Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 68)
З печери долинули кроки. Ми мимохіть відсахнулися. Езра відсунув Вегу за спину, Альтаїр теж підійшов ближче до дочки.
На губах чоловіка, який щойно вийшов із печери, грала осяйна, але водночас настільки демонічна посмішка, що в жилах у мене застигла кров. Не виникало жодних сумнівів у тому, хто це. Регулюс Морадський — верховний король Керісу, наш заклятий ворог. Чоловік, який нібито не наважувався приходити в наш світ, адже боявся магії. Він виявився набагато молодшим, аніж я очікувала. У нього теж було довге волосся, як у князя Коралісу, проте біляве. Шрами тягнулися обличчям, на якому виділялися маленькі очі з райдужками, що світилися дивним біло-синім кольором. Він схрестив руки на широких грудях і з цікавістю оглянув присутніх, поки його погляд не затримався на Везі.
— Вега де Маскун, — сказав він, і клуби темно-синього туману закрутилися навколо його сильних ніг, але потім злякано відступили. — Прийми мої щирі вітання з весіллям. Я трохи ображений, що ти не запросив мене на церемонію, Альтаїре. Твій друг Аарванд такої честі удостоївся, як бачу.
Відповіді батька Веги я не зрозуміла. Чому ніхто нічого не робить? Верховний король геть беззахисний, однак ніхто не робив спроб його вбити. Лоренс як мінімум має знати смертельні прокльони, та й Езра, можливо, теж.
— Я приніс вам подарунок, — він зробив знак рукою, і на галявину вийшли ще два демони. Вони пристрибали на кривих ногах і сильних руках. Їхні очі, наче в жаб, випирали з орбіт, а під тонкою шкірою проступали кістки. Між ними висіла рудоволоса постать. Я ковтнула. Регулюс схопив її за загривок і вирвав у своїх лакеїв. Зрозуміти, що це Софія, тепер можна було лише по волоссю і безглуздому барвистому одязі. Обличчя і руки побиті до невпізнання, очі запливли. Вона хотіла щось сказати, але з горла виривався тільки хрип. Серед присутніх пролунав стогін, і я затулила рот рукою. Що Регулюс Морадський зробив із нею?
— Таке трапляється, — м’яким голосом промовив Регулюс, — коли хтось намагається мене обдурити і зрадити, — його пальці перетворилися на довгі гострі кігті.
Він підняв руку й задумливо почухав нею шрами на обличчі. Дедалі більше демонів вибиралися із печери та займали позиції поруч із ним. Він перехитрив нас. Проти такої чисельної переваги в нас не було шансів. Проте я підняла тремтячі пальці.
—
ПІСЛЯМОВА
Якщо ви читаєте це, отже, перша частина моєї саги про сестер-відьом теж, на жаль, добігла кінця, і я дуже сподіваюся, що книжка вам сподобалася. Для мене втілення нової ідеї завжди пов’язане з величезною радістю, страхами, любов’ю і розчаруванням. Можете уявити це як дорогу, яка веде то вгору, то вниз, або навіть нагадує американські гірки, і в мене теж трішки паморочиться в голові. Так сталося і цього разу, а від початкового задуму, який у мене колись з’явився, до кінця, як завжди, мало що залишилося, крім того, що йтиметься про трьох неймовірно милих сестер, які, хоч і геть різні, усе ж нерозлучні. Я дуже сподіваюся, що в наступних двох частинах усе так і залишиться, хоч би що цих трьох чекало.
А тепер я хотіла б подякувати всім, хто прочитав першу частину, не чекаючи, поки вийдуть усі три книжки. Для нас, авторів, це завжди трохи безглуздо, а ще я відразу перепрошую за фінал-інтригу. Але довго вам чекати не доведеться, обіцяю. До речі, перші ідеї щодо цієї історії з’явилися в мене кілька років тому, під час подорожі до Салема в США. Місце сьогодні дуже туристичне, однак його чарівності це геть не шкодить. Відьомські магазинчики однозначно послугували прототипом крамниці трьох сестер. Поки не почала вивчати тему відьом, я не розуміла, що сучасне відьомство та відьомська мудрість мають мало спільного зі справжньою магією.
Магією, знайомою нам із книжок. Не знаю, чого я очікувала. Але саме тому мені довелося трошки пожвавити ситуацію, щоб Віанна та її сестри справді змогли битися з демонами. Озброївшись лише травами та свічками, вони б, на жаль, далеко не просунулися. Однаково було дуже захопливо працювати зі знаннями та речами, за які жінок іще кілька століть тому спалювали. Тому закляття і прокляття, використані в книжці, — винятково плід моєї письменницької фантазії і часто запозичені з латинських і французьких слів. Але відтворювати їх не варто, тож навіть не намагайтеся. А ось що ви можете спробувати, то це магію свічок, читання по руці та розклади карт Таро. Зазвичай це безпечно. Читання карт — це завжди родзинка наших сімейних свят, тож, як і у випадку з «Невагомою»20, під час написання «Сестри зірок» мені допомагала свекруха, щоб я правильно витлумачила послання карт.
От я і дісталася до подяк. Колись я скажу, що писала цю книжку під час пандемії коронавірусу, і сподіваюся, що коли той день настане, усі ми будемо живі та здорові й добре переживемо цей період. На щастя, поруч зі мною в ці дні був чоловік, який дбав про те, щоб удома все йшло гладко, а моя молодша мужньо долала дистанційне навчання у школі. У такий спосіб я змогла повністю присвятити себе відьмам, замість того, щоб займатися математикою, біологією і релігією. Також хочу висловити шану всім матусям і татусям, у кого в хаті більш ніж одна дитина. Під час цієї кризи ви — найсміливіші. Однак у такий час мої колеги вкотре виявили свою згуртованість.
Хоча ми всі були замкнені й зайняті іншими важливими темами, браку підтримки, порад і підбадьорень ніколи не відчувалося. Моє цілковите і просто велетенське «спасибі» цього разу передусім належить Моне Кастен, без якої не було б чудових заголовків саги, що личать ідеально, — їх придумала саме вона. Далі, звісно ж, знову Нікола Готель, яка сортує мій безлад і робить його набагато кращим, і Катаріна Герцоґ. Нікола, Катаріна і я теж практично три сестри-відьми, бо разом чаклуємо над історіями для вас. А також я в жодному разі не можу забути про своїх дівчаток-читачок Джил і Ніколь, без яких уже неможливо уявити жодну книжку. Ви — моя dream team і, сподіваюся, залишитеся нею іще надовго. Щоби книжка отримала такий чудовий вигляд, Каролін Ліпінс і Лаура Ньюман знову зробили все можливе. А якщо ви тримаєте в руках книжку в палітурці, то просто принюхайтеся до паперу. Немає нічого крутішого, ніж справжня книжка.
Утім, усі мої тексти, так чи інак, були б неможливими без вас — тих, хто дає мені такі чудові відгуки, хто розповідає свої історії, дякує за мої всесвіти й радить іншим мої твори. Я сподіваюся, що ви залишитеся вірні мені ще дуже довго, а я ще довго захоплюватиму вас в інші світи. Якщо історія вам подобається, я знову буду рада рецензіям, постам, повідомленням і красивим картинкам. Заздалегідь дякую вам за це.
А тепер я бажаю нам усім, щоб минули останні дні епідемії і ми добре з ними впоралися, щоб наше життя якнайшвидше повернулося в нормальне річище. Напевно, усі ми чогось навчилися за цей час... напевно, відтепер ми будемо обережнішими і дбайливіше ставитимемося до довкілля і людей, які нас оточують. Напевно, у майбутньому ми прийматимемо й чужі думки, а не лише власну. Напевно, почнемо частіше мислити нестандартно і пролягатимемо руку тим, кому вона потрібна. Напевно... останнє «напевно» я залишаю вашій фантазії.
Обіймаю і бажаю щастя і здоров’я. Залишайтеся мужніми!
Ваша Мара
Закляття і прокляття
Французькі мадленки як в Аделаїзи
125 г масла
3 яйця середнього розміру
125 г цукру
1 пакетик ванільного цукру
дрібка тертої цедри (1/2 органічного лимона)
125 г борошна
1 чайна ложка розпушувача (без гірки)
60 г меленого мигдалю
цукрова пудра