Лукаш Орбитовский – Культ (страница 47)
Тож, звичайно, я більше не міг цього терпіти і зранку поїхав до Єльча. Я чекав біля заводської брами. Починалася ранкова зміна. Пригнічені робітники висипалися з прибулих огірків[82], їхня довга, повільна черга тягнулася від робітничого гуртожитку. Я дивився, як вони палять, гасять ті цигарки і тягнуться до фабрики. Я не міг впоратися з собою і зайшов всередину, хоча й знав, що не повинен. Я питав про психолога з питань праці, про Анну, але ніхто не міг відповісти. Скажіть мені, хто може забути таку дівчину? Кожен хлоп в Олаві витріщався на неї. Нарешті робітники показали мені дорогу до кабінету. Двері відчинила жінка-психолог, повненька і з короткою стрижкою. У будь-якому разі, це була не Анна, вона ніколи не чула про жодну Анну, ніхто, як вона, не працював у Єльчі, ні в цьому відділенні, ні в якому іншому. Я пояснив, що це неможливо, що я прийшов сюди, щоб забрати Анну, і так загубився в балаканині, так тремтів, що вона, та товста психологиня, сказала, що нічим не може мені допомогти.
— Мої послуги призначені лише для співробітників Єльча, і в мене з ними й так достатньо проблем, — почув я. — Я знаю хорошого психолога в місті. Він вам обов'язково допоможе. Я наполегливо раджу вам записатися на прийом. До побачення.
Вона написала адресу на аркуші паперу та виштовхнула мене за двері.
+++
В переддень весілля Хенєк не вийшов до сніданку. Спочатку я не звернув на це уваги через наш звичайний розгардіяш. Адась не вставав з ліжка та кричав, що йому треба платити за те, що він вчиться в школі, Куба взяв свій "грюндіг" до ванної, увімкнув якусь жахливу музику та співав у дезодорант перед дзеркалом, а Данусь згортала млинці зі сковороди та кричала на всіх. Я сидів там і читав в "Політиці" про робітників, які звільняються з роботи та беруть кредити на заняття роздрібною торгівлею. Раптом до мене дійшло, що Хеня з нами немає. Він не різав скибочки хліба, не чистив яблука і не бив ложкою по склянці. Знаєте, він робив це відтоді, як переїхав жити до нас, тому я був невимовно наляканий. Місце за столом було порожнє, в його кімнаті тихо. Він помер, чи його забрали живим на небеса?
Виявилося, що Хеньо опинився зовсім в іншому місці. Він тулився біля ліжка, під радіатором, у спітнілій піжамі, і весь тремтів. Коли він мене побачив, то просто простягнув руки. Я став навколішки, міцно обійняв його та спитав, що трапилося, поки Хенєк ридав і обіймав мене. Вбігла Дануся. Ми разом посадили Хеня на ліжко. Він одержав чай. Навіть хлопці налякалися.
— Братику, де я був, що я бачив… — нарешті ледь вимовив він.
— Де ж ти міг бути, якщо не рушив з кімнати. Твоє хропіння не давало мені спати, — легковажно сказав я, але я справді хвилювався за Хенєка. Я ніколи раніше не бачив його таким. Він налив чай у блюдце і безпорадно, перелякано кліпав очима.
— Я був у пустелі, — сказав Хенєк. — Справжній, без дерев і тварин, лише потріскана земля, каміння та чорне небо. Я не знав, куди йти, доки не побачив те сяйво чи щось таке. Пам'ятаєш, як у Ячковіцах ще горів свинарник у Завад? Це було щось подібне, тільки більше, ніби вся Олава перетворилася на дим. Я пішов у тому напрямку, до вогню, бо думав, що зустріну там когось...
Я заспокоїв його, сказав, що це просто сон.
— І так, і ні. Зазвичай, коли мені сниться, я не відчуваю ні тепла, ні холоду. Це було інакше, бо пустеля була гарячою та безкінечною. Крім того, я відчував набагато більше, дозволь мені розповісти тобі про це. Я натрапив на дорогу, широку, оточену терням, вона спускалася до вогню, і я вже не був один, Збишек. Незліченні натовпи йшли тією дорогою. Я бачив там нас усіх, тобто тебе, Данусю, Кубу та Адася, а також мою наречену Чеславу, Вальдека та багатьох інших. Вони йшли, ніби п'яні, навіть діти. І раптом щось, ніби батіг, обвилося навколо твоєї ноги і потягло тебе вниз. Ти хапався за все, що міг, але тільки щоб подряпати пальці до кісток. Я почув твій крик, братику, а потім перестав чути. Той самий батіг вихопив Данусю, дітей та інших. Збишек, я бачив, що там відбувається! У землі відкрилася величезна паща, з неї вивергалося полум'я, і ці батоги були язиками звірів, що тягнули людей під землю, у черево вогню, у пекло! Я був наляканий тим, Збишек, що сталося з тобою і що мало статися зі мною. Я впав на коліна і почав молитися. Тоді до мене заговорила Переможна Пані Олавська. Вона сказала, що захистить мене, що я тут лише для того, щоб побачити, що очікує нас усіх, якщо ми не підпорядкуємся вказівкам і як треба не виконаємо те, що нам кажуть.
Я б хотів запитати у Хеньо, чи не поглине нас пекельний вогонь, якщо ми не збудуємо костьолу на полі, що віддала Жанета, чи Люцифер закує мої яйця в лещата тощо. Можливо, таке питання допомогло б. Проте я мовчав, тримав брата в обіймах, дозволяв йому говорити. Я просто хотів, щоб він перестав боятися, щоб нарешті заспокоївся.
— Це чудисько поглинуло і мене, – розповідав Хеньо. — Я опинився в печері, де все горіло, але не так, як багаття чи навіть той свинарник у Ячковіцах. Стіни, стеля та підлога були розпечені до білого каління; на це неможливо було нормально дивитися, як і на сонце, і я відчував жар цього пекельного пуза, і клянусь тобі, я б не витримав ні секунди, якби не плащ, яким мене обгорнула Добра Пані. Я бачив, як бестії випльовують душі. Вони летіли високо, як іскри, а потім падали назад у великий вогонь. Мені дозволили підійти ближче. Черви звивались у відкритих ранах людей, а змії вилазили — соромно зізнатися — з кожного отвору їхніх тіл. Вони кусали одне одного за руки до кісток і плювалися тією плоттю. Вони всі кидалися одне на одного, як скажені собаки, ніби кожен ображався на іншого за те, що вони там опинилися. — Хеньо ридав і з благоговінням обхопив мене за щоки. — Братику, ти теж там був, — прошепотів він. — Я не розповім тобі всього про це, бо не можу, це не протиснеться мені крізь горло, бо ти висів там голий над вогнем, догори ногами, як... свиня у різника, і три різні дияволи робили з тобою залізом такі речі, що ти просто... Ти так жахливо кричав, каявся у всіх своїх гріхах і клявся, що якби знав, то ніколи б такого не зробив. Тепер ти знаєш, і, будь ласка, рятуйся, — благав Хенєк. — Рятуй хлопців і Дануту, понад усе - себе, бо я люблю тебе найбільше.
Я не знав, що й думати про цю балаканину. Я подумав хвилинку і сказав щось на кшталт:
— Хеньо, я ціную твою турботу, але ти сам сказав, нібито знаєш, що Творець запланував для мене, і тобі це дало багато радості. Можливо, ти заплутався, можливо, у твоєму сні дияволи мучили якогось іншого хлопа?
— Я не заплутався, і знаю, що бачив, — відповів Хенєк. — Ти маєш рацію, спочатку мені відкрилося одне, а тепер я побачив інше. Я впевнений, що це можна якось узгодити. Я обміркую це і розберуся, тільки не поки що, бо я не сказав тобі найгіршого. Тобі іноді сняться сни? — спитав він. — Мені часто сниться, і зі мною траплялося, що мені сниться довгий, прекрасний сон, і я засинаю лише на мить. Тут було те саме, але довше, і навпаки, бо я цілу вічність був у пеклі, відчуваючи спеку, дивлячись на ці великі страждання. Я навіть попросив Добру Пані вивести мене, але Добра Пані лише сказала мені дивитися і розповісти всім про небезпеку після смерті. Я знаю, що для тебе ніч минула, а для мене вона є набагато довшою. — Хенєк ридав і пригортався до мене. — Братику, зроби щось, бо я не хочу туди повертатися!
+++
Того дня я зробив Данусі першокласну стрижку. Звичайно ж, наголосивши, що я чоловічий перукар, не стрижу жіноче волосся і точно не стрижу свою дружину. Це все, що мені було потрібно, щоб мати змогу витримувати домашні обов'язки. Але потім стався безлад, бо Данка хотіла зробити з себе щось на кшталт богині, а замість, ну, Афродіти, вийшла сумна курка. Пам'ятаю, як вона стояла в коридорі й питала, чи все гаразд, і я бачив в її очах, що вона не повірить брехні, бо правда боляче ранить. Вона була гарна, а її мені зробили потворною. Я міцно обійняв її, витер щоки й затягнув до ванної.
Мені хотілося, щоб вона виглядала по-справжньому гарною, щоб була щасливою, і, мабуть, також хотіла, щоб ця нова зачіска стерла не лише стару, жахливу, а й мою власну погану поведінку. Я взяв стілець з кухні, посадив Данусь перед дзеркалом, обережно вимив їй волосся, мов маленькій дівчинці, а потім елегантно уклав його круглою щіткою. Я підняв його від коренів — бачите, ось так — і завив кінчики. Коли я торкнувся цієї ніжної, красивої шиї, Данусь так приємно зітхнула. Я зробив проділ ліворуч, оголивши їй шию. Зрештою, збризнув волосся лаком "Глорія", і, скажу вам, зачіска вийшла чудова, частково тому, що в Данусі було м’яке, пухнасте волосся. З чолкою, що спадала навскіс на очі, вона виглядала зухвало, як дочка грабіжника чи щось таке. Моя дорога дружина потрусила нею і не могла відірватися від дзеркала. Ми обидва були щасливі, але потім наш настрій раптово змінився, коли двоє сумних чоловіків постукали у двері, запрошуючи до міліцейської дільниці.
— Ісусе Христе, Збишеку, тільки не влаштовуй галасу, — благала мене Данусь. — І не треба відгавкуватися. Усі знають, який ти розумник, тому більше не доводь цього. Пообіцяй мені, що будеш розсудливим, щоб не було жодного лиха...