Луиза Пенни – Фатальне благословення (страница 54)
«Жени від себе ці думки! — наказував йому розум. — Це звичайнісінький дім. Це просто будинок».
— Вона тут, проходьте.
Чоловіки пройшли за Лайоном на кухню. Неочікувано для Бовуара там смачно пахло домашньою їжею.
— Приходила пані Ландерс, принесла поїсти, — пояснив Лайон.
Крі сиділа за столом, перед нею на тарілці холонула їжа.
— Вона останнім часом мало їсть.
— Крі, це знову я, старший інспектор Ґамаш. — Ґамаш сів у крісло поруч із дівчинкою. Він обережно накрив своєю великою, сильною долонею її білу, вкриту ямочками руку. — Я просто хотів переконатися, що з тобою все гаразд. Чи можу я чимось допомогти? — Минула довга хвилина, але відповіді він так і не дочекався. — Я хотів би попросити тебе про послугу. — Його голос звучав спокійно та доброзичливо. — Повечеряй, будь ласка. Я знаю, що в тебе поганий апетит, але тобі необхідно поїсти. Ми хочемо, щоб ти була здоровою і красивою.
Крі мовчала. Вона сиділа з незмінним виразом обличчя й дивилася прямо перед собою. Нарешті Ґамаш підвівся.
— Добраніч, Крі. Ми скоро побачимося. Якщо тобі щось знадобиться, я буду поруч, я зупинився в готелі біля підніжжя пагорба.
Старший інспектор повернувся, кивнув своїм людям і Лайону, а потім вийшов із кімнати. Чоловіки пішли слідом за ним, включаючи Лайона, який почувався на диво спокійно поруч із цією людиною, яка усім розпоряджалася.
— Ми вважаємо, що знайшли матір Сісі, — сказав старший інспектор Лайону, коли вони опинилися у холі.
— Хто вона?
— Наразі ми не знаємо її імені, але вважаємо, що вона з Трьох Сосен. Що нам відомо напевне, то це те, що її вбили якраз напередодні Різдва.
Ґамаш пильно дивився на Лайона, і йому здалося, ніби на обличчі чоловіка щось промайнуло, але потім зникло.
— Убили? Обох? Сісі та її матір? Але що це означає?
— Це означає, що хтось може спробувати вбити твою доньку, — сказав Ґамаш, не відводячи від Лайона виразного й застережливого погляду. — Місцева поліція вислала машину…
— Машина вже прибула, мсьє, — повідомив Лем’є, який помітив фари.
— …тож вас охоронятимуть двадцять чотири години на добу. З дівчинкою нічого не станеться. Я зрозуміло висловився?
Лайон кивнув. Усе відбувалося дуже швидко. Занадто швидко. Йому потрібен був час на роздуми.
Ґамаш коротко кивнув і вийшов із дому.
Олів’є поворушив дрова й підкинув ще одне поліно у вогонь. Жан Ґі Бовуар і старший інспектор Ґамаш тихо розмовляли, сидячи за столиком біля каміна. Бістро було наполовину заповнене, тихий гомін розмов наповнював приміщення. Олів’є взяв пляшку червоного вина і наповнив уже порожні келихи.
— А ось і ваша вечеря.
Перед Бовуаром поставили велику тарілку зі стейком, який ще мить тому шкварчав на вугіллі, і тоненько нарізаною та присмаченою спеціями картоплею, а поруч на маленькій тарілочці — соусник із майонезом. Бовуар смакував вино, ліниво збовтуючи темний напій і відсьорбуючи його маленькими ковтками, і дивився на вогонь. Ось він, рай! Довгий холодний день нарешті добіг кінця. Тепер вони з Ґамашем могли посидіти й обговорити справу. Це була улюблена частина роботи Бовуара. Надто якщо вона супроводжувалася стейком-фрі, вином і живим вогнем.
Ґамашу принесли замовлення — каре ягняти в оточенні крихітних картоплинок і зелених бобів. М’ясо вабило тонким ароматом часнику та розмарину. Посеред столу вже стояв кошик із кількома ще теплими булочками і маленька тарілочка з кульками вершкового масла.
Щоб звільнити місце для тарілки, Ґамаш трохи відсунув серветку, і Бовуар помітив на ній якісь карлючки. Навіть перевернуті й недбалено написані, букви можна розібрати.
В KLM. Буква «L» була кілька разів обведена кружечком.
— Скринька Ел, — сказав Бовуар, упізнаючи літери. — Мабуть, вона збирала ці букви роками. Одна з її нав’язливих ідей. Як і в її доньки. Цікаво, це спадкове?
— Так, цікаво.
Тепло, вино, вогонь і смачна їжа були спокусою, якій важко було не піддатися. Арман Ґамаш розслабився. Він був задоволений перебігом дня, хоча й хвилювався за Крі. Утім, він знав, що дівчинка буде в безпеці. Він попередив Лайона. За чоловіком цілодобово спостерігали. Старший інспектор досі був переконаний, що Річард Лайон — саме той, кого вони шукають. Хто ще міг бути вбивцею? Ґамаш їв ягнятину, насолоджуючись її вишуканим смаком.
— Чому вбивця затримався, щоб забрати кулон із руки Ел, як ти вважаєш, Жане Ґі?
— Мабуть, це було важливим для нього. Можливо, кулон якось вказує на нього, видає його.
— Можливо. — Ґамаш узяв булочку, розломив її навпіл, і дрібні лусочки скоринки посипалися на дерев’яний стіл. — Навіщо він убив Ел? Навіщо вбивати Сісі? Навіщо вбивати їх обох? І чому саме зараз? Що змусило вбивцю вбити їх обох упродовж кількох днів?
— Сісі збиралася підписати контракт із тією американською компанією. Можливо, вбивця хотів завадити їй це зробити?
— Але навіщо її зупиняти? Після підписання контракту вона б коштувала значно дорожче. До того ж у мене таке відчуття, що американський контракт був черговим маренням Сісі. Поживемо — побачимо. Хай так. Але навіщо вбивати її матір?
— Ви гадаєте, Ел була з Трьох Сосен?
— Так, і завтра ми повинні зосередитися на пошуку людей, які знали її. У мене до тебе інше запитання. — їхні тарілки майже спорожніли, і Бовуар вимочував булочкою соус, що залишився від стейка. — Навіщо викидати відеокасету? З нею все було гаразд, ми бачили.
Офіціантка забрала їхні тарілки й принесла сирну тарілку.
— Це все з монастиря в Сен-Бенуа-дю-Лак, — похвалився Олів’є, розмахуючи над тарілкою ножем для сиру. — їхнє покликання — виготовлення сиру та григоріанські співи. Всі їхні сири називаються на честь святих. Ось цей — Сен-Андре, а цей — Сен-Альбре.
— А цей? — Бовуар указав на великий трикутник на дерев’яному тарелі.
— Це, напевне, буде Сен-Рокфор, — сказав Олів’є, — а це — Сен-Чеддер. Чорт забирай! Ще одна хороша теорія зруйнована. — Він відрізав від кожного по кілька скибочок і залишив кошик із багетом і крекерами.
— Я розумію, що він відчуває. — Ґамаш усміхнувся, намазуючи м’який вершковий Сен-Андре на тонкий крекер.
Запанувала мовчанка, й Ґамаш звернувся до свого молодого помічника навпроти:
— Що тебе турбує?
Бовуар зазирнув у келих і вихилив останнє вино, якраз коли їм принесли капучино.
— Чому ви наказали Ніколь залишитися?
— Ти засмутився, що я скасував твій наказ?
— Ні, — заперечив Бовуар, хоча знав, що почасти так воно й було. — Я не люблю, коли моїм наказам суперечать, особливо перед командою.
— Ти маєш рацію, Жане Ґі. Зазвичай я так не роблю.
Бовуар знав, що це правда. За всі роки, що вони працювали разом, це траплялося лише кілька разів, і то лише в найскрутніших ситуаціях.
Чи була ця ситуація саме такою скрутною? Обличчя старшого інспектора, який сидів зараз перед ним, раптом здалося Бовуару втомленим. Він уже дорікав собі, що не помітив цього раніше.
— Ви не довіряєте їй, чи не так? Ви не довіряєте Ніколь.
— А ти?
Бовуар на мить замислився, а потім кивнув головою.
— Вона справила на мене враження. Ви знаете, я не маю особливої симпатії до цієї жінки. В останній справі то була суцільна катастрофа, але цього разу? Схоже, вона змінилася. А ви так не вважаєте?
Ґамаш злегка махнув рукою, ніби відкидаючи припущення Жана Ґі. Для нього воно було не надто переконливим.
— Чому? — Бовуар подався вперед. — Розкажіть мені.
Але Ґамаш мовчав. З досвіду Бовуара, таку мовчанку в його боса могла викликати лише одна причина.
— Господи! Це ж не пов’язано зі справою Арно? Скажіть, що ні! — Бовуар відчував, як у ньому піднімається хвиля гніву і його починає нудити. Він відчував таке щоразу, коли думав про П’єра Арно і про те, що той зробив. З іншими, з поліцією Квебеку. З Ґамашем. Хоча, звісно, усе то було в минулому. І не могло мати нічого спільного з Ніколь. Чи могло?
— Розкажіть мені, — вимагав Бовуар. — Досить мовчати! — Молодик ледь не закричав. Опанувавши себе, він озирнувся, чи не почув його хтось іще, і знизив голос. — Не приховуйте від мене! Не можна звалювати все на себе! Ви зробили так першого разу, і Арно трохи не вбив вас. Що пов’язує Ніколь і справу Арно? — настійливо прогарчав він.
— Облиш, Жане Гі, — Ґамаш простягнув руку через стіл і ніжно доторкнувся до руки Бовуара. — Між ними немає ніякого зв’язку. Я просто насторожено ставлюся до неї, ось і все. Ніколь, безумовно, видається доладнішою, ніж вона була минулого разу. Мабуть, я засуворий до неї.
Бовуар із хвилину пильно дивився на свого шефа.
— Дурня! Ви знову панькаєтеся зі мною. Скажіть правду.
— Це просто відчуття. — Ґамаш криво всміхнувся, чекаючи, що Бовуар закотить очі.
— Ваші відчуття не завжди оманливі.
— А лише іноді? Це не має значення, Жане Гі.