Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 82)
— З ким саме ти зустрілася? — перепитав Каз.
— З Женею Сафіною та Зоєю Назяленскі.
Вілан сів рівніше.
— Краяльницею? Вона в посольстві?
Каз вигнув брову.
— Який цікавий факт ти забула нам повідомити, Ніно.
— Це було не на часі.
— Авжеж, на часі! — розлючено кинув Вілан. Джаспера це трохи здивувало. Здавалося, спочатку крамарик був не проти носити Кувеєві риси. Здавалося, він мало не радів тій віддаленості від батька, яку вони забезпечували. Але це було до того, як вони навідалися до Святої Гільди. І до того, як Джаспер поцілував Кувея.
Ніна трохи відсахнулася.
— Вілане, я думала, що ти подасися до Равки. Ти міг би зустрітися з Женею, щойно опинишся на кораблі.
— Ми всі знаємо, на чиєму Ніна боці, — нагадав Каз.
— Я не розповіла Тріумвірату про Кувея.
Казові губи вигнулися в слабкій посмішці.
— Як я й казав. — Він повернувся до Інеж. — Ти пояснила наші умови?
— Так, вони будуть за годину в готельній лазні. Я сказала їм, щоб переконалися, що ніхто не бачив, як вони увійшли.
— Будемо сподіватися, що вони впораються, — озвався Каз.
— Вони можуть керувати країною, — обурилася Ніна, — зможуть упоратися і з кількома нескладними інструкціями.
— Для них безпечно бути на вулицях? — поцікавився Вілан.
— Вони, напевно, єдині гришники, які в безпеці в Кеттердамі, — припустив Каз. — Навіть якщо шуанці набираються сміливості, щоб знову кинутися на полювання, вони не почнуть із двох равканських високопосадовців. Ніно, чи має Женя достатньо навичок, щоб повернути Віланову зовнішність?
— Не знаю, — зізналася дівчина. — Її називають Першою Краяльницею, і вона однозначно найталановитіша з усіх, але без парем... — їй не потрібно було пояснювати. Парем було єдиним, що допомогло Ніні впоратися із дивовижним перетворенням Вілана на Кувея. Утім, Женя Сафіна була легенда. Усе досі було можливим.
— Казе, — попросив Вілан, жмакаючи низ своєї сорочки, — якщо вона захоче спробувати...
Бреккер кивнув.
— Але тобі доведеться бути вдвічі обачнішим на аукціоні. Твій батько не хоче, щоб ти з’явився й зіпсував його шахрайство із Торговельною Радою та міською вартою. Розумніше буде, якщо ти почекаєш...
— Ні, — заперечив Вілан, — з мене досить бути кимось іншим.
Каз здвигнув плечима, але Джасперові здалося, що він отримав точнісінько те, чого хотів. Принаймні цього разу Вілан прагнув того самого.
— А хіба в готельній лазні не буде відвідувачів? — поцікавився стрілець.
— Я зарезервувала її для пана Рітвельда, — пояснила Ніна. — Він дуже соромиться роздягатися перед іншими.
Джаспер застогнав.
— Будь ласка, не говорімо про те, як роздягається мій батько.
— Це через перетинки в нього на ногах, — пояснила Серцетлумачниця. — Його це неабияк непокоїть.
— Ніна з Матаясом залишаться тут, — повідомив Каз.
— Я мушу бути там, — запротестувала дівчина.
— Ти равканка чи член нашої команди?
— І те і інше.
— Точно. Ця розмова й так буде досить мудрованою, навіть без того, щоб ви з Матаясом каламутили воду.
Попри те що вони трохи посперечалися, врешті-решт Ніна погодилася залишитися, якщо замість неї туди піде Інеж.
Проте Мара лише похитала головою.
— Я б воліла туди не йти.
— Чому? — не розуміла Ніна. — Хтось мусить притягати Каза до відповідальності.
— Гадаєш, я із цим упораюся?
— Нам варто принаймні спробувати.
— Я люблю тебе, Ніно, але равканський уряд не надто добре поводиться із сулійцями. Я не зацікавлена в обміні люб’язностями з його лідерами. — Джаспер ніколи по-справжньому про це не замислювався, і з враженого Ніниного обличчя було зрозуміло, що вона теж. Інеж міцно обійняла дівчину. — Ну ж бо, — попросила вона. — Кольм замовить нам якоїсь нездорової їжі.
— Це твоя відповідь на будь-яке запитання.
— Ти жалієшся? — не зрозуміла Інеж.
— Я називаю одну з причин, чому обожнюю тебе.
Вони взялися за руки й вирушили на пошуки Кольма, але Ніна покусувала нижню губу. Вона звикла, що Матаяс критикує її країну, та почути таке з уст Інеж, здогадався Джаспер, було болючіше. Стрілець хотів сказати Ніні, що можна любити когось і однаково бачити його недоліки. Принаймні Джаспер сподівався, що це правда, інакше йому гаплик.
Коли вони розділилися, щоб підготуватися до зустрічі з равканцями, Джаспер вийшов у коридор за Віланом.
— Агов.
Крамарик не зупинився.
Джаспер обігнав його й перегородив шлях, крокуючи задки.
— Послухай, те, що було з Кувеєм, нічого не означає. — Він спробував іще раз: — Не було нічого з Кувеєм.
— Ти не мусиш мені нічого пояснювати. Це я вас перервав.
— Ні, не перервав! Кувей сидів за піаніно. Цю помилку можна зрозуміти.
Вілан рвучко зупинився.
— Ти думав, що це я?
— Так! — зрадів Джаспер. — Розумієш? Просто велике непоро...
Віланові золоті очі зблиснули.
— Ти справді не можеш нас розрізнити?
— Я... тобто, зазвичай можу, але...
— Ми геть не схожі, — роздратовано урвав його Вілан. — Він навіть не такий вправний у науці! Половина його записників заповнена карлючками. Здебільшого це твої портрети. І вони теж невдалі.
— Правда? Він малює мене?
Вілан закотив очі.
— Забудь про це. Ти можеш цілуватися, з ким захочеш, Джаспере.
— Я так і роблю. Так регулярно, як тільки вдається.
— То в чому проблема?