Лион Фейхтвангер – Юдейська війна (страница 12)

Міністр Філіп Талас у своїй розумній і лукавій доповіді аж ніяк не замовчував і аргументи юдеїв. Він вказував на те, що при зміні виборчого статуту греко-римська людність дістане право розпоряджатися й усіма тими податками міста, які сплачують юдеї, що практично означає далекосяжну експропріацію юдейських капіталістів. Але дуже вправно він доводив, що це далеко менше зло, коли рівняти в тою жахливою несправедливістю, що офіційна столиця такої важливої для всієї східної політики провінції, як Юдея, залежить від волі невеликої кількості багатих юдеїв.

Він прочитав ще раз. Пильно перевіряв манускрипт: його аргументи були переконливими. Він був налаштований рішуче, усміхався. Так, нехай звільняють тих трьох примусових робітників, він поступиться малим, щоб відібрати за те у юдеїв велике — прекрасне портове місто Цезарію.

Він покликав слуг, лаявся. Звелів повиносити жаровні, подушки, ковдри. Що думають собі ці дурні — задушити його спекою? Він бігає своїми сухими ногами сюди й туди, його кістляві руки ожили. Він настійливо зажадає на наступний ранок аудієнції у цезаря. Він бачив тепер свій шлях, це не могло не вдатися.

Тим що він не поспішав, він міг холодно втішатися помстою. Минуло кілька десятиліть від часу, коли юдейський товмач Теодор Закхей усміхався. Набліон, отже, набліон і назавжди: набліон. Він може чекати. Коли едикт, що позбавляє юдеїв у Цезарії захопленої ними влади, буде підписаний тепер, то аж ніяк немає потреби зразу ж його оголошувати. Він може спокійно лежати місяці чи й рік, поки все стане ясним щодо початку походу Александра.

У такій формі він запропонує завтра цезареві врегулювати справу Цезарії. Він певен, що доможеться свого. Він усміхається. Він диктує ще перед вечерею відповідь на запит міністерства прохань і скарг щодо листа кабінету цезаревої дружини про помилування трьох юдеїв, примусових робітників на цегельні Тибура. Товстий Юній Тракс здивується, побачивши, що міністр Талас нічого, аж нічогісінько не має проти звільнення трьох.

Деметрієві Лібану Йосиф подобався дедалі більше. Актор вже не був зовсім молодий, його життя і його мистецтво забирали багато сили, і завзятість цього юнака з Єрусалима наче знову його запалювала. І хіба Йосиф не був причиною, що він нарешті виявив свою велику та небезпечну ідею — зіграти юдея Апеллу? Він дедалі частіше закликав Йосифа до себе в дім. Йосиф позбувся своїх провінційних манер, своїм ясним розумом втямив бистру, поворотку життєву мудрість столиці, став товариською людиною. Від багатьох літераторів, із якими він познайомився через актора, він перейняв їхню техніку, навіть професійний жаргон. Він провадив політичні та філософські розмови зі значними людьми, мав любовні зв’язки з жінками, які йому подобалися: і з дівчатами-невільницями, і з дамами-аристократками.

Отже, Йосиф жив приємно і в пошані. Проте огортало його часто, коли він був сам, прикре почуття. Він знав, звісно, що звільнення трьох невинних можна домогтися не за один день. Але минали тижні, місяці, він ждав і ждав, як доводилося ждати і в Юдеї. Це гризло його, він мусив пересилювати себе, щоб не вийти з певної ролі людини, що має великі сподівання.

Клавдій Реґін запропонував йому прислати меморандум, виклад якого справив на дружину цезаря таке велике враження. Йосиф послав манускрипт, ждав напружено, що скаже про нього великий видавець. Але той мовчав. Йосиф ждав чотири довгі тижні — Реґін мовчав. Чи дав він прочитати манускрипт Юстові? Йосифові ставало неприємно, коли він згадував про холодного, різкого колегу.

Нарешті Реґін запросив його на обід. Єдиним гостем, крім Йосифа, був Юст із Тиверії. Йосиф напружився, відчуваючи суперечку. Йому не довелося довго чекати. Уже після закуски господар сказав, що він прочитав меморандум Йосифа. Форма дуже талановита, але зміст, аргументи далеко слабші. Юст теж, на завдання царя Агріппи, мав подати свої думки в справі трьох засуджених. Буде дуже люб’язно, коли він висловиться з цього приводу. Йосифові затремтіли коліна. Думка цілого Риму здалася йому враз менш важливою, ніж думка його колеги Юста з Тиверії.

Юст не змусив себе довго просити. Справу трьох можна розглядати не інакше, як у зв’язку з усією справою Цезарії. Справу Цезарії можна розглядати не інакше, як у зв’язку з усією східною політикою Риму. З того часу, як на сході командує маршал Корбулон, Рим по формі іноді робив поступки, а по суті — ніколи. При всій повазі до формального таланту Йосифа, він не вірить, щоб вирішальне значення в цезаревій канцелярії мала його доповідна записка, а далеко більше важитимуть доповіді й обрахунки фінансової управи та генерального штабу. Він, Юст, у своїй доповідній записці, яку він на завдання свого цезаря Агріппи передав до східного відділу канцелярії, висвітлює насамперед юридичний бік справи Цезарії. Вказав також на приклад міста Александрії, де Рим не допускав махінацій ворогів-юдеїв. Але він боїться, що міністр Талас, і без того антисеміт, та, певно, й підмазаний цезарійськими греками, незважаючи на всі юридичні аргументи, підтримуватиме махінації неюдейської людності. І з точки зору загальної східної політики Риму він матиме, на жаль, добрі підстави.

Юст високо сидів на своїй канапі; він говорив повчальним тоном гостро, логічно, переконливо. Йосиф слухав лежачи, схрестивши руки на потилиці. Раптом він випростався, перехилився через стіл до Юста, сказав вороже:

— Це неправда, що в справі мучеників Тибура йдеться про політику. Йдеться про справедливість, про людяність. Тільки заради справедливості я тут. Справедливість! Це я кричу людям в лице від того часу, як я в Італії. Своїм бажанням справедливості я переконав дружину цезаря.

Реґін повертав м’ясисту голову від одного до другого. Дивився в блідо-смагляве, худе обличчя Йосифа, в жовто-смагляве, худе обличчя Юста.

— Ви знаєте, панове, — сказав він, і його високий, масний голос звучав схвильовано, — що ви подібні один до одного?

Обидва були вражені. Вони оглянули себе: ювелір мав рацію. Вони ненавиділи один одного.

— Я можу вам, проте, по секрету сказати, панове, — продовжував Реґін, — що ви сперечаєтеся про справу, яка розв’язана. Так-так, — сказав він, дивлячись у їхні збентежені обличчя, — справа Цезарії вирішена. Ще мине деякий час, поки едикт буде опублікований. Але він підписаний і надісланий генерал-губернаторові Сирії. Ваша правда, докторе Юст. Справа Цезарії вирішена проти юдеїв.

Обидва молоді чоловіки втупилися пильними очима в Клавдія Реґіна, який сонливо дивився прямо перед собою. Вони були так вражені, що забули один про одного і про свою суперечку.

— Це найгірший удар для Юдеї більше ніж за століття, — сказав Йосиф.

— Я боюся, що через цей едикт проллється ще багато крові, — сказав Юст.

Вони мовчали. Пили.

— Дивіться, докторе Йосифе, — сказав Реґін, — щоб ваші юдеї лишилися розважливими.

— Тут, у Римі, це легко радити, — сказав Йосиф, і його голос був повний чесної гіркоти.

Він сидів, зігнувшись, втомлено, як украй виснажений. Повідомлення цього гидкого, гладкого чоловіка так сповнило його сумом, що в його серці не залишилося більше місця для принижуючого почуття від того, які смішні були тепер він сам і його послання. Певна річ, його суперник мав рацію, він усе передбачав, і те, що він, Йосиф, скомпонував, була просто пара, а його успіх — пуста солома.

Клавдій Реґін заговорив.

— Проте, саме тепер, — сказав він, — доки едикт не буде обнародувано, я опублікую ваш меморандум, докторе Юсте. Ви повинні його вислухати, — повернувся він незвично жваво до Йосифа, — це невелика й майстерна річ.

І він попросив Юста прочитати розділ. Йосиф, хоч як був пригноблений, слухав уважно, захоплено. Так, із цими ясними, гарними реченнями його бідна, патетична мова не могла зрівнятися.

Він здався. Він зрікся мрій. Він вирішив, повернувшись до Єрусалима, зайняти певне місце в храмі. Він погано спав цієї ночі, і наступного дня теж ходив пригноблений. Він їв мало й без смаку, не пішов до дівчини Лусілли, з якою умовився на цей день. Він хотів би, щоб ніколи не прибував він до Риму, а сидів би в Єрусалимі, нічого не знаючи про лихо й загрозливі речі, які плетуться тут проти Юдеї. Він добре знав місто Цезарію, його порт, його великий складський квартал, його судноплавні підприємства, синагоги, крамниці, борделі. Навіть ті будівлі, які спорудили там римляни — резиденція губернатора, колосальні статуї богині Риму та першого цезаря, хоч і були заборонені, проте збільшували славу Юдеї, доки юдеї керували містом. А почнуть керувати греки та римляни — і столиця стане римською, тоді все повернеться в протилежний бік, відтоді всі юдеї і в Єрусалимі, і в самій Юдеї, будуть тільки терпіти в своїй власній країні. Йосиф, коли думав про це, відчував, як земля вислизає в нього з-під ніг. Сум і гнів сповнювали його від серця аж до кожної пори в шкірі, так що він майже фізично хворів.

Але коли Деметрій Лібан урочисто повідомив йому, що тепер він остаточно вирішив зіграти юдея Апеллу, чим будуть звільнені троє мучеників Тибура, Йосиф знову засяяв непотьмареним блиском свого першого успіху. Римські юдеї поставилися до акторового рішення спокійніше, ніж можна було сподіватися спочатку, коли їх так схвилював намір Лібана; бо була зима, і вистава мала відбутися не публічно, а в маленькому приватному театрі в цезаревому саду. Залишився, власне, один-єдиний, хто лаявся — древній Аарон; він, зрозуміло, безперестанку бурчав прокльони проти безбожного наміру актора і проти всього злочинного новомодного покоління.