Лион Фейхтвангер – Юдейська війна (страница 24)

— Але й для нас це зовсім не так просто, — виправдувався доктор Яннаї. — Зрештою, ці люди не є звичайні розбійники.

Йосиф втрутився:

— Ці люди посилаються на Ісаю. Вони вірять, — додав він сильно та запально, — що настав час, і дуже скоро прийде месія.

— Ісая вчить, — відповів неголосно, але роздратовано Юст, — поводьтеся тихо перед владою. Поводьтеся тихо й приязно, вчить Ісая.

Йосифа цитата зачепила за живе. Чи цей Юст усе хоче на нього скинути?

— Вогнищем заколотів є ваша Тиверія, — сказав він гостро.

— Вогнищем заколотів є ваша Магдала, докторе Йосиф, — відповів люб’язно Юст. — Я нічого не можу проти того вдіяти, коли ваші суди випускають на волю моїх злодіїв. Але коли ви далі підкріплятимете свої воєнні фонди прибутками від цього злодійства, докторе Йосиф, — він тепер говорив особливо чемно, — тоді я не буду проти того, щоб одного разу мій цар відібрав ці суми назад силою.

Доктор Яннаї випростався.

— Ви маєте гроші Сапіти у своїй касі, докторе Йосиф?

Йосиф лютував. Цей клятий Юст, далебі, мав дуже добре налагоджений шпіонаж; пересилання грошей щоразу прикривалося всіма способами. Він викручувався; він діставав, звісно, гроші для галилейських збройних організацій і з Тиверії, але він не міг собі й уявити, що вони зі здобичі банди Сапіти.

— Повірте мені, що вони звідти, — доводив приязно Юст. — Я мушу вас дуже просити не підтримувати наволоч таким способом. Я вважаю це за не сполучне з своїм службовим обов’язком — далі терпіти підбурювання вами моєї Тиверії до бунту.

Він усе ще говорив дуже чемно; тільки з того, що він тепер знову перейшов на грецьку мову, можна було помітити його схвильованість. Але ввічливість старого доктора Яннаї враз зникла. Він схопився і сильно жестикулював перед Йосифом.

— Ви маєте гроші Сапіти? — кричав він. — І, не ждучи Йосифової відповіді, він повернувся до проблеми: — Якщо гроші надходили з Тиверії, вони будуть вам повернені, — обіцяв він.

Як тільки виїхали з міста, обидва комісари розійшлися.

— Я звертаю вашу увагу на те, — сказав Яннаї, і голос його був крижаний, — що ви сидите в Магдалі не як один із «Месників Ізраїлю», а як комісар Єрусалима. Я не допущу ваших екстравагантностей і мальовничих авантюр, — кричав він.

Йосиф, блідий від люті, нічого не міг сказати проти цього. Він ясно бачив, що переоцінював свою силу. Цей доктор Яннаї добре відчуває, що міцне, а що ні. Коли він зважився вичитувати його, як малого школяра, тоді його, Йосифове, становище до біса хистке. Він мусив ще почекати, він не міг ще починати цю боротьбу з Юстом. Єрусалим може при першій нагоді відкликати його, і Юст усміхатиметься тою огидною усмішкою, яку Йосиф добре знає.

Він не повинен усміхатися. Йосиф зуміє завадити йому усміхатися. Що розуміє цей Юст у справах Галилеї? А Йосиф почувається тепер досить досвідченим. Він вже не має ніякого страху перед галилейськими ватажками, не бачить перешкод до порозуміння з ними. Сапіта сам прийшов до нього, а другого, Йоанна з Гісхали, покличе він. Треба довести, що не Єрусалим, а тріумвірат із Йоанна, Сапіти та Йосифа має справжню владу в краї. Хай тоді їх навивають розбійницькою бандою, наволоччю чи якось інакше. Він зовсім не думає про те, щоб розірвати спілку з Сапітою. Навпаки, він об’єднає всі збройні організації, визнані чи ні, в області Єрусалимського уряду чи поза нею, в одну єдину спілку. Не як комісар Єрусалима, а як партійний вождь «Месників Ізраїлю».

Йоанн із Гісхали, начальник добре озброєних військових об’єднань галилейських селян, помітно зрадів, коли Йосиф покликав його до себе. Він мав недалеко від свого рідного гірського міста Гісхали, по якому він назвав себе, — в реєстрах він записаний був Йоанном бен-Леві, — не дуже рентабельний маєточок, продукцією якого були переважно олія й фіґи. Він був огрядний, повільний, добродушний, дуже хитрий чоловік, що добре припав до серця галилеянам. Під час походу Цестія Галла він організовував у Верхній Галилеї лукаву, жорстоку малу війну проти римлян. Він багато подорожував, знав кожен закуток у краї. Йосиф, коли тепер Йоанн нарешті прийшов до нього, не міг гаразд зрозуміти, чому він раніше не зв’язався з ним. Невисокий, але кремезний, дужий сидів Йоанн перед ним; обличчя темне, широке, пласконосе, з короткими товстими вусами, очі сірі, пронизливі. При всій хитрості — добродушний, одвертий чоловік.

Він одразу зробив ясну та виразну пропозицію. Всюди в краї цар Агріппа назбирав запаси зерна, безумовно для римлян. Йоанн хотів реквізувати це зерно для своїх збройних загонів і просив у Йосифа згоди на цей необхідний захід.

— Під впливом грошовитих та аристократів, — скаржився він, — Єрусалим відмовляється від зв’язку з його збройними загонами.

Від Йосифа в нього таке враження, що він інший, ніж притайкуваті панове з храму.

— Ви, докторе Йосиф, серцем належите до «Месників Ізраїлю». Це відчуваєш нюхом за три милі. Вам я хочу підпорядкувати мої збройні сили, — сказав він щиросердо і подав йому докладний список своїх організацій. Це були 18 000 осіб.

Йосиф дав свою згоду на реквізицію зерна. Він не боявся тієї бурі, яка зніметься в уряді. Коли він безоглядно використає своє становище, коли матиме в своїх руках реальну владу в Галилеї, можливо, Єрусалим не вагаючись відкличе його. Але тоді від нього залежатиме, чи дозволить він себе відкликати. Майже з радісним напруженням він ждав, що має статися.

Йоанн із Гісхали теж був задоволений розмовою з Йосифом. Він був мужній чоловік і не без гумору. Вся Галилея знала, що це він конфіскував зерно царя Агріппи. А він удавав невинного, нічого не знав. Те, що відбулося, сталося з наказу єрусалимського комісара. Цілком відкрито він поїхав у край ворогів до Тиверії, щоб лікувати в тамтешніх гарячих джерелах свій ревматизм. Він знав, що коли Юст вживе проти нього якихось заходів, тоді його люди штурмуватимуть місто Тиверію. Юст сміявся. Наскільки згубними здавалися йому справи цього селянського ватажка, настільки подобалося йому його поводження.

Але до Єрусалима та Сепфоріса він послав повні обурення ноти. Роздратований, задихаючись від люті, прийшов старий доктор Яннаї до Йосифа: зерно, певна річ, має бути негайно повернене. Йосиф прийняв розлютованого дуже чемно. Зерно він, на превеликий жаль, не може повернути, бо він його перепродав. Яннаї мусив вийти ні з чим від Йосифа, що чемно знизував плечима. Лишалася одна маленька втіха: Йосиф послав чималу частину виручки в Єрусалим.

У місті Тиверії одним з найулюбленіших агітаційних засобів «Месників Ізраїлю» була боротьба проти безбожності пануючої верстви, проти її схильності до асиміляції з римлянами та греками. Коли Сапіта наступного разу з’явився до Йосифа, той сказав йому, як і він із глибоко затаєною злобою дивився на статуї, що так провокуюче виставлялися навпроти сонця перед царським палацом. Похмурий, присадкуватий чоловік підняв одне плече ще вище, його маленькі очі зиркнули, опустилися знову, він нервово шарпав один із клинів своєї бороди. Йосиф хотів його підштовхнути. Він став цитувати пророка:

— «Телець є в країні, Ягве відкидає це. Людськими руками зроблений він, і це не може бути бог».

Він ждав, щоб Сапіта продовжив славнозвісну цитату: «Тому треба тельця стерти на порох». Але Сапіта тільки усміхнувся, він пропустив цю частину і процитував дуже тихо, більше до себе, ніж до Йосифа, дальше речення:

— «Вони сіють вітер і пожнуть бурю».

Потім він об’єктивно констатував:

— Ми завжди протестуємо проти злочинної гидоти. Ми були б вдячні єрусалимському комісарові, якби він у Тиверії теж висловив свою скаргу з цього приводу.

Сапіта не був такий відвертий, як Йоанн із Гісхали, але на його тихі натяки можна було покластися. Хто сіє вітер, пожне бурю. Не порозуміваючись далі з доктором Яннаї, Йосиф запропонував Юстові поговорити вдруге.

Просто, з одним єдиним слугою прибув він цього разу до Тиверії. Юст римським способом підняв, вітаючи, руку з розправленою долонею; але знову опустив її, усміхаючись, певною мірою поправляючи себе, і віддав гебрейське привітання:

— Мир.

Потім обидва пана сіли один навпроти одного, без нікого третього, кожен багато знаючи про іншого, в сердечній ворожості. Вони обидва досягли дечого від часу, як сперечалися в Римі, мали владу над людьми й їхньою долею, обидва стали старіші, риси їхні повиразнішали, але вони все ще подібні були на вигляд — блідо-жовтий Йосиф і жовто-коричневий Юст.

— Ви цитували пророка Ісаю, — сказав Йосиф, — коли ми недавно розмовляли.

— Так, — сказав Юст. — Ісая вчить, що маленька Юдея не повинна втягуватись у війну зі своїм всесвітньо могутнім супротивником.

— Він вчив цього, — сказав Йосиф, — а при кінці свого життя він утік у порожній кедр і був розпиляний.

— Краще одному чоловікові бути розпиляним, ніж усій країні, — сказав Юст. — Що ви, власне, хочете, докторе Йосифе? Я стараюся відкрити певний зв’язок між вашими заходами. Але або я занадто дурний, щоб вас зрозуміти, або ви маєте всього одну тільки мету: щоб Юдея оповістила Римові війну під проводом нового Макавея Йосифа бен-Маттіаса.

Йосиф стримався. Він знає, на жаль, ще з Риму про цю нав’язливу ідею Юста, що той вважає його за підбурювача війни. А він таким не є. Він не хоче війни. Тільки він її не боїться теж, зрештою, і з погляду Юста вважає його методи за неправильні. Треба розумними вчинками позбавити воєнну партію всіх приводів.