Луиза Пенни – Зловісно тихе життя (страница 38)
— Але чи ви впевнені? Я знаю, що міс Ніл назвала три імені, зокрема Філіппа, але вона могла помилилася принаймні з одним із них.
— Справді? — запитала Сюзанна, і надія на мить відродилася, але вона згадала, що це не має значення. Кілька днів тому вона була пригнічена думкою про те, що її син таке утнув і його спіймали. Однак це було ніщо порівняно з його наступним учинком.
— Я можу його побачити? — запитав мосьє Ґіметт. — Тільки я і старший інспектор Ґамаш.
Метью завагався.
— Пам’ятайте, пане Крофт, я не працюю на поліцію.
У Крофта все одно не було вибору, і він це знав. Він повів їх нагору й постукав у зачинені двері. Ніхто не відповів. Він постукав ще раз. Відповіді так само не було. Він поклав руку на ручку, потім прибрав і постукав ще раз, цього разу гукаючи сина на ім’я.
Ґамаш з цікавістю спостерігав за Крофтом. Нарешті він простягнув руку, повернув ручку дверей і зайшов до кімнати Філіппа.
Філіпп стояв спиною до дверей і кивав головою. Навіть на відстані Ґамаш почув металеві, пронизливі звуки музики, що долинала з навушників. На Філіппові був звичний для сьогоднішніх підлітків одяг — мішкуватий светр і мішкуваті штани. Стіни його кімнати були обклеєні плакатами рок- і реп-гуртів, і на всіх — зухвалі, набундючені молодики. Між плакатами ледь проглядалися шпалери. Маленькі хокеїсти в червоних светрах команди «Монреаль Канадієнс».
Ґіметт торкнувся Філіппа за плече. Філіпп розплющив очі й подивився на них з такою ненавистю, що обом чоловікам на мить здалося, що він на них накинеться. Потім той погляд зник. Філіпп влучив не в ту ціль, і не вперше.
— Так, чого ви хочете?
— Філіппе, я Клод Ґіметт з Офісу опікунів Квебеку, а це старший інспектор Ґамаш із поліції Квебеку.
Ґамаш очікував зустріти переляканого хлопчика, і він знав, що страх набуває різних форм. Агресія була поширеним явищем. Люди, які гнівалися, майже завжди були налякані. Зарозумілість, сльози, позірний спокій, але знервовані руки та очі. Щось майже завжди видавало страх. Але Філіпп Крофт не здавався наляканим. Його вигляд видавав… тріумф.
— І що?
— Ми тут через смерть Джейн Ніл.
— Так. Я чув про неї. Яке це стосується мене?
— Ми вважаємо, що це зробив ти, Філіппе.
— Та невже? Чому?
— Її кров була на луку, знайденому у вашому підвалі, разом із твоїми відбитками. Її кров також була на твоєму одязі.
— І це все?
— На твоєму велосипеді теж була кров. Кров міс Ніл.
Філіпп здавався задоволеним собою.
— Я цього не робив.
— Тоді як ти це поясниш? — запитав Ґамаш.
— А ви як?
Ґамаш сів.
— Розповісти тобі? Ось що сталося, гадаю. Недільного ранку ти вийшов із дому на світанні. Щось спонукало тебе взяти старий лук і стріли й поїхати на велосипеді до того місця. Ми знаємо, що колись там полював твій дідусь. Він навіть зробив скрадок на тому старому кленові, чи не так?
Філіпп продовжував дивитися на нього. «Або крізь мене», — подумав Ґамаш.
— Потім щось сталося. Або твоя рука зісковзнула і стріла вилетіла помилково, або ти навмисно вистрілив, думаючи, що там олень. У будь-якому разі результат був катастрофічним. Що сталося потім, Філіппе?
Ґамаш спостерігав і чекав, як і мсьє Ґіметт. Утім, Філіпп був незворушний, на його обличчі не було жодних емоцій, наче розповідали про когось іншого. Потім він звів брови й посміхнувся.
— Продовжуйте. Стає щодалі цікавіше. Отже, стара леді відкинулася, а я повинен нетямитися від горя? Але мене там не було, пам’ятаєте?
— Я забув, — сказав Ґамаш. — То дозволь мені продовжити. Ти кмітливий хлопець. — Тут Філіпп насупився. Йому явно не подобалося таке поблажливе ставлення. — Ти зрозумів, що вона мертва. Ти шукав стрілу і знайшов її, так кров потрапила на твої руки й одяг. Потім ти повернувся додому й сховав лук і стрілу в підвалі. Але твоя мати помітила плями на твоєму одязі й запитала про них. Ти, напевне, вигадав якусь історію. Але вона також знайшла в підвалі лук і стріли. Почувши про смерть Джейн Ніл, вона склала все докупи. Вона спалила стрілу, та не лук, бо він був занадто великий, щоб поміститися в топці.
— Слухайте, чоловіче. Я розумію, що ви старий, тож дозвольте мені повторити повільно. Мене там не було. Я цього не робив.
— Тоді хто це зробив? — запитав Ґіметт.
— Подумаймо, хто це міг зробити. Ну, хто в цьому будинку є досвідченим мисливцем?
— Ти хочеш сказати, що міс Ніл убив твій батько? — запитав Ґіметт.
— Ви двоє ідіотів? Звісно, він це зробив.
— А як щодо плям крові на твоєму велосипеді? На твоєму одязі? — здивовано запитав Ґіметт.
— Слухайте, я розповім вам, що сталося. Можливо, ви захочете записати мої слова.
Але Ґамаш не зрушив з місця, просто мовчки дивився на Філіппа.
— Мій батько прийшов додому геть засмучений. Його рукавички були всі в крові. Я вийшов подивитися, чи можу допомогти. Щойно він побачив мене, то обійняв і вхопив за руки, шукаючи підтримки. Він дав мені закривавлену стрілу й лук і велів покласти їх у підвал. У мене виникли підозри.
— І що здалося тобі підозрілим? — запитав Ґіметт.
— Після полювання батько завжди чистив своє спорядження. Тому це було дивно. І в кузові вантажівки не було оленя. Я просто додав два і два й збагнув, що він когось убив.
Ґіметт і Ґамаш перезирнулися.
— За підвал відповідаю я, — продовжив Філіпп. — Тож, коли він наказав мені покласти туди закривавлені речі, я замислився, чи не підставляє він мене. Та я все одно поклав їх туди, а він почав кричати на мене: «Дурний хлопчисько, забери свій довбаний велосипед з дороги!». Перш ніж я встиг помити руки, мені довелося прибрати велосипед. Ось звідки на ньому з’явилися плями крові.
— Я хотів би побачити твою ліву руку, покажи, будь ласка, — попросив Ґамаш.
Ґіметт повернувся до Філіппа:
— Раджу не робити цього.
Філіпп знизав плечима й відсунув назад вільний рукав, оголивши яскравий фіолетовий синець. Точно такий, як у Бовуара.
— Звідки він у тебе? — запитав Ґамаш.
— А як більшість дітей отримують синці?
— Ти впав? — поцікавився Ґіметт.
Філіпп закотив очі.
— А ще як?
Ґіметт запитав серйозно:
— Це твій тато зробив з тобою?
— Ясна річ.
— Він не робив цього. Він не міг!
Метью мовчав, наче раптово втратив усю життєву силу. Це Сюзанна нарешті набула голосу й запротестувала. «Вони, либонь, неправильно почули, неправильно зрозуміли, помилилися».
— Філіпп не міг такого сказати.
— Ми знаємо, що ми чули, місіс Крофт. Філіпп каже, що його батько знущається над ним і через страх перед побоями Філіпп допоміг Метью приховати його злочин. Ось звідки кров на ньому і його відбитки на луку. Він каже, що його батько вбив Джейн Ніл.
Клод Ґіммет пояснив усе вдруге і знав, що, можливо, йому доведеться робити це ще не раз.
Здивований, Бовуар перехопив погляд Ґамаша й побачив те, що рідко коли спостерігав у Армані Ґамаші. Злість. Ґамаш перевів погляд із Бовуара на Крофта. Занадто пізно Метью зрозумів, що помилявся. Він думав, що загроза його домівці й родині надходить іздалеку. Він ніколи, ніколи не уявляв, що весь цей час небезпека була поряд.
— Його правда, — сказав Крофт. — Я вбив Джейн Ніл.
Ґамаш заплющив очі.
— О Метью, будь ласка! Ні! Не треба! — Сюзанна повернулася до присутніх, наче пазурами, ухопившись у руку Ґамаша. — Зупиніть його! Він бреше.