Лукаш Орбитовский – Культ (страница 16)

+++

Пан, мабуть, не здивується, почувши, що перша спроба побудувати святилище закінчилася невдачею. Втрутився Вальдек, і це сталося в ту приємну хвилину перепочинку, коли напад вереміїв на Олаву трохи вщух, тобто щонайменше через рік після першого явлення, і точно перед турніром міст та шаленого будівництва сортирів на ділянках. Люди прибували по тисячі, по три тисячі своїх побожних макітр, забиваючи поїзди та автобуси, блокуючи дорогу до Стшеліна. Хеньо стояв на ділянках по десять, дванадцять годин, незважаючи на погоду, благословляючи натовпи, промовляючи один набір молитов за іншим, зцілюючи всіх, хто силою проникав всередину, і навіть не встигав з'їсти бутерброд від Данусі. По правді кажучи, він скаржився, що ледве знаходив хвилинку, щоб відвідати туалет за сараєм. Він би радше почекав, поки лопне його сечовий міхур, ніж стрибнув би за дерево. Таким, власне, він і був.

Іоанн Павло II з візитом не квапився, можливо тому, що пан Больо, замість того, щоб тиснути на цьому питанні, зосередився на власних справах. Окрім самвидаву, що фіксував об'явлення, він підганяв вереміям картинки святих, фотографії Хеніо, які він друкував оптом у фотографа на Млинській вулиці,відразу ж біля казарм, та хрести, схожі на той, що носив Хеньо. В жаркі дні він додавав до пропозиції воду у пляшках. Хтось одразу запитав, чи має вода чудодійні властивості. Здивований Больо дав ухильну відповідь, але продажі все одно зросли. Хеня це не дуже хвилювало, і я сумніваюся, що Больо справедливо ділився своїми доходами. Мій брат чекав дзвінка з Риму, нового сну з Святим Отцем, поки нарешті не вирішив діяти. Під натиском Переможної Пані, він оголосив, що очікування майже закінчилося, і що він починає будівництво святилища з нуля, поруч з будкою з садовим інвентарем.

Як виглядає ділянка, пан сам бачить. Приблизно половина сотки, можливо, трохи більше. Вмістити базиліку туди дуже важко. Хенєк вирішив, що для початку достатньо буде каплиці. Викорчували аґрус, яблуні та груші, Польдек зібрав групу здорованів, і за день вони викопали яму під фундамент. Хенєк нібито мав бетон, сталь на армування, він замовив шлакоблоки, черепицю та план, складений якимось божевільним архітектором з Бжега. Чи це було правдою? Ми ніколи не дізнаємося, бо тієї ж ночі Вальдек відправив бригаду на садові ділянки, засипав яму, і мрія про каплицю лопнула. Хенєк був спустошений, бо ці ідіоти від Вальдека зламали таблички з назвами місцевостей, встановлені біля будки з інвентарем, і зірвали хрест з даху.

— Я просив Бога, щоб начальство цих вандалів побачило світло на власні очі, — сказав він мені того вечора. — Ці люди, які завдали нам такої шкоди, лише виконували накази, як і я їх виконую. Але я слухаюся неба. А вони кого слухають? Ну, я не знаю, але хтось точно наказав їм, хтось сказав: "Засипте фундамент! І хрест треба знищити!". Якби та людина, той керівник, послухав нас, ці люди не зробили б нічого поганого. Бо, на мою думку, люди є добрими і завжди роблять добро, якщо їм хтось це дозволить, і я, Збишеку, буду за це молитися.

Вальдек, глухий до закликів згори, запросив мене та Ромека до себе на горілку. Ми, пане Лукаш, ні на мить не припиняли зустрічатися. Звичайно, не так часто, як ми уявляли в молодості, бо тоді всі думали, що ми практично проведемо своє життя разом – в "Адрії", "Автостопі", "Урочій" та, звісно, ​​в "Лігві Дракона", катаючись на лижах та ходячи на рибалку, аж поки кожен з нас нарешті не помре за іншого, як у фільмі про мушкетерів. Цього, звісно, ​​не сталося, бо кожен з нас чогось досяг, чомусь себе присвятив. Знаєте, чому дружба є такою важливою? Бо це та частина дитинства, яку ми можемо взяти з собою в доросле життя. Пан не допетрить, чи не так? Я справжній філософ. Тож дозвольте мені сказати так. Я ставився до життя дуже серйозно. І маю на увазі гроші, справи, виховання дітей. Але про цих двох думав дуже довго, якби залишився хлопцем.

Вальдек займав три кімнати на П'ястовській площі. Одна була спальнею, іншу він переобладнав на вітальню, третя кімната була закрита, а у ванній кімнаті, облицьованій плиткою, висів календар з оголеними бабами. Ми сіли. Біла скатертина, на ній посуд і склянки. У Вальдека було безліч африканських масок, величезна картина заходу сонця — знаєте, опукла, посипана блискітками — подвійний ряд дипломів над столом і повненька дружина. Якби в неї були вуса, можна було б поклястися, що вони близнюки.

Ми трохи випили. Базікали про всілякі нісенітниці. Як справи. Як робота. Оскільки я був єдиним, у кого були діти, здебільшого говорив про них. Вальдек метушився, ніби в нього були глисти. Кожні п'ятнадцять хвилин він вставав, нібито за солоними огірками, хлібом, ковбасою та маринованим грибами, але завжди зникав у третій кімнаті, де сиділа його дружина. Він виходив і негайно вимагав випити. Здебільшого говорив про майбутній турнір міст. Олава змагалася з могутнім Щецінеком[32]. Подія мала більший масштаб, ніж нещодавній ювілей – про нього оголосили по телебаченню.

— У Щецінеку є зелень і кілька озер, тому ми, мабуть, не переможемо їх з точки зору природи. Я ставлю на історію, культуру та командну працю, – вигукнув Вальдек, а я чекав, коли він підійде до мого брата і попросить мене обтяжити його катехізисом і кинути в Одер. Тим часом мій старий приятель мовчав. Ми пили багато. З-за дверей доносився шепіт, як у будинку з привидами. Шепіт і хрип. Ромек явно почував себе неспокійно і запитав, чи є в турнірі міст якісь розділи, присвячені духовному життю. Він сказав це, додам, з повним ротом оселедця, просоченого горілкою.

— Знаєте, що зі мною нещодавно сталося? Я був у Вроцлаві, в комітеті. І знаєте, як мене там зустріли. "Благослови вас Бог, що відбувається в темному, неосвіченому місті?". Ромеку, у мене до тебе щире прохання: відведи все це товариство з городніх ділянок до дому пароха чи до костьолу. Ну, а ти з чого регочеш? Хіба ти не можеш трохи промовити до розуму власного брата?

— Це мине, — сказав Ромек. — Такі речі трапляються, а потім настає тиша. Скоро люди перестануть приходити до Олави. Достатньо трохи почекати.

Вальдек був не дуже задоволений цією відповіддю. Він засипав яму під фундамент храму, що збудило в його м'якому тілі почуття виконання справи. Він балакав, що боїться за місто і за власну кар'єру, а більше за все — за мене та Хеня. Бо ж Хеньо запустив ракети, які не може контролювати. І це він стягне нещастя на себе і на мою родину.

— Нехай про це в тебе голова не болить, - порадив я Вальдекові.

Наразі Хенєк повертався додому з кишенями, набитими готівкою, тинявся Вічним містом і приймав шани від світанку до заходу сонця. Вальдек мав рацію. Лонгін вже діяв, про що я розповім панові пізніше. Я боявся, що Хеньо потрапить у халепу. Скажи пан мені сам, пан може уявити його у в'язниці?

Ми подивилися один на одного – троє ситих псів на піку сил, але кожен безпорадний, як цуценя. Жоден цього не казав, але я впевнений, що ми відчували більш-менш одне й те саме. Якийсь страх, дивна безпорадність перед моїм Хеньо. Не було можливості переконати його, підкупити, не було можливості залякати. Він слухав лише Бога, у нього було багато грошей, і він був тупий, як цегла. Ідіоти виходять чудовими героями.

— Я поговорю з кардиналом, – нарешті сказав Ромек. — Розповім йому, що відбувається. Він скрутить справі шию на рівні воєводства. Розумієте, що це означає? Новина про Олаву не пошириться вище, ані у Варшаву, ані в Рим, принаймні офіційно. Розслідування цього нібито дива проведено не буде; ніхто його не визнає і не підтримає. Священикам буде заборонено приходити на ділянки, і це означає, що завжди знайдеться якийсь божевільний, але справа дозріла для розслідування. Нехай собі киснуть на своїх городах.

Голос Ромека був сумним, бо, гадаю, він трохи заздрив вірі Хенєка, його близькості до дива та відданості людей — усьому, що він втратив, граючи на гітарі, крутячи платівки Пола Анки та збираючи німецькі штрих-коди з думкою про хворих дітей у Свідниці. Щось зловісно шепотіло за дверима. Вальдек підніс пальці до губ, потім відвів їх і сказав, що в такому разі він адміністративно придушить кожну ініціативу Хенєка. Не буде ні каплиці, ні навіть недільної школи, нічого.

— Є ще Лонгін, — додав він. — Я візьму його на себе, якщо вийде. Я роблю це, Збишеку, перш за все для тебе.

Після того ми випили, і я погодився бути посередником між ними двома та моїм братом. Я наголосив, що не маю на нього жодного реального впливу, але спробую Хенєка переконати. Коротше кажучи, я захищатиму Олаву від Хенєка всіма силами, а Хенєка — від нього самого. Звісно, ​​я мав намір дотриматися лише другої частини своєї обіцянки. Брат повинен захищати брата будь-якою ціною. Навіть якщо брат не хоче жодного захисту. Тож ми уклали тристоронню угоду: ми пообіцяли один одному, що разом контролюватимемо ділянки. Священик, перукар і член партії. Без нас нічого про нього, нічого про Хенєка. Ми пили дедалі радісніше, ніби кожен з нас зумів переконати себе, що справа закрита, як ксьондз в багажнику[33]. Ми сиділи в напівтемряві. Палили цигарки. Африканські маски дивилися на нас. Коли Ромек пішов до туалету і довго не повертався, ми з Вальдеком сміялися з того, що він дивився на календар з голими жінками. Я почувався величезною дитиною і ніколи б не подумав, що наша дружба тієї ночі пішла до біса. Вона потонула в горілці, і все скінчилося.