Марисса Мейер – Безсердечна (страница 34)
— Я?
— Так. Ви не схожі на решту дам і кавалерів. Авжеж будь-яка інша дівчина закричала б і почала кидатися камінням, якби я з’явився у вікні
— У мене тут не дуже великий запас каміння.
Раптом їй до горла підступив теплий клубок, вона зрозуміла, що він каже правду. У вікні її спальні стояв хлопець. Уночі. Вони були самі, не зважаючи на його друга Ворона. Кетрін насупилася.
— Хоча якщо натякаєте на мої сумнівні моральні якості, то ви, на жаль, помиляєтеся.
Він широко розплющив очі.
— Я зовсім не… — Блазень замовк і раптом розсміявся. — Запевняю, я просто хотів сказати вам щось хороше.
Кет схрестила руки на грудях.
— У будь-якому разі гадаю, що ваші висновки хибні. Я така сама, як і всі. Я…
Він чекав.
Кет глибоко вдихнула, у неї почала сіпатися щока.
— І що ви взагалі хочете цим сказати? Коли кажете, що я
— Це правда. Я зрозумів це тієї самої миті, коли побачив, як кружляєте на балу, піднісши руки, ніби вам байдуже до всього на світі.
Вона кліпнула очима.
— З усіх цих дам і кавалерів ви були єдиною, хто кружляв.
— Ви це бачили?
— У тій сукні вас було складно не помітити.
Вона зморщила ніс.
— Її вибрала моя мати. Вона думала, що це буде бал на честь моїх заручин. Я, чесно кажучи, й гадки не мала.
— Тепер я це розумію.
Джест подивився на неї, зіщулившись, і розтулив рота, але нічого не сказав.
Кетрін затамувала дух.
— Ви не маєте тут бути.
— Не впевнений, що це правда.
Він опустився на гілку, як кіт, готовий до стрибка.
— Леді Пінкертон, ви коли-небудь відвідували справжнє чаювання?
— О, сотні разів.
— Ні, міледі, не таке чаювання, як сьогодні у замку. Я маю на увазі справжнє.
Запитання ставало дедалі яснішим і зрозумілішим, поки Кетрін перебирала в пам’яті всі вечірки, раути, зібрання, які відвідувала протягом років, не в змозі збагнути, про що він.
— Я… Я не знаю, не впевнена.
Він усміхнувся, трохи пустотливо.
— А хотіли б?
РОЗДІЛ 17
КЕТ ЗАСКОЧИЛА до вбиральні під тим приводом, що має поправити зачіску. Серце вистрибувало з грудей, поки вона розчісувала довгі локони й зав’язувала стрічку на потилиці. Вона й сама не знала, що собі думає. Мабуть, зовсім збожеволіла.
Кетрін відігнала від себе сумніви. Зараз уже пізно відмовлятися. Тобто ще можна, але вона знала, що не відмовиться.
Це лише одна ніч. І це буде лише раз. Вона просто хоче щось побачити, пережити, зробити власний вибір.
Кет поплескала себе по щоках, збризнула зап’ястя трояндовою водою і вже знову була біля вікна, поки ще вистачало духу.
Джест сидів на дереві й грався з колодою карт. Ворон чистив собі пір’я. Помітивши її, Джест підхопився й опустив карти в потаємну кишеню.
— Готові? — запитав він, і його обличчя просвітліло, від чого їй стало тепло й солодко на серці.
— Я не впевнена, що це чудова ідея.
— Тому що, мабуть, це дуже погана ідея.
Одним легким рухом він переступив на підвіконня й зіскочив на підлогу її спальні.
Її тіло пронизала дрож від усвідомлення, що вона в кімнаті одна з чоловіком. Без нагляду старших.
Таємно від усіх.
Вона нічого йому не сказала, лише відступила на пів кроку. Торкнулася підбором білої троянди, яку зронила.
Джест зняв капелюха і перевернув його.
— Це має спрацювати, — сказав він, запустивши руку в капелюх. — Але знадобиться трохи віри.
Він висунув із капелюха руку, у якій тримав чорну ажурну парасольку з ручкою зі слонової кістки. Розкрив її над їхніми головами.
— Що ми збираємось із цим робити?
— Зараз побачите.
Джест знову надів капелюх, ступив на підвіконня і простягнув їй вільну руку.
Поки рахував до трьох, Кет остаточно вирішила, що таки збожеволіла, а потім поклала свою руку в його, і він підняв її й поставив поряд із собою.
— Ви ж не кричатимете, правда?
Вона не намагалася приховати жах, зустрівши його погляд.
Джест насупився, наблизив до неї обличчя й відпустив її руку, натомість підхопивши за лікоть.
— І не
Вона похитала головою, хоч і без жодної впевненості. Наважилася подивитись униз на землю з висоти двох поверхів.
— Леді Пінкертон, — попередив він.
Вона знову підвела голову й простягла тремтячі руки до його туніки.
— Гадаю, не буде зовсім недоречно з мого боку, якщо триматимуся за вас.
— Краще саме так і зробіть.
Вона кивнула й обхопила його за плечі, опустивши обличчя йому на груди. Вчепилася в нього, як у буй в морі.
Джест напружився й обхопив її вільною рукою за талію.
На мить усе зупинилося навкруг них. Вона відчувала биття його серця поряд із власним, його дихання на своєму волоссі. У ньому було щось створене саме для неї, і від цієї думки в Кет запалало обличчя, ніби вона стояла біля вогню.
— От і добре, — сказав Джест, і вона помітила, що він схвильований, і подумала, що це, мабуть, її уява. — Тільки не кричіть.