Луиза Пенни – Фатальне благословення (страница 62)

Забудь свій дар — не досконалий він, У всьому тріщина знайдеться, Саме крізь неї світло ллється.　

— Який дивовижний вірш! Рут Зардо?　

— Леонард Коен. Клара використала його у своїй роботі. Вона написала його на стіні, на тлі якої зобразила вас трьох, як графіті.　

— У всьому тріщина знайдеться, саме крізь неї світло ллється, — повторила Емілі.　

— То що сталося з Ел? — Він пригадав фотографію розтину. Брудна, виснажена, жалюгідна стара п’яничка на столі в морзі. Зовсім не схожа на осяйну молоду жінку, яку описувала Ем.　

— Вона хотіла поїхати до Індії. Вона думала, що, можливо, там її розум утихомириться і вона знайде спокій. Ми втрьох потягнули жеребки, і їхати випало Матінці. Іронія долі в тому, що Ел не дуже вподобала Індію, але Матінка знайшла там відповіді на запитання, про які вона навіть не підозрювала.　

— Матінка, — промовив Ґамаш. — Беатріс Меєр. Іще один дотеп. Я запитав Клару, чому всі називають Бі Матінкою, і вона запропонувала мені з’ясувати це самотужки.　

— І ви з’ясували.　

— На це пішло чимало часу. До мене не доходило, поки я не подивився «Лева узимку». Тоді я зрозумів.　

— Яким чином?　

— MGM. Метроу, Гоулдвін, Меєр. Меєр. Вимовляється так само, як слово mère. Французькою «мати», «матінка». Беатріс Меєр стала Матінкою Бі. Тоді я зрозумів, що опинився в компанії людей, які люблять не лише книжки, а й слова. Вимовлені, написані, які розуміють силу слова.　

— Коли Кей запитала, чому її батько та інші хлопці кричали «До біса Папу!», йдучи на смерть, ви сказали, що, можливо, вони знали про вбивчу силу слова. Кей відкинула цю гіпотезу, але я думаю, що ви мали рацію. Я знаю, що словом можна вбити. Я спостерігала це на Святвечір. Ви можете вважати, що я драматизую, але я бачила, як Сісі словами вбила свою доньку.　

— То що сталося з Ел? — перепитав він.　

Бовуар зупинив машину, та виходити не поспішав. Обігрівач був увімкнений, і сидіння в машині нагрілися. Зі стереоколонок лунала композиція La complainte du phoque en Alaska y виконанні гурту Beau Dommage[142]. Під цю пісню він обіймався й цілувався на шкільних танцях. Її завжди ставили останньою, і вона завжди доводила дівчат до сліз.　

Він не хотів виходити не лише тому, що мусив залишити затишний салон, наповнений теплими й чуттєвими спогадами, а й тому, що не наважувався зайти до місця, де на нього чекали. Медитаційний центр височів у сліпучих променях ранкового сонця.　

Не встиг він постукати, а двері вже відчинилися.　

— Bonjour, Inspecteur.　

Матінка злегка ворухнула куточками міцно стиснутих блідих вуст, але її очі не усміхалися. Бовуар відчув її напругу і розслабився. Тепер він мав перевагу й розумів це.　

— Можна мені увійти? — Нізащо у світі він не назвав би її Матінкою і не поцікавився б, чому її так називають, хоча йому страшенно кортіло це знати.　

— У мене склалося враження, що це місце вам не надто сподобалося, — сказала Матінка, повернувши собі перевагу над Бовуаром.　

Жан Ґі ніяк не міг зрозуміти цю жінку. Вона була приземкуватою і непривабливою. Ходила перевалюючись із боку на бік. Її волосся стирчало на всі боки. Загорталася у якісь простирадла, чи то штори, чи то покривала. За всіма критеріями вона мала бути посміховиськом. І все ж у ній щось було.　

— Я саме підхопив грип, коли був тут минулого разу. Вибачте, якщо поводився нетактовно. — Хоча вибачення й застрягали поперек горла, та він пам’ятав слова Ґамаша про те, що зрештою вони дають у руки козир. І з роками він помітив, що це правда. Люди відчувають перевагу, коли думають, що ви перед ними винуваті. Але щойно ви вибачаєтеся, вони перевагу втрачають. І це їх бісить.　

Тож тепер Бовуар почувався з мадам Меєр на рівних.　

— Намасте! — промовила вона, склавши долоні та вклоняючись.　

Чорт би її вхопив! Він знову втратив паритет. Бовуар розумів, що тут він має щось сказати, але промовчав. Роззувшись, він пройшов до великої кімнати для медитацій зі стінами заспокійливого кольору морської хвилі та теплою, укритою зеленим килимом підлогою.　

— Я маю до вас кілька запитань. — Він обернувся до мадам Меєр, що перевальцем ішла слідом за ним. — Якої ви думки про Сісі де Пуатьє?　

— Я вже говорила про це старшому інспектору. До речі, ви були з ним. Хоча, мабуть, тоді ви були надто хворі, щоб прислухатися.　

Вона була виснажена, і сил на співчуття не залишилося. їй було вже байдуже. Вона знала, що довго не протримається, тож воліла, щоб кінець настав якнайшвидше. Вона більше не прокидалася серед ночі від тривоги й занепокоєння. Тепер вона просто не засинала.　

Матінка смертельно втомилася.　

— Сісі була божевільною. Уся її філософія була лай — ном. Вона взяла кілька різних учень, змішала їх докупи й вигадала цю отруйну ідею, що люди не повинні показувати свої емоції. Це ж безглуздо. Без емоцій нас немає. Саме емоції роблять нас тими, якими ми є. Її ідея про те, що по-справжньому розвинені люди нічого не відчувають, просто безглузда. Так, ми прагнемо рівноваги, та рівновага не означає відсутність або приховування емоцій. Навпаки! Це означає… — Матінка починала хвилюватися, вона вже не мала сил стримуватися. — Це означає повноту почуттів, пристрасть. Ви приймаєте життя, а потім відпускаєте. Вона вважала себе такою обізнаною та благородною — приїхала сюди і почала повчати нас. Li Bien се, Be Calm те. Увесь цей вишуканий білий одяг, меблі, постільна білизна, дурнуваті аура-подушки, заспокійливі дитячі ковдри і бозна-яке інше лайно. Вона була хвора. Вона не визнавала своїх емоцій, придушувала, перекручувала та зрештою перетворила на щось потворне. Вона стверджувала, що була такою врівноваженою, такою заземленою. Так уже заземлилася, що це її вбило. Карма в дії.　

Бовуару спало на думку, що «карма» в перекладі, мабуть, означає «іронія».　

Матінка випромінювала гнів. Саме той стан підозрюваних, який був йому завжди до вподоби. Некеровані, готові сказати та зробити що завгодно.　

— І все ж і ви, і Сісі називали свої центри «Віднайдіть спокій». А хіба «спокійний» не означає «рівний, без емоцій»?　

— Бути врівноваженим і бути спокійним — різні речі.　

— Я думаю, ви просто граєте словами. Як і тут.　

Він показав на стіну з написаною цитатою й підійшов до неї.　

— «Віднайдіть спокій і пізнайте, що Я — Бог». Ви сказали старшому інспекторові Ґамашу, що це з Ісаї, але хіба це не із Псалмів?　

Бовуар обожнював такі моменти у своїй роботі. Він бачив, як вона здувається на його очах, і лише дивувався, що не чує жодного писку. Він неквапливо дістав свій блокнот.　

— Псалом 45, вірш 11. «Вгамуйтесь і пізнайте, що Я — Бог». Ви збрехали й навмисне змінили цитату. Навіщо? Що насправді означає «Be Calm»?　

Вони обоє мовчали. Було чутно лише дихання Матінки.　

Потім щось сталося. Бовуар побачив, що він щойно зробив. Він зламав цю літню жінку. Щось зрушилося, і тепер перед ним стояла знесилена стара леді, зі скуйовдженим волоссям і пухлим, обвислим тілом. Її біле, як крейда, зморшкувате обличчя розслабилося, жилаві руки з кістлявими пальцями тремтіли.　

Її голова схилилася.　

Він зробив це. Він зробив це навмисно і з радістю.　

— Елеонора з Матінкою залишалися в комуні пів року, — розповідала Ем старшому інспекторові. Раптом її руки стали нервово перебирати ручку чашки з еспресо. — Матінка занурювалась у філософію все глибше й глибше, однак Ел знову почала непокоїтися. Урешті-решт вона поїхала. Вона повернулася до Канади, але не додому. На деякий час ми втратили її слід.　

— Коли ви зрозуміли, що вона психічно неврівноважена? — запитав Ґамаш.　

— Ми завжди це знали. Її розум був якимсь несамовитим. Вона не могла зосередитися на чомусь одному, а перескакувала з проекту на проект, і з усіма ними блискуче вправлялася. Але, чесно кажучи, якщо Ел знаходила справу, котра їй дійсно подобалося, вона ставала одержимою нею. Вона вкладала в неї всі свої таланти, усю енергію. І тоді її було годі перевершити.　

— Як із лі біен? — Ґамаш дістав картонну коробку.　

— Що ще у вас там заховане? — Ем нахилилася до столу, заглядаючи в його шкіряну сумку. — Може, команда «Монреаль Канадієнс»[143]?　

— Сподіваюся, що ні. Сьогодні ввечері у них гра.　

Ем не відводила очей від його великих, обережних рук, які повільно розгортали предмет, що лежав під нею. Він лежав на столі поруч із дерев’яною скринькою. На одну незабутню мить Емілі Лонгпре знову стала юною Ем, що вперше побачила кулю лі біен. Куля сяяла і здавалася нереальною, її неймовірну красу наче ув’язнили під шаром невидимого скла. Вона викликала захоплення і страх водночас.　

Як і Елеонора Аллер.　

Юна Емілі Лонґпре вже тоді знала, що вони втратять її. Знала, що їхня світла подруга не зможе вижити　в реальному світі. І от тепер куля лі біен повернулася до Трьох Сосен, але без свого творця.　

— Можна мені потримати її?　

Ґамаш передав їй до рук кулю так само, як раніше передавав скриньку, але цього разу вона щільно зімкнула навколо кулі долоні, наче обіймаючи та захищаючи щось дорогоцінне. Він востаннє засунув руку до сумки і витягнув звідти довгий шкіряний засмальцьований шнур. Із нього звисала голова орла.　

— Я хочу почути всю правду, мадам.　

Бовуар сидів поруч із Матінкою та уважно слухав, як колись у дитинстві слухав власну матір, яка читала йому сповнені драматизму пригодницькі оповідання.　

— Коли Сісі вперше приїхала сюди, — розповідала Матінка, — вона виявила до нас неприродний інтерес.