Ли Ёндо – Той птах, що п’є сльози. Книга 3. Вогонь доккебі (страница 65)

— Саме так. Але погляньте з іншого боку: досі хранителі рідко вдавалися до знищення сердець. Бо знали, яка це небезпечна зброя. Тож вони не зловживатимуть знищенням сердець, коли втратять силу Богині.

— Гаразд, другу причину відкидаю. А як щодо можливості впливати на інші родини? Кожна очільниця бажатиме захопити владу над посудинами, аби тільки вона не дісталася іншій. Як не допустити суперництва між ними?

Кару раптом усміхнувся, а за ним і Свачі.

— Проти цього існує засіб. І мені здається, ми повинні вдатися до нього заздалегідь.

— Який це засіб?

— Пані, зараз Вежу сердець боронить хранитель Серізма. Як гадаєте, йому він не покарає Віас Макероу?

— Не покарає?

— Авжеж, він міг би будь-якої миті взяти її посудину й знищити серце. Прибрав би зловмисницю та відлякав очільниць родин.

Сомеро радісно скрикнула. Слушне зауваження. Здивувалася, що не подумала про це сама, і запитала:

— Тому що совість не дозволяє хранителям знищувати серця?

— Ні. Серізма не покарав Віас Макероу, тому що не може.

— Як це? Чому не може?

— Напевно, на її посудині ім’я замазане тушшю.

Ошелешена Сомеро аж рота розтулила. А Кару пожвавішав.

— Колись ми зі Свачі побували у Вежі як бранці. Ми втекли, але перед утечею подумали, що наші серця знищать, коли не знайдуть нас у келії. Тож перш ніж утекти, ми вирішили заморочити хранителів і замазали імена на посудинах, що трапилися під руку. Пропонуємо завести новий звичай: не підписувати посудини. Тоді знищення сердець можна буде не боятися. Обряд виймання збережеться, а небезпека зникне.

Усі думки Сомеро завжди оберталися навколо родини Макероу. Її найбільше цікавили добробут, злагода й безпека сім’ї. По правді сказати, наґині ніколи не відчували потреби мислити ширше. Наґи жили в містах, якими управляли Зібрання родин, — тобто рішення ухвалювали спільно. Особливих труднощів не виникало. Суперечок теж, тому що існував страшний звичай сьозайнте-шиктоль. Про суперництво ніхто навіть і не думав. Родини жили самодостатньо. Їм потрібні були хіба що чоловіки. А якщо зважати на те, що Каріндоль, яка виходила на вулицю, щоб спіймати чоловіка, здобула погану славу серед жінок, а на Само Фей жінки відверто не нападали, чоловіки могли вільно обирати, до якої родини приєднатися. Тож приводів для суперечок і сварок у назьких містах не було.

Тепер Сомеро отримала запрошення до участі в запобіганні лихові, що насувалося на всіх наґів світу. Колишня Сомеро відступила б. А нова Сомеро, яка саме стривожилася передчуттям краху, сторожко зробила перші кроки уперед. Але швидкість, із якою вона крокувала, не вдовольнила Кару й Свачі.

— О, як цікаво. Якщо ніхто не знатиме, де чия посудина, ніхто не знатиме, яке серце можна знищити. Ви дуже слушно сказали, що слід заздалегідь удатися до цього засобу. А чому до цього ніхто не додумався раніше?

— Мабуть, хранителі не хотіли повністю відмовлятися від знищення сердець. Про всяк випадок.

— Можливо... То скажіть нарешті, яким чином я можу вам допомогти?

Уперше заговорив Свачі, який досі мовчав:

— Пані, ви мусите очолити родину Макероу.

Сомеро ледь не вибухнула гнівом, але стерпіла й зміряла Свачі холодним поглядом.

— Оце дивина! Чоловіки нахабно втручаються в сімейні справи, а я досі не порвала їм роти!

Свачі зиркнув на неї із сумом, проте без страху. Якби виказав страх, Сомеро дала б волю почуттям.

— Продовжуй, — мовила вона.

— Дякую, пані. У родини Макероу нині немає очільниці. А ви — старша дочка. Ніхто не виступить проти вас. Віас Макероу доведеться слухатися вас. Хоча воєводи-хранителі тримають у руках долю світу, стародавні звичаї за чотири роки не стерлися. Коли ви станете очільницею, зможете наказати Віас піти в лісові вартівниці. Хай візьме сайкер і зникне в хащах.

— І що після?

— Без Віас облога Вежі сердець зупиниться, бодай тимчасово. Ми з Кару проберемося всередину й звільнимо Богиню.

— Гм. А далі?

— Хранитель Серізма буде вам вельми вдячний. Адже ви проженете Віас Макероу, яка нацькувала на хранителів очільниць впливових родин. І очільниці будуть вам вельми вдячні. Адже ви врятуєте наґів від небезпеки, яка нависла над ними. А Богиня тоді вже звільниться, тож воєводи-хранителі виявляться безсилими та повернуться з війни.

Свачі трохи помовчав і додав:

— І їх можна буде призначити наглядачами за посудинами із серцями. Звісно, попередньо встановивши закон, який забороняє підписувати їх.

Сомеро кинула на Свачі косий погляд.

— Ти чогось не договорюєш.

— Що?

— Ти сказав, що воєводи-хранителі повернуться з війни. А потім вирішив приховати щось.

Свачі раптом відвернувся. Він спрямував погляд на стіну, чи краще сказати, у порожнечу. Нарешті мовив:

— Коли повернеться Ґалотек... Я не впевнений, що він зможе вселити душу Каріндоль Макероу назад у її тіло. Не знаю, чи можливо душі від’єднатися від збирача душ.

— Тобто ти збирався сказати, що коли Богиня звільниться, моя сестра оживе.

— Я не впевнений. Тому й боявся говорити.

Сомеро поринула в спогади.

— Чотири роки тому ти постійно був біля Карін-доль, чи не так?

— Так, пані.

Сомеро зачудовано подивилася на Свачі, ніби побачила перед собою сестру. Кару по черзі глянув на обох і похилив голову. Сомеро мовила:

— Я не можу очолити родину Макероу.

Кару підвів голову, Свачі обернувся. Сомеро розсмішили їхні різкі рухи.

— У родини є очільниця — Дусена Макероу. Її смерть не підтверджено. Тож я не маю права посісти її місце.

Кару квапливо зауважив:

— Мені дуже шкода, але ймовірність того, що пані Дусена Макероу жива-здорова, дуже низька.

— І я так думаю, — докинув Свачі.

— Що?

— Так. Напевно, хранителі позбулися її. І я не сумніваюся, що на вимогу Віас.

Праведне обличчя Сомеро спотворила лють. Кару й Свачі напружилися. Але Сомеро вмить опанувала себе.

— Це лише припущення. Раз немає доказів, Дусена Макероу вважається зниклою безвісти, а не загиблою.

Стривожений Свачі заговорив знову:

— Пані Макероу, підтвердити її смерть можуть тільки хранителі або Віас Макероу. Але правда їм не вигідна.

— Треба з’ясувати.

— Ви про що?

— Треба запитати і хранителя.

Сомеро прочитала на обличчях Свачі й Кару спантеличення від такої простодушності. Але гості недооцінювали Сомеро. Вона все-таки була наґинею.

— Ходіть за мною, обоє.

Чоловіки незграбно підвелися. Сомеро, не глянувши на них, вийшла з вітальні. І гості поспішили її наздоганяти.

На другому поверсі Сомеро зупинилася перед дверима одного з покоїв і тільки тоді озирнулася на чоловіків. Свачі впізнав місце, й у нього почало пекти в грудях. Сомеро глянула йому в очі й тихо мовила:

— Це спальня Каріндоль. Зараз її займає Віас.