Лион Фейхтвангер – Юдейська війна (страница 55)

При наступній зустрічі з Доріон він говорив про заручини й одруження, як про старий, часто обговорюваний проект. Вона тільки сміялася своїм тонким і глузливим сміхом. Але він робив так, немов не чув цього, він був одержимий своїм планом, побожністю перед своїм гріхом. Він уже обговорював деталі, дату, формальності її переходу в юдейство. Хіба в Римі, а також в Александрії не переходили часто в юдейство жінки, навіть із вищої верстви? Уся ця справа трохи заплутана, проте не повинна тривати надто довго. Вона перестала сміятися, дивилася на нього, як на безумного.

Можливо, якраз безумність його проекту й вабила її. Вона думала про обличчя її батька, якого вона любила та шанувала. Вона думала про предків своєї матері, що набальзамовані сплять під гострими горами. Але цей юдей із фанатизмом божевільного відкидав усі заперечення. Для нього не було ніяких перешкод, усі контраргументи розсудливості були, як повітря. Сяючи щастям, зі запальними очима, розповів він Титові та гостям на віллі в Канопусі про свої заручини з дівчиною Доріон.

Дівчина Доріон сміялася. Дівчина Доріон сказала: «Він навіжений». Але Йосифа це не турбувало. Хіба все велике й важливе не вважали спочатку за безумне? Поступово вона, хоч і виявляла запальність та затяту упертість, починала здаватися. Заперечувала, коли інші вважали проект за шалапутний. Приходила до Йосифових аргументів. Вона вже не вважала більше цю ідею за абсурдну. Вона вже пильно прислухалася, коли Йосиф говорив про деталі, починала ці деталі обговорювати з Йосифом.

Перехід в юдейство не був трудний. Жінки не повинні були додержуватися численних заповідей, вони були зв’язані тільки заборонами. Йосиф ладен був іти на чималі поступки. Хотів задовольнитися запевненням, що вона не порушуватиме семи заборон для неюдеїв. Вона сміялася, опиралася. Як, вона мусить відректися, заприсягаючись, від своїх богів, від Іммутфру, її маленького кошачого бога? Йосиф умовляв її. Казав собі, що коли хочеш щось розм’якшити, спершу мусиш дати йому стати належно твердим, коли хочеш щось стиснути — спершу мусиш дати йому належно розширитися. Він стримував себе, виявляв терплячість. Невтомно заводив ті самі розмови.

Але перед Титом він розпускався, сильно нарікав на нездатливість дівчини. Тит прихильно ставився до нього. Він не мав також ніякої відрази до юдейського вчення та звичаїв. Суспільство, що породжує таких жінок, як Береніка, по праву вимагає пошани. Але чи не забагато вимагати від когось, хто через народження належить до іншої віри, щоб він заприсягся зректися видимих богів своїх предків і прихилитися до невидимого юдейського Бога? Принц переглядав свої стенографічні записи, він занотовував для себе деякі особливо неясні релігійні речення та повчання юдейських докторів. Ні, визнати такі марновірства — на це дівчина Доріон не зважиться. Вони лежали втрьох за столом — Йосиф, принц, дівчина Доріон, і дискутували ретельно, серйозно, що справедливо вимагати від прозеліта, а що — ні. Маленький бог Іммутфру лежав у Доріон на плечі, мружив свої палаючі очі, позіхав. Позбутися Іммутфру! Ні, навіть Тит тої думки, що це занадто. Після багатьох суперечок Йосиф згодився, що юдейство дівчини Доріон мало обмежитися формальною заявою про перехід перед належними урядовцями громади.

Тепер єгиптянка почала ставити свої вимоги. Вона лежала тут, довга, приваблива, ніжна аж до тендітності; під тупим носом видавався великий рот. Вона усміхалася, не напружувалася, її голос лишався тонким і чемним, але від своєї вимоги не відмовлялася. Вона думала про свого батька, про те, як він усе життя боровся за громадське становище, і вимагала по-дитячому, тихо, тоненько й уперто, що Йосиф мусить здобути собі права римського громадянина.

Йосиф, підтриманий Титом, заперечував, вказуючи, яка це важка та марудна справа. Вона знизувала плечима.

— Це неможливо, — крикнув він нарешті розлютовано. Вона знизала плечима, зблідла, дуже помалу, властивим їй способом, спочатку навкруг рота, потім зблідлість поширилася на все лице. І вона заявила твердо: — Я хочу бути дружиною римського громадянина.

Вона бачила похмурі Йосифові очі і своїм тонким, високим голосом сформулювала:

— Я вас прошу, докторе Йосифе, протягом десяти днів стати римським громадянином. Тоді я ладна буду заявити перед вашими урядовцями громади про свій перехід до вашого Бога. А коли ви протягом десяти днів не станете римським громадянином, тоді вважаю за краще, щоб ми більше не бачилися.

Йосиф дивився на її тонкі, смагляві руки, що гладили довгу, коричнево-чорну шерсть кішки, він дивився на її скошений дитячий лоб, на її легкий, чистий профіль. Він був розлючений і жадав її дуже. Він знав із великою певністю: справді, так воно буде. Якщо він за десять днів не здобуде права громадянина, тоді він більше не побачить жовто-коричневої дівчини, що лежить тут так байдуже, без будь-якого напруження.

Втрутився Тит. Він вважав, що вимога Доріон висока, але хіба Йосифова вимога низька? Він діловито зважував Йосифові шанси, розглядав усю справу зі спортивного погляду, як своєрідний заклад. Не виключено, що цезар, прихильний до Йосифа, надасть йому права громадянства. Дешево це, звісно, не стане. Плату певно встановлюватиме дама Ценіс, а дама Ценіс, це знає кожен, візьме не дешево. Десять днів — час короткий.

— Ти мусиш добре триматися, мій юдею, — сказав він, а потім: — Підпережися, голубе! Геть свинець із черевиків, — усміхаючись, підбадьорював його так, як кричали бігунам на спортивних іграх.

Дівчина Доріон слухала міркування обох. Її очі кольору моря переходили з одного на другого.

— Йому має бути не легше, як мені, — сказала вона. — Я прошу вас дуже, принце Тит, залишатись осторонь і не втручатися ні за нього, ні проти нього.

Йосиф пішов до Клавдія Реґіна. Коли хто міг здобути за десять днів права громадянства, то це він.

Клавдій Реґін в Александрії став ще тихіший, ще невидніший, ще занехаяніший. Не багато знало про роль, яку він відіграє. Але Йосиф про це знав. Він знав, цей Реґін є причиною, наприклад, того, що тепер панове з александрійської громади зовсім іншим поглядом дивляться на західних юдеїв, ніж раніше. Він знав, що коли вже ніхто не міг допомогти, цей Реґін завжди міг ще щось вигадати. Він досить простими засобами сприяє тому, що Веспасіан, дуже непопулярний від часу запровадження податку на солону рибу, знову раптом став улюбленцем народу. Він змусив цезаря прямо робити дива. Дива на Сході завжди здатні буди робити любимими тих, хто їх чинить, але мусив прибути цей чоловік зі Заходу, щоб почали застосовувати цей давно випробуваний засіб. Йосиф сам був при тому, коли цезар зробив спроможним ходити відомого в місті розслабленого і повернув зір сліпому, поклавши їм руку на голови. Відтоді Йосиф ще непохитніше був переконаний у здібностях Реґіна.

Товстий, неохайний, моргаючи збоку сонними очима, слухав видавець, як Йосиф трохи туго, з трудом доводив йому, що він мусить мати права громадянства. Якийсь час він мовчав, після того, як Йосиф скінчив. Потім, незадоволено, зауважив, що Йосиф завжди має дорогі потреби. Прибутки від оплати прав громадянства становлять одне з найважливіших джерел прибутків від провінцій. Щоб права громадянства не знецінилися, треба ставитися до надавання їх ощадно та високо тримати їхню оплату. Йосиф уперто відповідав:

— Я мушу хутко мати права громадянства.

— Як хутко? — спитав Реґін.

— За дев’ять днів, — сказав Йосиф. Реґін ліниво сидів у своєму кріслі, його руки товсто звисали зі спинки. — Мені потрібні права громадянства, бо я хочу одружитися, — сказав розлютовано Йосиф.

— З ким? — спитав Реґін.

— З Доріон Фабуллою, донькою художника, — сказав Йосиф.

Реґін заперечно похитав головою:

— Єгиптянка. І враз женитися. І права громадянства теж повинні бути.

Йосиф сидів гордовитий, зі замкнутим лицем.

— Спершу ви написали псалом громадянина світу, — думав уголос Реґін, — це було добре. Потім ви дуже жорстоким способом повернули собі священицький пояс, це було ще краще. Тепер ви хочете його знову скинути. Ви стрімголовий молодий чоловік, — констатував він.

— Я хочу мати цю жінку, — сказав Йосиф.

— Ви мусите завжди все мати, — докоряв своїм масним голосом Реґін. — Ви хочете все й одразу — Юдею і світ, книги і фортеці, закон і насолоду. Я чемно звертаю вашу увагу на те, що треба бути дуже платоспроможною людиною, щоб змогти все це оплатити.

— Я хочу мати цю жінку, — твердив уперто, дико та нерозсудливо Йосиф. Він став настійливим. — Допоможіть мені, Клавдіє Реґін. Здобудьте мені права громадянства. Трохи ви теж мені винні. Хіба не благословення для всіх, і для вас особливо, що цей чоловік — цезар? А хіба я нічого для того не зробив? Чи я був фальшивим пророком, коли його назвав адиром?

Реґін розглядав свої долоні, потім повернув руки долонями вниз, далі знову став розглядати свої долоні.

— Благословення для нас усіх, — сказав він, — це правда. Інший цезар, можливо, більше прислухався б до міністра Таласа, ніж до старого Етруска та до мене. Але чи вірите ви, — і він раптом кинув на Йосифа несподівано гострий погляд, — що коли він — цезар, то Єрусалим залишиться?

— Я вірю в це, — сказав Йосиф.

— А я не вірю, — сказав втомлено Клавдій Реґін. — Якби вірив, я б не допомагав вам одружитися з цією дамою і скинути ваш священицький пояс.