кинув оком у бік Зайця й Білки на столі.
— Досить! Я більше не витримаю.
Він схопив тростину, притулену до стільця, і вдарив по ложці, що стирчала з вазочки з горішками; один горішок підскочив угору й полетів прямо в роззявлений рот Зайця.
Заєць остовпів. У кімнаті запала раптова тиша. Заєць стукав себе по грудях, давлячись і витріщивши червоні очі. Кетрін напружилася.
Удав заповз на стіл, обвився навколо Зайця й міцно стиснув його тіло. Горішок вилетів із його рота й плюхнувся в чашку Черепашка.
Кетрін була приголомшена, але решта гостей вже повернулася до перерваної бесіди й чаювання. Схоже, збентежилася лише вона одна.
— Що ти там притягнув із собою, Джесте?
Вона здригнулася. Тепер Капелюшник вивчав її. Вона помітила, що очі в нього були кольору ніжних фіалок, а риси обличчя так само делікатні й витончені. Він був дуже гарний, але водночас якийсь гарненький.
— Леді Кетрін, це мій дорогий друг Кеп. Кепе, знайомся, леді Кетрін Пінкертон.
— Надзвичайно приємно.