Лукаш Орбитовский – Культ (страница 53)

+++

Пан бажає знати, звідки Хеньо взяв гроші на будівництво. Фатально складається, бо сам я можу лише здогадуватися. Звичайно, вони не були з дивана чи з того, що люди напхали йому в кишені. Ну, відколи Хеньо побачив Діву Марію, у нього завжди були гроші, і він ставився до них як до чогось само собою зрозумілого, як до листя на деревах чи снігу у січні. Це була його особлива вдача. Бальцерович забирав заощадження людей, а він будував собі каплички та церкви.

Багато чого стало зрозумілим для мене, коли я побачив тих німців на будівництві. Вони були не єдиними. На Оток приїжджали автобуси, повні людей із Заходу. Там були австрійці, французи, бельгійці та ціла купа німців. Одного разу навіть з'явився дивний хлоп з Австралії. Коли люди в Отоці зрозуміли, що відбувається, вони одразу ж облаштували кімнати для нічлігу. А тепер подумайте про масштаб обмінного курсу. Сьогодні ми заробляємо, можливо, сто п'ятдесят, двісті марок, але тоді, у вісімдесят дев'ятомуму та дев'яностому, максимум тридцять. Німці давали Хенєку по парі сотень, кожен так робив, тож Хенєк, за приблизними підрахунками, заробляв десятки звичайних місячних заробітків за день, якщо не більше. Пан Больо відкрив йому банківський рахунок, Чеся записувала платежі, і так воно й було. Скільки саме він заробляв, скільки витрачав, скільки у нього крали — на жаль, не скажу, бо не знаю. Скажу інше: цей лагідний хлопець із хрестом на грудях, у найдешевших штанях та мішкуватому светрі, був справжнісіньким мільйонером, про якого постійно говорили по телевізору.

Цікаво, бо гроші його не псували. Хенєк ніколи нічого собі не брав, окрім того будинку в Отоці, який він купив собі та пані Чесі. Можливо, в цьому й не було нічого поганого? Вони ж рлвинні були десь жити, чи не так? Скажу вам, він не прагнув грошей і навіть був здатний відмовитися від них, якщо йому не подобався дарувальник. У мене є для пана чудовий приклад. Це було через рік після початку будівництва, можливо, навіть раніше, ймовірно, після місцевих виборів і точно після падіння Лонгіна. Польдек розповідав мені про це, і люди багато про це говорили, бо ситуація була чудова. Тільки подумайте: будівництво вирує, заливають фундамент, будують каплицю та будинок для паломників, а потім крізь ворота в'їжджають три чорні BMW з номерними знаками, що відрізняються всього на одну цифру. З першого вийшли два молодих бички та відчинили двері своєму хазяїнові. Це був хлоп років тридцяти, з хвостиком, в нейлоновій блузі, в білих шкарпетках і в мокасинах. Я бачив його раніше, і він завжди так одягався. Казали, що він жив у Штатах і накрав машин аж на два мільйони доларів. Нібито, коли його допитували у Вроцлаві, він утік через вікно з прокуратури та одразу ж кинувся до нас тероризувати шиномонтажника, у якого була занедбана майстерня на вулиці Палацовій. Ось ким він був. Крім того, він вдавав із себе звичайного капіталіста, володів оптовою торгівлею шкарпетками, кількома ресторанами та розглядав можливість розведення коней у Липках. Він вийшов, оглянув будівельний майданчик, пішов зі своїми головорізами до святої статуї, упав на коліна та почав молитися.

З двох інших машин вийшло ще кілька хлопів. Робітники злякалися, веремії зробили те саме, бо, знаєте, такий візит не віщує нічого доброго. А ті хлопи розвантажили картонні коробки з водою та виноградним соком, смажені курячі ніжки, картоплю фрі, ще гарячу піцу та кілька ящиків пива. Вони приїхали з напоями! Вони встановили розкладні столи, навіть скатертини були. Робітники піддалися спокусі, їли та пили пиво, на превеликий розпач Хеня, який намагався зберегати тверезість на будівельному майданчику. Хлоп з хвостиком закінчив молитися та підійшов до мого брата. Він запитав, чи правда, що тут будують костьол, і якщо так, то він із задоволенням сипоне грошви.

— Я занедбав духовне життя, — сказав він. — Думав про тіло, бляха муха, забуваючи про душу. Тепер я хочу все змінити і для початку дати панському костьолові, я знаю, мільйонів п'ятсот. Це на початок, кажу, ми домовимося, і я хочу продовжувати інвестувати.

— Чудова новина! — зрадів Хеньо. — Є лише одна невелика проблема: у мене жодного костьолу немає. У світі є один справжній Костьол, і інший нам не потрібен.

— Костьол – не костьол, я ж до пароха з цим не піду. На фірму панові дамо. Безкоштовно, щоб подружитися. А коли справа почне розкручуватися, я з радістю ще раз проінвестую ваше підприємство. Якось домовимося, Бог допомагає тим, хто вміє крутитися, пане Хенріку.

— Дуже дякую за візит і за молитву, взагалі за все, що ви хочете для нас зробити, на жаль, у мене немає підприємства і навіть фірми, тож боюся, що з інвестиціями нічого не вийде.

— Fuck, то пан на дико крутить?

— Та де там на дико. У мене є підтримка добрих людей і, перш за все, Святого Духа.

Нічим не збентежений чоловік з хвостиком кивнув своїм. Вони принесли йому валізу, і в тій валізі були гроші. Він підсунув її Хенєкові під ніс.

— Гаразд, є так, як є, пан це бере. Подарунок на будівництво храму. Помоліться за мене, бо гріхи в мене жахливі, — сказав чоловік.

Але Хеньо тих грошей не взяв.

— Я панові дуже дякую, але прошу більшого, — так він йому сказав. — Я зараз помолюся за вас, бо ви справді потребуєте молитви. Але я хотів би, щоб ви повернулися сюди і принесли всі свої гроші.

— Усі? — здивувався той тип.

— Так, — продовжував незворушний Хеньо. — Любий пане, я все життя живу в Олаві і добре знаю, ким пан є і чим займається. Я пана розумію і люблю, як кожного ближнього, тому прошу, продайте ці три автомобілі, будинок і все, що у вас є в цьому будинку, адже це все отримано нечесним шляхом. Потім нехай пан повернеться сюди з усіма грошима або, якщо ми вам якось не подобаємося, будь ласка, віддайте ці гроші нам у парафію чи в будь-яку іншу, аби тільки католицьку. А коли пан це зробить, поверніться до нас, — говорив Хеньо, дивлячись тому чоловікові в очі. — Ми дамо вам лопату, і ви будете працювати з нами. Ми також будемо співати й молитися, і ви почуватиметеся краще, ніж будь-коли. Ви будете щасливі. Ці гроші я не візьму, бо з них кричить кров, — повторив він. — А зараз ми хочемо повертатися до роботи. Будь ласка, не гнівайтеся на мене. Я справді бажаю вам добра. Ідіть уже й повертайтеся, коли продасте все й віддасте костьолові.

Пан Больо, нібито, майже збожеволів, коли це почув. На його думку, хлоп із хвостиком мав такий вираз на обличчі, ніби хотів дістати пістолет і стрілити Хеньові між тих довірливих очей. Але нічого такого він не зробив, лише, пане Лукаш, закрив валізу, гримнув на своїх і забрався з ділянки. Перш ніж поїхати, він побажав Хенєкові гарного дня і висловив упевненість, що незабаром вони знову побачаться. Шкода тільки, що вони не стали друзями.

— З Богом! — Хенєк помахав йому рукою.

Пані Чеся в цей час виливала пиво з ящика до дренажної канави.

+++

Чоловік з хвостиком не був єдиною важливою особою, яка раптово запала любов'ю до Хенєка. Біля будівництва на Новому Отоку почав крутитися Вальдек. Він приїжджав на "полонезі", сам або з дружиною, дивився, як йдуть роботи, і питав, чим може допомогти. На його думку, такий великий громадський вчинок нагадував розбудову міста в сімдесятих роках, і він охоче додавав, що в нові часи, коли правлять облігації та гроші, трохи духовності піде Олаві на користь. Ймовірно, він зрозумів, що лише диво може принести йому перемогу на місцевих виборах.

Що я маю панові сказати? Під Вальдеком і справді було гаряче. Спочатку комуністи провалилися на виборах до Сейму, а потім ще й Мазовецький[90] став прем’єром. Вальдек називав його нічим іншим, як мухомором, і постійно підкреслював, що люди з "Солідарності" не мають жодного досвіду в управлінні. На його думку, стався, щонайбільше, струс після якого все повернеться до норми. Потім, однак, Раковський[91] виніс прапор, і Вальдек залишився без вигідної політичної приналежності. Тоді він заявив, що його заслуги перед містом є невимірними, і олавці, без сумніву, віддячать йому за доброту, яку він виявляв до них роками. Опитування вказували на щось інше. Вальдек почав бігати містом, як курка з відрубаною головою, і так його закинуло аж до Хеня.

— Ми двоє, і ніхто інший, зробили для міста найбільше, — сказав він моєму братові. — Було б непогано, якби ми зараз про це пам’ятали. Ми мусимо триматися разом, хай там що. Інакше ми пропадемо. Американці захоплять наше місто. А що з ними прийде? Свідки Єгови! Харе Крішна! Сатаністи! Хеню, любий, боюся, що ти можеш мати рацію щодо кінця світу, і справді, щось воно тут не так.

Якраз привезли цемент, і Хенєк бігав разом з усіма між фундаментами та бетономішалкою, по дошках. Цемент навряд чи зачекає, тож Вальдек бігав разом з Хенєком туди-сюди, поруч із тією тачкою.

— Ну, я все це знаю, і саме тому ми тут працюємо. Тільки не дуже розумію, як я міг би тут допомогти. І все ж, добрий Вальдеку, з того, що я пам’ятаю, ми не завжди ладнали.

— Ой, хто любиться, той і чубиться, Хеню, — задихався Вальдек. — Адже я не прошу багато. Якби ти тільки міг сказати у своїй проповіді, що є такий виборчий комітет, і я в цьому комітеті…

— Ага, ясно, проблема в тому, що через мене промовляє Матір Божа, а я сам по собі нічого сказати не маю.