Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 90)

Пізніше, лежачи на грудкуватому матраці в кімнаті, яку він ділив з іншими, Каз тупився в стелю, з якої крапало, і думав про те, як Імоґен усміхнулася йому, про те як низько сиділи штани на її стегнах. Вона рухалася боком, наче наближалася до всього трохи під кутом. Йому це подобалося. Йому подобалася вона.

У Бочці не було тілесних таємниць. Місця було мало, і люди отримували задоволення там, де вдавалося його знайти. Інші хлопці серед Покидьків постійно теревенили про свої завоювання. Бреккер не казав нічого. На щастя, він майже про все нічого не казав, і така послідовність зіграла йому на руку. Але хлопець знав, яких слів від нього чекали й чого йому мало б кортіти. Йому хотілося цього, іноді, якимись спалахами: дівчина переходить вулицю в кобальтовій сукні, що сковзнула з плеча; танцюристка на виставі в Східній Клепці рухається, наче язики полум’я; Імоґен сміється так, немов він розповів найкумедніший на світі жарт, хоча він узагалі мало що сказав.

Каз зігнув пальці в рукавичках і прислухався до храпу своїх сусідів по кімнаті. «Я можу це перемогти», — запевняв він себе. Він був сильнішим за цю хворобу, сильнішим за тяжіння води. Коли Бреккерові знадобилося вивчити, як працюють гральні зали, він зробив це. Вирішивши повчитися фінансів, опанував і їх теж. Каз подумав про ледь помітну усмішку Імоґен зі стиснутими вустами і вирішив. Він переможе цю слабкість, як перемагав усе на своєму шляху.

Каз почав із малого, з жестів, які ніхто б не помітив. Роздавав карти в «Ожині на трьох» без рукавичок. Потім, коли Пер Гаскель відправив його й Чайника дати кілька стусанів нікчемному скандалістові на ім’я Бені, який завинив йому грошенят, Каз почекав, поки вони перестріли хлопця в провулку; а коли Чайник наказав Бреккерові потримати руки Бені, він стягнув рукавички, просто щоб проекзаменувати себе: чи вдасться впоратися із чимось простим.

Щойно він торкнувся зап’ясть Бені, його накрило хвилею огиди. Проте Каз був готовий до цього і зніс її, не зважаючи на крижаний піт, яким укрився, заламуючи лікті Бені за спину. Він змусив себе притиснути тіло Бені до свого, поки Чайник пояснював боржнику умови позички в Пера Гаскеля, акцентуючи увагу на кожному реченні за допомогою стусана в обличчя або живіт Бені.

«Усе гаразд, — переконував Каз себе, — я керую цим». А потім піднялася вода.

Цього разу хвиля була заввишки зі шпиль на Церкві Бартеру; вона накрила його й потягла на дно, і хлопчик не міг виборсатися з-під її ваги. Він тримав у руках Джорді, притискав до себе бліде, мов риб’ячий живіт, братове тіло, яке вже почало розкладатися. Каз відштовхнув Джорді й ковтнув повітря.

Наступне, що він зрозумів, — що спирається на цегляну стіну. Бені втік, а Чайник репетував на нього. Небо вгорі було сірим, а ніздрі наповнилися смородом провулку, попелу, сміття, що тхнуло овочами, і паскудного запашку старої сечі.

— Що це, у біса, було таке, Бреккер? — кричав Чайник; його обличчя від люті вкрилося плямами, а ніс присвистував так, що за інших обставин це могло б викликати сміх. — Ти просто дозволив йому піти! А якби він мав із собою ніж?

Каз помічав усе, як у тумані. Бені ледве торкнувся до нього, але чомусь без рукавичок усе було значно гірше. Натиск шкіри, піддатливість тіла іншої людини поблизу його власного.

— Ти хоча б слухаєш мене, ти, худий, жалюгідний маленький негіднику? — Чайник ухопив його за сорочку і торкнувся кісточками пальців Казової шиї, змушуючи чергову хвилю нудоти розітнути його тіло. Він трусив Бреккера, аж поки той не застукотів зубами.

Чайник ударив Каза з усією силою, яка призначалася для Бені, та залишив його стікати кров’ю в провулку. Не слід було розклеюватися чи відвертатися, тільки не на завданні, коли твоя команда розраховує на тебе. Каз стиснув кулаки в рукавах, але так і не вдарив.

Йому знадобилася майже година, щоб виповзти з того провулку, і кілька тижнів, щоб відновити зруйновану репутацію. У Бочці варто було послизнутися — і ось ти вже впав. Каз знайшов Бені і змусив хлопця пошкодувати, що його б’є не Чайник. Він знову начепив свої рукавички й більше не знімав їх. Він став удвічі жорстокішим і бився вдвічі запекліше. Перестав непокоїтися через те, щоб мати нормальний вигляд, дозволив людям бачити в собі зблиски божевілля і здогадуватися про решту. Щойно хтось підходив занадто близько, Каз бив його. Якщо хтось наважувався торкнутися його рукою, Каз ламав йому зап’ястя, або й обидва, чи щелепу. Його назвали Нечисторукий. Скажений пес Пера Гаскеля. Усередині Каза палала лють, і він навчився зневажати тих, хто жаліється, тих, хто благає, тих, хто присягається, що страждає. «Дозвольте мені показати вам, що таке справжній біль», — пропонував він, а потім малював картину своїми кулаками.

Наступного разу, коли біля рингу Імоґен поклала пальці йому на рукав, Каз дивився дівчинці в очі, поки її усмішка зі стуленими вустами не розтанула. Вона забрала руку й відвела погляд. Каз повернувся до підрахунку грошей.

Тепер Бреккер постукав палицею по підлозі моргу.

— Покладемо цьому край, — запропонував він Ніні, чуючи, як голос занадто гучно відлунює від холодного каменю. Йому хотілось якомога скоріше забратися звідси.

Вони почали з протилежних боків звірятися із записами на шухлядах, щоб знайти тіло на підходящій стадії розпаду. Від самих лише думок у Казових грудях усе стискалося ще дужче. Здавалося, що всередині наростає крик. Але цей план вигадав його мозок, знаючи, що він приведе Каза сюди.

— Ось, — озвалася Ніна.

Каз підійшов до неї. Вони стояли перед шухлядою, і жоден із них не поворухнувся, щоб висунути її. Бреккер знав, що вони обоє бачили чимало мертвих тіл. Неможливо було жити на вулицях Бочки чи служити солдатом Другої армії, не стикаючись зі смертю. Але це тіло було іншим. Воно розкладалося.

Урешті-решт Каз підчепив ручку воронячою головою на ціпку й потягнув. Шухляда була важча, ніж він гадав, але гладенько ковзнула і висунулася. Хлопець позадкував.

— Ми впевнені, що це слушна ідея? — перепитала Ніна.

— Я готовий почути кращу, — огризнувся Каз.

Ніна повільно видихнула і стягнула з тіла простирадло. Каз подумав про змію, яка скинула шкіру.

Чоловік був середнього віку, його губи вже почорніли від розпаду.

Маленьким хлопчиком Каз затамовував дух, коли минав цвинтар, переконаний, що, як роззявить рота, щось жахливе заповзе всередину. Кімната нахилилася. Бреккер спробував дихати не так глибоко, змушуючи себе повернутися до реальності. Він розчепірив пальці в рукавичках, відчуваючи, як напинається шкіра, і затис у долоні свій важкий ціпок.

— Цікаво, як він помер? — пробурмотіла Ніна, помітивши сірі зморшки на обличчі мерця.

— Самотнім, — відповів Каз, розглядаючи пучки чоловікових пальців. Їх щось пожувало. Щури дісталися до нього, перш ніж люди знайшли тіло. Або якась із його свійських тварин. Каз витяг із кишені запечатаний скляний контейнер, який поцупив із Жениного набору. — Бери, що тобі треба.

Каз розглядав свою команду, стоячи на годинниковій вежі над Кольмовим номером люкс. Місто поки що вкривала темрява, але незабаром зазорить світанок і кожен із них піде своєю дорогою: Вілан і Кольм — до порожньої пекарні, де вони чекатимуть на початок аукціону; Ніна зі своїм завданням — до Бочки; Інеж — до Церкви Бартеру, щоб зайняти свій пост на даху.

Каз спуститься на площу навпроти Біржі з Матаясом і Кувеєм, де їх зустріне і відведе до церкви озброєна група офіцерів міської варти. Бреккера цікавило, що відчуває Ван Ек, знаючи, що його власні офіцери захищатимуть виродка з Бочки.

Каз більше, ніж останніми днями, почувався собою. Засідка у Ван Ековім маєтку збентежила його. Він не був готовий, що Пекка Роллінз знову з’явиться в грі на таких умовах. Він не був готовий, що аж так засмутиться, що спогади про Джорді повернуться з такою силою.

«Ти зрадив мене. — Братів голос лунав у голові гучніше, ніж зазвичай. — Ти дозволив їм знову обдурити себе».

Каз назвав Джаспера іменем свого брата. Потрапив на слизьке. Утім, можливо, він хотів покарати їх обох. Тепер Каз був старший за Джорді, коли той помер від Чуми королівської придворної дами. Тепер він міг озирнутися назад і зауважити братову пиху, його жагу до швидкого успіху. «Це ти зрадив мене, Джорді. Ти був старшим. Тобі б бути розумнішим».

Бреккер подумав про запитання Інеж: «Невже не було нікого, хто міг вас захистити?» Пригадав, як Джорді сидів поруч із ним на мосту, усміхнений і живий; нижче у воді віддзеркалювалися їхні ступні, а руки, убрані в рукавички без пальців, колисали теплі чашки з гарячим шоколадом. «Нам слід було піклуватися один про одного».

Вони були двома хлопчиками з ферми, які втратили батька й загубилися в місті. Саме так Пекка Роллінз їх упіймав. Річ була не лише в привабливості грошей. Він дав їм новий дім. Фальшиву дружину, яка готувала їм гюцпот, фальшиву доньку, щоби Каз мав із ким гратися. Пекка Роллінз привабив їх теплим вогнищем і обіцянкою того життя, яке вони втратили.

Кінець кінцем, саме це тебе знищує: прагнення чогось, чого ти ніколи не зможеш мати.

Каз оглянув обличчя людей, з якими бився пліч-о-пліч, разом із якими стікав кров’ю. Він брехав їм, а вони йому. Він кинув їх до пекла і знову витягнув звідти.