Лион Фейхтвангер – Юдейська війна (страница 39)

Веспасіан розсердився.

— Сентиментальність, юдейчику? Ви починаєте завдавати мені неприємностей. Ви вважаєте себе за надто важливого. Коли хочеш узяти в свою постіль малу дівчину, ви вимагаєте таких підготувань, як до великого походу. Я от що тобі скажу, мій пророче. Навчи її трохи латини. Поговори з нею завтра перед обідом. Але гляди мені, не посмакуй попереду сам, вважай, щоб твоя пророча сила не зазнала ніякої шкоди.

Другого дня Мару привели до Йосифа. Вона була одягнена у звичайне в країні чотирикутне убрання з одного шматка, темно-коричневе, з червоними смужками. Маршал мав добрий інстинкт. Чистота її овального лиця, низький сяючий лоб, довгі очі, розкішний рот через простий одяг стали набагато помітніші, ніж при пишно оздобленій наготі.

Йосиф обережно розпитував її. Її батько, вся її сім’я загинули. Це сталося, гадала дівчина Мара, через те, що він жив усе життя в гріхах і навіть вона, так вона гадає, покарана за його гріхи. Лакіш бен-Симон працював служником у театрі в Цезарії. Він, раніше, ніж стати на цю посаду, запитував багатьох священиків і докторів, і йому, правда, вагаючись, дозволили заробляти таким способам свій хліб. Але інші були проти того, щоб визнати його діяльність за побожну. Мара вірила цим побожним, вона чула промови макавеїстів, робота її батька була гріхом, тому від неї відцурався Бог. І от вона стояла гола перед необрізаними, римляни видивлялися на її наготу. Чому Ягве не послав їй раніше смерть? Вона тихо скаржилася своїм тьмяним голосом, смиренно виходили слова з її розкішного рота, юна, мила, достигла сиділа вона перед Йосифом. «Її виноградник квітне», — думав він. Він відчув раптом велике бажання, коліна в нього ослабли, це було як тоді, коли він лежав у печері в Йотапаті.

Він дивився на дівчину, вона не відвертала своїх довгих, пронизливих очей перед його поглядом, її рот напів розкрився, її гарне, свіже дихання доходило до нього, він жадав її дуже. Вона продовжувала:

— Що мені робити, мій докторе й пане? Це велика втіха, велика милість, що Бог дав мені змогу чути ваш голос.

І вона усміхнулася.

Ця усмішка зробила те, що в Йосифові піднялася дика, безмежна лють проти римлянина. Він рвав свої кайдани, вгамовувався, знову рвав, вгамовувався. Він сам мусив допомагати ненаситному римлянинові, дикому звірові, узяти в свою постіль цю дівчину.

Мара раптом підвелася. Все ще усміхаючись, стала вона, легконога, ходити сюди й туди в своїх плетених напарфумованих сандаліях.

— В суботу я завжди носила напарфумовані сандалії. Це заслуга, яку зараховує Бог, коли в суботу хтось добре одягнений. Чи це правильно, що я зажадала від римлянина напарфумовані сандалії?

Йосиф сказав:

— Слухай, Маро, донько Лакіша, незайманице, моя дівчино, — і він обережно намагався їй пояснити, що вони обоє, він і вона, заради однакової мети послані Богом до цього римлянина. Він говорив їй про дівчину Естер, яку Бог послав до царя Агасфера, щоб врятувати її народ, і про дівчину Ірену перед царем Птолемеєм. — Це твоє завдання, Маро, щоб ти вподобалася римлянинові.

Але Мара боялася. Необрізаний, святотатець, який стане на суд у долині Гіном, старий чоловік… Її брала огида, вона тремтіла вся. Йосиф, із люттю в серці проти себе і проти іншого, говорив до неї обережними, ніжними словами, готуючи цю поживу для римлянина.

Веспасіан другого ранку змальовував грубо й одверто, як було з Марою. Трохи страху й сорому він визнавав за цілком правильне; але вона тремтіла усім тілом, стала майже непритомна, а після довгий час лежала нерухомо та заціпеніло. Він старий чоловік, трохи ревматичний, вона для нього занадто втомна.

— Вона, здається, до країв переповнена забобонними уявленнями: коли я її займу, то її пожеруть демони чи подібне щось. Ти це повинен краще знати, мій юдейчику. Слухай сюди, зроби її мені ручнішою. Ти хочеш? Зрештою, як це буде по-арамейському: «Будь ніжна, не будь дурна, моя голубко», чи як там?

Мара, коли Йосиф знову побачив її, справді була заціпеніла та замкнута. Слова механічно виходили з її рота, вона була, як підрум’янений мрець. Коли Йосиф хотів наблизитися до неї, відсахнулася та закричала, наче прокажена, безпорадно та страшно:

— Нечиста! Нечиста!

Раніше, ніж настала середина літа, надійшли великі вісті з Риму. Повстання на Заході вдалося, сенат відсторонив цезаря, Нерон, п’ятий Август, сам себе вбив, і зробив це досить пристойно, показуючи своїм близьким велику виставу. Володарями світу стали керівники армії. Веспасіан усміхався. Він був чоловік зовсім не патетичний, але випростався дужче. Це було добре, що він послухався свого внутрішнього голосу і не закінчив дуже швидко похід. Він мав тепер три сильні леґіони, а з Муціановими — сім. Він схопив Ценіс за плечі і сказав:

— Нерон помер. Мій юдей зовсім не дурень, Ценіс.

Вони дивилися одне на одного, їхні важкі тулуби хиталися туди й сюди, тихо, рівномірно; обоє усміхалися.

Йосиф, коли почув звістку про смерть цезаря Нерона, зовсім помалу підвівся. Він був ще зовсім молодий чоловік, мав тридцять один рік, і пережив набагато більше, ніж пересічний чоловік тридцяти одного року. Тепер він стояв, сильно дихав, ухопивши себе за груди, трохи розкривши рот. Він вірив у те, що Ягве в ньому, він грав дуже велику гру і не програв її. З трудом надів він закутими в кайдани руками священицьку шапку, говорив благословення: «Слава тобі, Ягве, наш Боже, що дав нам дожити, добутися, досягти цього дня». Потім помалу, важко, підняв він праву ногу, далі ліву, танцював, як великі пани народу танцювали на свято водочерпання, він тупав, кайдани дзвеніли, стрибав, підскакував, притупував, намагався ляскати в долоні, бити себе по стегнах. Дівчина Мара увійшла в намет, вона стояла страшно збентежена, налякана. Він не переставав, танцював далі, шаленів, кричав:

— Смійся з мене, Маро, донька Лакіша, смійся, як сміялася донька ворога з танцюючого Давида. Не май страху. Не від сатани походить танець, а від царя Давида, що танцював перед кіотом заповіту.

Так радувався доктор і пан Йосиф бен-Маттіас, священик першої черги, що Бог не дав зганьбити його пророкування.

Увечері Веспасіан сказав Йосифу:

— Тепер ви можете зняти кайдани, докторе Йосиф.

Йосиф відповів:

— Якщо ви дозволите, консуле Веспасіан, я носитиму кайдани далі. Я хочу носити їх, поки цезар Веспасіан їх розрубає.

Веспасіан вискалився.

— Ви хоробрий чоловік, мій юдею, — сказав він.

Йосиф, коли йшов додому, беззвучно насвистував крізь зуби. Він робив це дуже рідко, тільки коли був у особливо прекрасному настрої. І це був куплет невільника Ісидора, який він насвистував: «Хто тут пан? Хто платить за оливу?»

Кур’єри ганяли з Антіохії в Цезарію, з Цезарії в Антіохію. Гінці прибували з Італії, Єгипту. Сенат і гвардія проголосили цезарем старого генерала Гальбу, подагричного, буркотливого, вередливого пана. Він довго не залишиться цезарем. Хто буде новим цезарем, визначать армії — рейнська, дунайська, східна. Генерал-губернатор Єгипту, Тиберій Александр, пропонував тримати тісний зв’язок між ним і обома володарями Азії. І навіть кислуватий Веспасіанів брат, поліцей-президент Сабін, почав рухатися, зголошувався, робив темні пропозиції.

Багато було діла, і Веспасіан зовсім не мав часу на вивчення арамейської мови заради дівчини Мари. Грім і Юпітер! Вона мусить нарешті навчитися бути ніжною по-латині. Але Мара не вчилася цього, її мусили навіть пильнувати, щоб вона не закололася шпилькою для волосся, як вже намагалася.

Таке нерозуміння дратувало воєначальника. Він почувався якимсь темним способом зобов’язаним перед юдейським богом, він не хотів, щоб дівчина роз’єднала його з богом. Він не звірявся Йосифові з цього приводу; і він шукав інших посередників, стараючись довідатися, що, власне, смутить їй серце. Він був вражений несподіванкою, коли дізнався. Цей шматок нічого сповнений був такою ж наївною зарозумілістю, як і його юдей. Веспасіан усміхався широко, трохи злісно. Він знав, як він допоможе собі, дівчині і Йосифу.

— Ви, юдеї, — заявив він Йосифові того ж дня при дамі Ценіс, — справді переповнені зухвалим, варварським забобоном. Уявіть собі, докторе Йосиф, ця миленька Мара твердо переконана, що нечиста, бо побувала в моїй постелі. Ви це розумієте?

— Так, — сказав Йосиф.

— Тоді ви хитріший за мене, — зауважив Веспасіан. — Є якийсь спосіб знову зробити її чистою?

— Ні, — відказав Йосиф. Веспасіан випив доброго єшкольського вина, потім заявив задоволено:

— Але вона знає спосіб. Коли з нею одружиться юдей, тоді, запевняє вона, стане вона знову чистою.

— Це дитячий лепет, — заявив Йосиф.

— Це не гірший забобон, ніж перший, — зауважив примирливо Веспасіан.

— Трудно буде знайти юдея, щоб одружився з нею, — сказав Йосиф. — Закон забороняє це.

— Я знайду одного, — відповів лагідно Веспасіан. Йосиф запитливо дивився на нього.

— Тебе, юдейчику, — усміхнувся римлянин. Йосиф зблід. Веспасіан задоволено виговорив йому:

— Ви не вихований, мій пророче. Принаймні «красненько дякую!» могли б сказати.

— Я священик першої черги, — сказав Йосиф, і його голос звучав хрипко, дивно згасло.

— Клято гидливі ці юдеї, — сказав Веспасіан до Ценіс. — До чого хтось із наших торкнувся, те вже їм не пасує. А цезар Нерон й я сам одружилися з жінками, які жили з іншими. Що ти скажеш, стара дійнице?